Спроб зробити з Тараканівського форту — відомої історичної фортифікаційної пам’ятки — туристичний об’єкт останнім часом не злічити. Така ідея активно пропагувалася торік, було підібрано й назву для об’єкта — музей Першої світової війни. Однак задуму через відомі події не судилося здійснитися.

Тепер стартувала нова спроба. Ініціативу виявив депутат Рівненської обласної ради, голова Дубенської райдержадміністрації Руслан Сивий (на знімку). Її суть — зробити у форту, що в селі Тараканів Дубенського району, туристичний об’єкт. Але для цього потрібно передати фортифікацію, яка належить до державної власності та перебуває на балансі військової частини, в комунальну власність Дубенського району. Цю ідею вже підтримала на своєму засіданні постійна комісія з питань науки, освіти, культури і духовності Рівненської облради.

Якщо вдатися в історію питання, то в минулих роках пропонувалося передати Тараканівський форт із власності Міністерства оборони України у власність місцевої громади. Така ініціатива пов’язана з тим, що, не будучи господарями об’єкта, ні сільська, ні районна, ні обласна ради не могли профінансувати будь-які роботи зі збереження цієї пам’ятки. А військове відомство, по суті, зробило з форту бездоглядний об’єкт, внаслідок чого він занепадає та руйнується. Втім, ця проблема так і залишилася невирішеною.

— Щодо Тараканівського форту, то він ніби сам закликає: більш цікавої та придатної для туристів споруди годі й шукати, — зазначає відомий український письменник, невтомний дослідник історії Микола Пшеничний, котрий провів не один десяток екскурсій таємничими фортифікаційними теренами. — Цікаво, приміром, що місцину для укріплення «затверджував» сам імператор. Вона й справді була доволі вигідною для воєнних дій. Отож у 1860-х роках почали нарощувати пагорб для форту. А в 1873-му державна казна виділила на той час просто неймовірну суму — аж 66 мільйонів карбованців — на зведення потужної фортифікаційної махини. — Не можна не згадати і фортечний вал, — продовжує Микола Пшеничний. — Саме тут розташовувалася вогнева позиція (бруствери для гармат, танкетки для стрільців, тильні траверзи). Між ними, до речі, зберігся так званий вал Ганг, по якому переміщали гармати. Одне слово, це був просто неприступний форпост. Але, хоч як дивно, у 1900 році новенький форт почали використовувати лише як... склад, а пізніше — взагалі як тюрму. Це й послугувало підставою для того, що у 1915-му австрійське військо практично без жодного пострілу зайняло кам’яницю. Тут швидше спрацювало правило — не пропадати ж такому інженерному диву. Втім, через рік, під час знаменитого Брусиловського прориву, форт знову перейшов до росіян, які завдали йому значних руйнувань. А потім Перша кінна армія Будьонного ганяла околицями польські загони... Далі радянська влада теж захотіла якось використати кам’яного бетонного монстра, хоча б як склад. Та через підвищену вологість та різноманітні випари від цього задуму відмовилися.

Після вивчення фортечних укріплень у 1983 році спеціалісти підприємства «Укрзахідпроектреставрація» заявили, що форт фактично знищений на 40 відсотків. Нині ж споруда в аварійному стані, все позаростало кущами і деревами (на знімку). Та мури всередині ще міцні. Хоч залишається відкритим питання, чи надовго тієї міцності вистачить. Бо якби ж на форт замахувався тільки час, а то й люд дедалі частіше хоче поживитися — розбирає на будматеріали. Ось так повільно невпинно руйнується пам’ятка історії та фортифікаційної архітектури. Але зберегти її все-таки можна! І кожну спробу в цьому напрямі варто лиш вітати.

Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.