Виноградарство ще можна відродити

Розвиток і функціонування галузі виноградарства кожної виноградарської країни базується на відповідній концепції і програмі. Такі концепцію і програму розвитку виноградарства до 2025 року було ініційовано та розроблено за активної участі інституту і прийнято в Україні 2008 року Мінагропродом і НААН України. На жаль, треба констатувати, що реалізація програми здійснюється аж ніяк не в повному обсязі. Для її реалізації потрібна конкретна інформація про реальний стан насаджень винограду в господарствах усіх форм власності, про сортовий склад насаджень, про стан ґрунтів, застосованої технології вирощування тощо. Для ухвалення будь-яких рішень, а особливо таких, які розраховані на функціонування впродовж багатьох років, потрібен зважений підхід, що базується саме на всебічній і достовірній інформації.

Сьогодні в Україні сучасна, повна і доступна інформація про ґрунти виноградників, сортовий склад, продуктивність насаджень, напрями використання врожаю відсутня. Останній перепис виноградників був ще в 1998 році. 

У такій ситуації передусім необхідно законодавчо визначити виділення площ під виноградники на основі ретельних ампелоекологічних досліджень, здійснити перегляд сорторайонування і спеціалізацію районів виноградарства, розробити і запровадити паспорт виноградника, прийняти і ввести доповнення до нормативних актів відносно закріплення площ під використання у виноградарстві, про декларування врожаю і напрями його використання власниками виноградників усіх форм господарювання тощо. Іншими словами — назріла гостра потреба складання і введення кадастру виноградників.

Кадастр виноградників передбачає якісний і кількісний облік виноградників, містить базу даних про їх стан і екологічні умови виноградарства. Розробка і ведення кадастру виноградників є вкрай важливою складовою рішення низки проблем, які постають перед державою. Річ у тім, що виробництво вин вищих категорій якості та закріплення географічних найменувань за винами України потребують великомасштабного ампелоекологічного районування території і негайного складання кадастру виноградників. І ще одне: незабаром в Україні функціонуватиме вільний ринок землі. Якщо на базі кадастру не визначити для вирощування винограду ділянки, а законодавчо і нормативними актами не закріпити ці ділянки для цільового використання у виноградарстві, то держава може втратити всю галузь або значну її частину.

Можна стверджувати, що нині в Україні немає кадастру виноградників з ідентифікацією кожної земельної ділянки і визначенням її геодезичних координат. Розроблений в 2009 році Державним технологічним центром охорони родючості ґрунтів та інститутом «Укргіпросад» проект кадастру виноградників містить матеріали звичайного, не дуже ретельно виконаного перепису виноградників, без планово-картографічного матеріалу з ідентифікацією виноградників. Саме планово-картографічний матеріал з ідентифікацією виноградних насаджень і характеристикою екологічних умов виноградарства має бути обов’язковою складовою кадастру виноградників.

Вчені нашого інституту розробили методичні основи складання кадастру виноградних насаджень, який відповідатиме сучасному світовому рівню.

У 2012 році співробітники інституту успішно почали роботи зі складання сучасного кадастру виноградників з урахуванням екологічних умов. Ці дослідження були виконані в чотирьох районах Одеської області на загальній площі близько 11,7 тис. га. Після закінчення робіт для усіх ділянок складатимуть паспорти виноградників з повним переліком показників екологічних умов, характеристики виноградників, кількості та якості отримуваної з них продукції. Уся ця інформація відображатиметься в електронній базі даних кадастру виноградників і у будь-який момент буде доступна для перегляду і обробки, за прикладом виноградарських країн об’єднаної Європи.

З введенням в дію кадастру виноградників нерозривно пов’язано проектування і закладка нових виноградних насаджень. На сучасному етапі необхідно надати спеціалізованим науковим установам НААН України право проектування і контролю проектно-кошторисної документації із закладки багаторічних насаджень.

Реконструкція виноградників і закладка нових насаджень у виноградарських країнах припускає використання тільки сертифікованого садивного матеріалу. Сертифіковані саджанці — саджанці клонового походження, вільні від вірусної інфекції і контрольовані на зараження збудником бактеріального раку і фітоплазмами — забезпечують стабільну продуктивність і урожай високої якості. Про сумнівну якість садивного матеріалу, що імпортується, вже згадувалося на сторінках друкованих видань не раз. Використовувати слід тільки садивний матеріал вітчизняного виробництва. Єдиною структурою в Україні, яка може забезпечити вітчизняне розсадництво вихідним клоновим матеріалом і здійснювати науковий супровід усіх технологічних етапів виробництва сертифікованого садивного матеріалу, є Центр клонової селекції Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова». За останні роки тут виділено і вивчено 98 клонів 45 сортів винограду. Зусиллями Центру в провідних виноградних розсадниках України закладено базові маточники щеп і підщеп загальною площею близько 100 га, розпочато вирощування вітчизняних сертифікованих саджанців. Але маточних насаджень недостатньо для забезпечення держави у необхідній кількості сертифікованим садивним матеріалом.

Розвиток вітчизняного виноградного розсадництва стримується через відсутність державної підтримки розсадників і недосконале нормативно-правове забезпечення. Доцільно переглянути порядок розподілу коштів півторавідсоткового збору з урахуванням ефективності цільового їх використання і спрямувати частину з них на відновлення матеріально-технічної бази виноградних розсадників. Істотну підтримку розсадництву дав би нормативний акт Міністерства аграрної політики і продовольства України про заборону використання засобів держави на придбання імпортного садивного матеріалу винограду і закладку виноградників з використанням такого матеріалу.

Отже, за рахунок коштів півторавідсоткового збору вже в 2013 році можна буде відновити матеріально-технічну базу сертифікованого виноградного розсадництва України шляхом першочергового виділення коштів (34,4 млн. грн.) базовим розсадникам, які входять у систему виробництва сертифікованого садивного матеріалу винограду, і реконструювати комплекс з виробництва категорії садивного матеріалу винограду «вихідний» в ННЦ «ІВіВ імені В. Є. Таїрова» (33,8 млн. грн.) для збільшення обсягів закладки базових маточників в розсадниках.

Столовий виноград заслуговує окремої розмови. Нині в нашій країні для споживання у свіжому вигляді винограду вирощується в 10—12 разів менше від рекомендованої річної фізіологічної норми. Зрозуміло, що скорочення власного виробництва столового винограду призвело до зростання імпорту, за рахунок якого нині формується близько 65% обсягу пропозицій. За даними Держстату, 

І це в той час, коли Україна має реальні можливості не лише повністю задовольнити власні потреби в столовому винограді, а й експортувати його на міжнародний ринок.

Для забезпечення населення свіжим виноградом селекціонери ННЦ «ІВіВ імені В. Є. Таїрова» створили більш адаптовані до умов культивування, більш холодо- і морозостійкі сорти столового винограду: в державному Реєстрі таких сортів 19 та 2 універсальні. Нові столові сорти винограду селекції інституту здатні витримувати морози до -240С без значних ушкоджень. Різноманітність столового сортименту та використання нових сортів дають змогу створити конвеєр виробництва і споживання столового винограду в свіжому вигляді впродовж п’яти-восьми місяців. Це високоефективна галузь виноградарства — розрахунки дають від 200 до 300% рентабельності, особливо при вирощуванні великоягідних стійких сортів раннього або пізнього термінів достигання.

В останні роки через проблеми з ліцензіями на виробництво і реалізацію вин частина дрібних і середніх виробників винограду переорієнтовувалися на вирощування столових сортів. Ця робота проводиться стихійно, без урахування відповідних екологічних умов, наявного сортименту, шляхом перещеплення винограду технічних сортів. А це означає, що через певний час виникнуть нові проблеми не лише зі збутом продукції, а і з агротехнічним станом насаджень. Столове виноградарство, по суті, є самостійним підрозділом галузі, зі своїми специфічними цілями, завданнями, засобами виробництва тощо. Інститутом Таїрова нині проводиться коригування базових показників галузі, як в масштабах України (в ході роботи вчених і фахівців інституту над Національною програмою «Плоди і овочі України 2020»), так і у рамках окремих областей. Наприклад, для Одеської області в 2012 році інститутом розроблено регіональну програму розвитку виноградарства, спільно з Департаментом агропромислового розвитку Одеської ОДА і вже її прийнято сесією Одеської обласної ради. Вирощування екологічно чистого столового винограду дає можливість отримати конкурентоспроможну продукцію в умовах міжнародного ринку.

Важливою складовою збільшення ефективності виноградарства є інноваційні технології, впровадження яких у виробництво є первинним завданням вчених. Однією з найважливіших технологій для виноградарства півдня України є зрошування виноградників. Водоспоживання плодоносних насаджень винограду в багатьох регіонах виноградарства забезпечується природними опадами на 45—53%. В інституті розроблено відповідні технології для підтримки оптимального режиму вологості ґрунту при економному витрачанні води. Реально отримані результати переконливо свідчать про високу економічну ефективність технологій вирощування винограду при зрошуванні й зазнані витрати окупляться за декілька років.

Розглядаючи це питання через призму капітальних вкладень, слід зазначити, що якщо нині вартість закладки 1 га виноградних насаджень коливається від 150 до 200 тис. грн., залежно від вартості садивного матеріалу (140 тис./га за нормативами Мінагропроду), то додаткові витрати по краплинному зрошуванню становлять до 20 тис. грн. на 1 га (17,7 тис./га — за нормативами Мінагропроду), тобто приблизно 10%. Безумовна окупність витрат на краплинне зрошування за 5 — 6 років робить його вигідною стратегією розвитку виноградарства України.

Говорячи про перспективи розвитку галузі, необхідно відзначити шляхи розв’язання проблеми кадрового потенціалу, як в плані забезпечення наукових досліджень, так і в плані забезпечення виробництва. Для цього інститутом Таїрова створено і активно працюють 16 спільних кафедр з провідними вищими навчальними закладами Одеси, випускники яких прийдуть завтра на зміну науковим кадрам. Зважаючи на той факт, що в Україні практично втрачена система підготовки кадрів виноградарів середньої ланки (майстри-виноградарі, агрономи-розсадниководи тощо) через сільськогосподарські школи, училища і технікуми, пропонується організувати на базі Центру з підготовки і кадрового забезпечення галузі ННЦ «ІВіВ імені В. Є. Таїрова» школу підвищення кваліфікації фахівців середньої ланки, фермерів і виноробів-аматорів.

Ми визначили тільки деякі, на наш погляд, найважливіші проблеми, які гальмують розвиток виноградарства. Вони не нові й не раз порушувалися в пропозиціях інституту владним структурам, на нарадах або в рекомендаціях фахівців.

Не слід вишукувати якісь нові шляхи розв’язання цих проблем, такі рішення в тій або іншій формі вже давно функціонують на міжнародному ринку винограду і вина, введені й реалізовані в нормативну і законодавчу базу країн з розвиненим виноградарством.

Україна нині має всі передумови до того, щоб стати відомою виноградо-виноробною країною не лише Європи, а й світу: унікальні ампелоекологічні умови, свій вітчизняний сортимент, висококваліфіковані вчені й фахівці галузі, збереглася науково-технічна база, ще не втрачені місцеві традиції. Треба тільки бажання відродити галузь, невідкладні консолідовані з виробником винограду і вина рішення уряду, дієва допомога і контроль виконання.