Останнім часом у правоохоронній системі сталося чимало змін, насамперед законодавчих.  Та неважко помітити, що загальні настрої в оцінці роботи правоохоронних органів та судів мало змінилися, довіра до них залишається невисокою. Дуже часто мало не єдиною можливістю, а головне — поштовхом до вирішення проблемної ситуації, стає заява до прокуратури. Чи готова вона взяти на себе відповідальність бути тією інстанцією, що реально забезпечує додержання законності. І головне — діє при цьому об’єктивно, неупереджено і справедливо. Чи робота прокуратури так само потребує змін? Про це наша розмова із прокурором Хмельницької області Сергієм Соляром (на знімку).

Час відкритості

— Сергію Петровичу,  у кожному випуску новин майже на всіх телеканалах є кілька інформацій кримінального характеру. Інколи виникає враження, що ми перенеслися в часи дев’яностих років, коли в суспільстві панував кримінал. Невже зробили крок назад?

— Не погоджуюся. Ми справді отримуємо багато інформації зі всіх сфер життя, у тому числі й кримінального характеру. Але зовсім не через те, що злочинів побільшало. Це — критерій демократичного суспільства, коли робота правової системи стала відкритішою і доступнішою для всіх. Можна звернутися до статистики, і тоді побачимо, що і динаміка правопорушень, і їхній характер істотно змінилися за ці десятиліття в позитивний бік.

Якщо повернутися до минулого, то найпоказовішими на той час були замовні вбивства, розбірки між кримінальними групами, вимагання, розбої. Позбутися таких злочинів раз і назавжди нам навряд вдасться, а от те, що їх скоюють значно менше — це вже факт. Наприклад, у Хмельницькій області лише за минулий рік кількість тяжких та особливо тяжких злочинів зменшилася на двадцять відсотків, на чверть — розбоїв і грабежів. Цього року вдвічі зменшилася кількість особливо тяжких кримінальних правопорушень, умисних тяжких тілесних ушкоджень, убивств. Майже вп’ятеро — кримінальних правопорушень, скоєних неповнолітніми або за їх участю. Але ще не дає спокою статистика крадіжок і пограбувань.

Натомість помітно зростає кількість економічних злочинів, правопорушень, пов’язаних з ухиленням від сплати податків, створенням фіктивних підприємств та конвертаційних центрів. Вони, як правило, відбуваються латентно, не привертають особливої уваги, і навіть після їх розкриття немає великого резонансу в суспільстві, а між тим, вони не менш небезпечні, ніж, скажімо, насильство і вбивство. Бо позначаються на таких важливих аспектах, як наповнення і формування бюджетів, від чого залежить життя і добробут кожного з нас.

— Та, говорячи про економічні злочини, ми навряд торкаємося якихось незвіданих тем. Навпаки, вражає небувала масштабність деяких оборудок, коли державні втрати сягають мільярдів. Але при цьому ми не чуємо імен не те що покараних, а й навіть звинувачених у таких злочинах. Чому?

— Не даватиму загальнодержавних оцінок, а скажу лише коротко про роботу прокуратури в області, передусім, щодо пріоритетних напрямів. Цьогоріч було внесено півсотні документів реагування, за якими відшкодовано більше 4,5 мільйона гривень, у тому числі 2,6 мільйона — заборгованої зарплати. У сфері економічних відносин після втручання прокуратури відшкодовано понад 8 мільйонів гривень, а до бюджету — майже 3 мільйони. Попереджено незаконне надання понад 4 тисяч гектарів земель державної і комунальної форми власності загальною вартістю 85 мільйонів гривень. Хіба це не дієва робота?

Про прередумови

Мабуть, не слід забувати, що і прокуратура, і інші правоохоронні органи борються з протиправними явищами, а передумови для них виникають набагато раніше. І не лише законодавство це визначає. 

Думаю, питання ще й у тому, як суспільство ставиться до тих чи інших правопорушень. Чи справді готове воно раз і назавжди покінчити з ними, чому ставиться досить лояльно.

Ось, скажімо, теми, які завжди були активно обговорюваними, — хабарництво і корупція. На Хмельниччині протидія їм значно посилилася. До суду спрямовано три десятки протоколів про адміністративні корупційні правопорушення. За результатами їх розгляду до адмінвідповідальності притягнуто 25 посадовців. Серед покараних — службовці органів влади, самоврядування, правоохоронці, депутати різних рівнів. Найбільше корупціонерів — у сферах земельних відносин, використання бюджетних коштів, розпорядження державним та комунальним майном.

За виявленням кожного із них, а головне — доведенням вини у суді, справді кропітка праця правоохоронців. І кожне покарання такого корупціонера місцевого значення — це вже відчутна перемога для людей, котрі живуть у невеличкому містечку чи селищі і залежать одне від одного. Але люди запитають: «Корупціонерів все одно не поменшало. Чому?»

Шукаючи відповідь на це запитання, не тільки прокурорам, а й усім нам разом є над чим подумати. Законодавство це дозволяє? Навпаки, воно передбачило чітку відповідальність за такі порушення. Міліція, прокуратура погано працюють? Не хочу вихваляти своїх підлеглих, але повірте, до їх роботи вимоги доволі жорсткі. Понад те, мені доводилося бувати за кордоном, знайомитися з роботою тамтешніх правоохоронних органів. Повірте, наша законодавча база зовсім не гірша від закордонної. Та й вітчизняних виконавців не назвеш меншими професіоналами. Тож причина, очевидно, дещо в іншій площині. На мою думку, більше у площині моралі, ніж у статті закону, а саме — в потребі перебудови правової свідомості людей. Якби суспільство справді не хотіло миритися з такими явищами, воно б диктувало інші норми поведінки тим, хто до них причетний. Можливо, нам просто потрібен час, щоб прийти до цього, коли не стільки страх перед покаранням, скільки відповідальність кожного перед усіма визначатиме норми нашого життя.

Наміри і реалії

— Це загальні філософські поняття. А жити доводиться у конкретних і дуже прозаїчних обставинах.

— Завжди треба думати хоча б на крок уперед, коли беремося щось змінювати і вдосконалювати. Скажу, наприклад, що нині не так у професійному середовищі, як серед політиків, знову точиться чимало розмов про необхідність змінити теперішній закон, який визначає діяльність прокуратури. Наміри, як завжди, начебто непогані — лібералізувати цю інституцію, зробити її демократичнішою. Адже в Європі вважають, що прокуратура не має правозахисної функції, тобто нагляду за додержанням і застосуванням законів. Мовляв, для цього є чимало інших структур — контрольних, які й покликані контролювати виконання вимог. Але чи на часі такі зміни там, де не вистачає саме жорсткого дотримання законодавства, особливо, коли йдеться про захист конституційних прав громадян.

Звичайно, в ідеалі було б добре, якби кожен контролер, інспектор, ревізор чи будь-хто інший чітко стежив за стовідсотковим дотриманням закону в тому чи іншому секторі. Але щоразу прокуратура виявляє порушення в діяльності органів влади і контролю. Лише з початку року в області за документами прокурорського реагування до відповідальності притягнуто більше дев’ятисот посадових осіб, мало не половина з них — з контрольних органів. Візьму лише один Шепетівський район. Там за різні порушення до відповідальності притягнуто 67 посадовців, і третина — представники органів контролю. Значить, поки що рівень їх відповідальності перед суспільством не такий, на який усі ми можемо покладатися, тому говорити про те, що прокуратура дублює їхні функції, також недоречно.

— Але прокурори — це теж, можна сказати, чиновники. І чи не виходить, що втрачаючи частину функцій, вони бояться втратити і частину влади, тому й не прагнуть до змін.

— Насамперед, вважаю, не треба сплутувати особисті амбіції окремих політиків чи представників влади, котрі, можливо, і мають подібні думки, з тими функціями, які має виконувати прокуратура, бо ми говоримо про інше — прокуратуру як державну інституцію. І суть зовсім не в тому, якими повноваженнями наділені певні особи, а в тому, як працюватиме єдиний системний орган, котрий наглядатиме за додержанням законності.

Сьогодні багатьом радять звертатися по розв’язання майже усіх проблем до суду. З великою повагою ставлюся до судової гілки влади та професіоналів, які там працюють. Але всі ми знаємо, що процедура захисту в суді потребує певної затрати часу, через що нерідко втрачається можливість поновити порушені права. 

Проте дуже часто саме до прокуратури ідуть люди як до останньої правозахисної інстанції, яка може невідкладно законними важелями поновити порушені права громадян, причому безплатно. 

Вважаю, що це важливо для соціально незахищених категорій. І при цьому кожен громадянин має альтернативу обирати доступніший йому механізм захисту прав.

З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу частина функцій прокуратури зазнала змін. Чи мало це істотний вплив? Звичайно. Передусім, закріплено гарантії конституційних прав громадянина, який має конфлікт із законом. Прокурорський нагляд набув нової форми — процесуального керівництва, яке надає прокурору широке коло повноважень для контролю за роботою слідчого і досудового розслідування в цілому.

Звичайно, важко подолати внутрішній конфлікт, який живе у більшості з нас: ми хочемо мати нові життєві стандарти, але при цьому не можемо відмовитися від принципів півстолітньої давнини. Це ж стосується й нового КПК, який, без сумніву, можна назвати революційним. Адже суть не так у зміні його статей, як у тому, що він має зовсім інший правовий дух та філософію. 

Високі матерії

— Та чи готові прокурори на місцях відповідати цим високим стандартам? Їм щодня доводиться думати не про тонкі матерії, а про тяжку рутинну роботу.

— Це очевидні речі: якщо ми хочемо більше порядку — то й працювати потрібно більше. Чому до прокуратури нині люди звертаються як до рятівного органу? Значить, роль прокурора у розв’язанні проблем колосальна. Хочемо об’єктивного та повного розслідування? Отже, слідчий, прокурор мають ретельніше працювати над збиранням доказів. Хочемо реальної статистики злочинності? Необхідно вносити в реєстр усі заяви, і приховати нікому нічого не вдасться. Прагнемо раз і назавжди побороти катування як ганебний метод розслідування? Мусимо сформувати високоморальний слідчий апарат... І так далі. Усе це реалії нашої роботи. І їх важко не помітити.

Прокуратура, як і вся правоохоронна система, не є чимось окремим від суспільства, а працює як єдиний організм. Кожен має поставити найвищу планку насамперед для себе, якщо хочемо загального високого результату.

— Це ж ідеальна правова держава...

— А хіба ніхто з нас не хотів би в такій жити? 

Розмовляла Ірина КОЗАК.

Фото автора.