Солоні сльози Присивашшя

У Новотроїцький район області, де земля «хворіє», вільно вмістилися б якась Андорра чи Люксембург. Його площа становить понад 229,7 тисячі гектарів, з них 151 тисяча гектарів — рілля. Здавалося б, хлібороби, котрі господарюють на таких просторах, де на пай припадає сім-десять гектарів, просто приречені бути багатими й задоволеними життям. Але насправді в багатьох селах вони бідують, бо «врожай» з такої землі -хіба що комарі та жаби. Сільське господарство тут значною мірою трималося на зрошенні, але в 1990-х роках минулого століття його частково розікрали, частково закинули. Системи вертикального дренажу, що прокладалися водночас із каналами, вийшли з ладу, і солоні грунтові води наблизилися до поверхні землі. От і маємо: там, де вчора збирали ячмінь, блищить кірка солі завтовшки з сантиметр. Станеш ногою, не кажучи вже про заїзд машини — й провалився по самісінькі литки, якщо не глибше. Адже під сіллю поволі утворюється болото, і за кілька років тут уже буяють зарості очерету, що їх навіть трактором не розкорчуєш.

Та на заваді «розповзанню» боліт став Новотроїцький держлісгосп — його працівники винайшли свій рецепт для лікування безплідних солонців, або деградованих земель, яких у районі вже понад 5,8 тисячі гектарів. Тут на них почали саджати ліси з «витривалих» дерев та чагарників, звичних до посушливого клімату й бідних грунтів — маслинку (лох вузьколистий), тамарикс, аборигенний зелений ясень. І дерева зробили те, чого люди не змогли — витягли з глибини зайву воду, зупинивши лихо. Проте справа рухається не так швидко, як хотілося б.

— Маслинку на солонцях ми почали саджати ще 2007 року, так би мовити, явочним порядком, і водночас оформлювати документи на передачу підприємству перших 564 гектари деградованих земель. Керівництво Новотроїцької райдержадміністрації нас щиро підтримало, та незважаючи на це, Державний акт на землю вдалося отримати тільки 2012-го, тобто аж через п’ять років! Різні відомства планомірно «ставили палиці в колеса» — відділ екології спочатку узгодив проект заліснення, далі почав вимагати ще й наукового обґрунтування доцільності висадження дерев. У відділі Держкомзему передати деградовані землі запасу погодилися, однак потім захотіли виплатити за них компенсації як за невикористану ріллю. Тож підняти гаї виявилося швидше, ніж їх «узаконити», — згадує директор держпідприємства «Новотроїцьке лісове господарство» Сергій Ісаков.

Вкоренити навіть дуже витривалі дерева на солонці не означає просто викопати ямку під саджанець, полити його водою, і забути — мовляв, далі природа сама впорається. Аж ніяк: спершу треба прокласти дренаж, промити землю від солі, закласти плантацію, і дбайливо доглядати за нею не менше трьох років. Тобто заліснення одного гектара «хворої» ріллі стає мінімум у три тисячі гривень, та на догляд — 350 гривень щороку. Відтак, порятунок тільки 564 гектарів обійшовся державній скарбниці у два з лишком мільйони гривень. Але вже є перша віддача від вкладених коштів.

— Маслинка дає плоди, які після осінніх приморозків стають солодкими. Вони приваблюють до зарослів вузьколистого лоха фазанів, тут знаходять прихисток зайці, прокладають стежки дикі кабани. Отож мертвий солонець перетворюється на мисливські угіддя, — розповідає головний лісничий — інженер Новотроїцького держлісгоспу Віталій Міюц. — Крім того, за кілька років дерева піднімуться, і захищатимуть сусідні, здорові поля від суховіїв, взявши на себе ще й функцію лісосмуги. А в пору цвітіння лоху бджоли збирають тут мед, який має цілющі властивості.

— У Сиваському 1700 садиб, і дві третини їх власників тримає худобу. Але нині посухи дуже почастішали, і звичні місця покосів дуже швидко вигорають, тож корови залишаються без соковитої паші. А у міжряддях нових маслинкових гаїв в затінку зберігається свіжа травичка, яку селянам ніхто не перешкоджає косити безплатно. Для невеличких приватних господарств це просто знахідка, — каже селищний голова Віктор Батрановський.

Успішний експеримент із порятунком деградованої ріллі у Новотроїцькому районі — лише початок. Як уже зазначалося, тільки в цьому районі «лікувати» треба понад п’ять тисяч гектарів полів. І «хворих» земель ще чимало у сусідніх Генічеському, Нижньосірогозькому, Іванівському, Чаплинському районах Херсонщини, та й по інших південних регіонах — у Криму, на Одещині. Але навіть науковцям достеменно не відомо, скільком тисячам гектарів потрібна реабілітація, бо на папері вони продовжують рахуватися повноцінними угіддями сільськогосподарського призначення, і з них все одно намагаються «витиснути» хоч якийсь прибуток.

Не в останню чергу саме через це так важно налагодити цивілізоване використання ріллі. Держава вимагає з власників полів проекти землеустрою для збереження родючості полів, але яка сівозміна може бути на солонці, який тільки вважають полем?

Експерти кажуть: якщо ми хочемо налагодити ефективне використання своїх земель, спершу треба отримати точні дані про їхній стан — які ділянки в Україні продовжують залишатися ріллею, а які потребують виведення з обігу, або термінового відновлення чи заліснення, як у Новотроїцькому районі. І таку інвентаризацію в жодному разі не можна віддавати на відкуп місцевій владі, бо з тих чи інших міркувань чиновники ладні «підправити» статистику. А саме від неї залежить, скільки грошей треба виділяти з бюджету та інших джерел на збереження родючості землі, і наскільки успішним буде виконання цього надважливого завдання. Врешті-решт, питання стоїть руба: чи далі збиратимемо на півдні кукурудзу, пшеницю та ячмінь, чи ловитимемо на порослих очеретом колишніх полях жаб і переходитимемо на французьку кухню.

Херсонська область.