З набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) істотно зменшено обсяг чинних прав і свобод особи в кримінальному процесі. Наприклад, у КПК в редакції 1960 року існувало право оскаржити постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину до місцевого суду в будь-який час протягом всього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства. Нині такого права у громадянина немає, що є порушенням статей 8 і 22 Конституції України.

Відповідно до ст. 44 КПК (у редакції 1960 року), як захисники допускались адвокати, інші фахівці в галузі права, близькі родичі, опікуни або піклувальники обвинуваченого, підсудного, засудженого або виправданого. Норма нового КПК щодо обрання захисником лише адвоката не відповідає ні вимогам Основного Закону України, ні рішенню Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р. у справі про право вільного вибору захисника, де, зокрема, роз’яснено, що 

особа при захисті від обвинувачення вправі вибирати захисником своїх прав також особу, яка є іншим фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 

Крім того, зазначена норма не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Всі рівні, але є рівніші за всіх

У ст. 22 нового КПК задекларовано, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів. Проаналізувавши ст. 93 Кодексу, переконуєшся, що саме сторона обвинувачення збирає докази та працює з ними, а захист може тільки вимагати в обвинувачення збирання доказів, допити свідків слідчими, проведення експертиз тощо. А вже задовольняти ці вимоги чи ні вирішує та ж таки сторона обвинувачення та суд. Новий Кодекс не встановлює обов’язку будь-якої особи надати адвокату на його вимогу річ, яку б він міг використати як доказ у справі, а реалізувати право на витребування речей та документів захиснику надається виключно слідчим суддею. До того ж захисник має право отримати на свій адвокатський запит лише копії документів, що автоматично виключає задекларовану в тому ж таки КПК можливість отримання ним висновків експертів та експертиз.

Докази збирає прокуратура, адвокат з ними лише знайомиться

Сама процедура отримання кожного з виду доказів також містить положення, які виключають можливість їх отримання стороною захисту. Так, відповідно до ст. 84 нового Кодексу, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Захисник позбавлений будь-якої можливості в отриманні на стадії досудового розслідування та наданні слідчому чи прокурору, а на стадії судового розслідування — суду такого виду доказу. Цей висновок підтверджується вимогами ч. 8 ст. 95 нового КПК, відповідно до якої сторони кримінального провадження мають право отримувати від можливих свідків, за їх згодою, лише пояснення, які не є джерелом доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 нового Кодексу кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта. Водночас задеклароване право захисника надати суду висновок експерта суттєво обмежене можливістю самостійно отримати ним самі речі, документи (а не копії) та речові докази, які є предметом експертного дослідження.

Згідно зі ст. 159 нового КПК тимчасовий доступ до речей і документів, які є доказами у справі, захист може отримати тільки на підставі ухвали суду. Таким чином, захисник у кримінальному провадженні позбавлений права в умовах, начебто, змагальності сторін самостійно отримати такий вид доказу.

Крім того, на відміну від КПК у редакції 1960 року, новий кримінально-процесуальний закон не зобов’язує слідчого в протокольній формі повідомляти сторону захисту про призначення експертизи у кримінальному провадженні, шляхом ознайомлення з постановою про призначення експертизи. Раніше це був обов’язок слідчого і на цій стадії процесу адвокат та підзахисний мали право реалізувати цілу низку прав.

Фактично захисник для одержання доказів у кримінальному провадженні реально має право лише на звернення до сторони обвинувачення із клопотанням про проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Замість заяв — анонімки

Згідно зі старим КПК кримінальна справа могла бути порушена тільки після проведення дослідчої десятиденної перевірки.

Новий КПК фактично ліквідував інститут дослідчої перевірки, доводячи процес порушення кримінальної справи до автоматизму: є заява про злочин — одразу є кримінальна справа. Це може сприяти появі величезної маси анонімок, які старий КПК унеможливлював, оскільки під час дослідчої перевірки перевірялись і дані заявника, і факти, викладені в заяві. До того ж автоматизм порушення кримінальних справ може стати ефективним методом боротьби з опонентами чи конкурентами по бізнесу.

Новела КПК про автоматичний початок досудового розслідування прямо суперечить вимогам ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вона суперечить навіть вимогам ч. 3 ст. 110 цього ж Кодексу, відповідно до якої всі рішення слідчого, прокурора приймаються лише у формі постанови.

Припустимо ситуацію, коли факти, викладені в заяві про злочин, не підтвердилися. Відкритим залишається питання вилучення інформації про особу, щодо якої надійшла неправдива заява про злочин, з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Таким чином, в реєстрі збирається інформація відносно особи протягом всього її життя — хто, коли, за яких обставин вважав її причетною до злочину. Понад те, доступу до реєстру звичайний громадянин не має, отже, позбавлений права, гарантованого ч. 3 ст. 32 Конституції України, знайомитися в органах державної влади з відомостями про себе.

Підсумовуючи, повторю думку багатьох правозахисників: новий КПК України потребує відповідних змін та доповнень.

Вероніка ДЕРКАЧ, адвокат.

Київ.