Наказ знищити Корюківку віддав каратель Байєр

Одним із важливих напрямів цієї роботи — встановлення конкретних винуватців Корюківської трагедії. Так, ще в січні цього року Український інститут національної пам’яті надіслав запит через Міністерство закордонних справ України та Посольство України у Федеративній Республіці Німеччині щодо даних про організаторів масових знищень у березні 1943 р. нацистськими окупантами мирного населення у містечку Корюківка.

У відповіді Центрального відомства з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН за підписом головного прокурора Курта Шрімма від 16 квітня 2013 р. повідомлено, що вбивство жителів Корюківки вчинила зондеркоманда 4а (Sonderkommfndo 4a). Мета каральної акції — знищення населеного пункту як помста та засіб залякування (як відомо, вночі на 27 лютого 1943 р. загони радянського партизанського з’єднання Олексія Федорова розгромили окупаційний гарнізон у м. Корюківка та звільнили заручників). Це нова інформація, що дає змогу тепер встановити назву карального формування, яке скоїло цей злочин.

Айнзатцгрупи поліції безпеки та СД (нім. Eіnsatzgruppen der Sіcherheіtspolіzeі und des SD) були створені нацистським режимом як оперативні військово-терористичні частини для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- (нім. Sonderkommando) та айнзатцкоманди (нім. Eіnsatzkommando), підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РСХА), долучалися до армійських частин. Створені у вересні 1938, діяли на окупованій гітлерівськими військами території Чехословаччини, а потім в Польщі. Кожна айнзатцгрупа налічувала від 800 до 1200 добровольців СС, гестапо і СД. Усі вони проходили короткотермінову спецпідготовку, навчалися тактиці каральних «акцій» щодо великих груп людей. За приблизними підрахунками, жертвами діяльності айнзатцгруп на території СРСР стали два мільйони осіб.

Айнзатцгрупа «С», що діяла на території України, знищила 975 тисяч осіб. У березні 1943 р. її очолював бригадефюрер СС, генерал-майор поліції Макс Томас, а його штаб розташовувався у Полтаві.

Саме до її складу входила зондеркоманда 4а. Одним із її найвідоміших злочинів став масовий розстріл 29 і 30 вересня 1941 р. у Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв. На час Корюківської трагедії зондеркоманду 4а очолював штурмбаннфюрер СС Теодор Хрістенсен, її штаб був у Харкові.

Треба сказати, що особовий склад таких зондеркоманд був нечисленний, та й особовий склад дислокувався у різних гарнізонах. Тому представники таких зондеркоманд на виконання наказів про знищення населення, військовополонених постійно залучали військовослужбовців з підрозділів німецьких та угорських армійських частин, каральні формування та колаборантів із числа місцевої допоміжної поліції, підпорядкованої німецькій військовій адміністрації та німецької цивільної окупаційної адміністрації (райхскомісаріати). Як відомо, Корюківка входила до території відповідальності 399-ї головної польової комендатури, яка знаходилась у місті Конотоп Сумської області і була підпорядкована VІІ відділу при штабі групи армій «Південь» збройних сил нацистської Німеччини.

Таким чином, ще потребує дослідження на основі документів встановлення складу карального загону на чолі з представниками зондеркоманди 4а, який знищив Корюківку.

У листі головного прокурора Курта Грімма щодо долі організатора масового вбивства Байєра повідомлено таке: «Він проходив у нас за справою під актовим номером 204 AR-Z 269/60. У справі йдеться про цілу низьку злочинів, скоєних на території сьогоднішньої України. У подальшому цю справу вели різні прокуратури, але при цьому не був названий ні обвинувачуваним, ні підсудним, ймовірно через те, що він помер на початку 1961 року».

Німецькі дані підтверджують російську інформацію, надану Українському інституту національної пам’яті наприкінці 2012 р. про Байєра Бруно Франца, який віддав наказ знищити Корюківку. Про це йшлося в офіційному листі ФСБ РФ за підписом його директора, генерала армії Олександра Бортнікова на ім’я директора Українського інституту національної пам’яті Валерія Солдатенка.

Важливим є також підтвердження Центральним відомством з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН масштабів Корюківської трагедії висновку Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у цьому містечку від 17 грудня 1943 р. та оцінок та розрахунків українських істориків — майже сім тисяч осіб мирного населення.