Минає 362 роки від дня битви під Берестечком. Як писала Ліна Костенко в поемі «Берестечко»: «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те».

Наші козаки

2013-й багатий на пам’ятні дати історії українського козацтва. Це, зокрема, 365-річчя від початку Хмельниччини (1648—1657). Саме 365 років тому відбулися Жовтоводська — перша перемога селянсько-козацького війська — та Корсунська битви, де було розгромлено польсько-шляхетську армію.

Гурій Бухало — історик, краєзнавець, який упродовж майже десяти років збирав і вивчав матеріали про поле Берестецької битви:

«Учені стверджують, що на полі під Берестечком у двобої зійшлося близько 300 тисяч — приблизно порівну — українського війська та польського. Отже, ця битва була найбільшою за кількістю учасників в Європі до кінця ХІХ століття. Згадаймо, що в битві під Полтавою 1709-го брали участь 72 тисячі воїнів, у Бородинській — 1812 року — близько 255 тисяч».

Дев’ятої п’ятниці після Великодня на цьому місці Україна вшановує героїв битви під Берестечком, святість їх подвигу козацького, який вершився в ім’я незалежної української держави.

Іван Дем’янюк — заступник директора Держархіву Рівненської області, один з організаторів усіх заходів, що відбувалися в 1989—1999 роках на Козацьких могилах у селі Пляшева (Радивилівський район, Рівненщина):

— Коли у 1989 році готували перший сучасний пам’ятний захід, то в нього вкладався саме такий зміст: вшанування пам’яті полеглих козаків і селян армії Хмельницького. Він мав мати релігійно-церковний, історико-меморіальний і громадсько-політичний характер. Таким його бачили патріоти і за царської Росії, і пізніше. Адже Берестецька битва — це трагічна подія з точки зору воєнної тактики, але величава з позиції військової звитяги і національного духу. Центральними особистостями тут завжди були, є і будуть ті, чиї черепи і кістки знайдено на полі і складено у саркофаги чи ще й досі покояться у болотах, але чиї душі витають на небесах і закликають нас до служіння Україні.

Донські

Донці нерідко брали участь у битвах українців з татарами та поляками.

Сергій Сегеда — антрополог та етнолог, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського НАН України:

— Після кровопролитного бою 30 червня 1651 року козацько-селянське військо було оточене в укріпленому таборі. У ніч на 10 липня частина козаків на чолі з Іваном Богуном вийшла з оточення, намостивши переправу через болото біля річки Пляшівки. Наступного дня під час відступу решти війська багато козаків та селян-повстанців, що виявили виняткову мужність та відвагу, загинуло.

Ще кілька десятиліть тому точне місце Берестецької битви не було відоме. Час стер з лиця землі і залишки укріплень, і сліди козацьких переправ. У 1970—1987 роках на околицях села Пляшева Рівненської області, де нині розташовано музей-заповідник, було проведено розкопки під керівництвом українського археолога, дослідника Берестецької битви, доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова, який понад 20 років вивчав місце битви, а результати узагальнив у монографії «Битва під Берестечком» (1993). Розкопки дали змогу встановити, що в Берестецькій битві на боці козацько-селянського війська брали участь вихідці з Російської держави. Так, на переправі знайдено багато речей, які, ймовірно, належали московським стрільцям та донським козакам. 1979 року виявили кістяк донського козака з великою латунною сережкою біля правого вушного отвору черепа. Вдалося відтворити його зовнішність. Це зробила співробітниця лабораторії пластичної антропологічної реконструкції Інституту етнології і антропології Російської Академії Наук Єлизавета Веселовська.

18 червня 1989 року на Козацьких могилах відбувся акт відновлення історичної пам’яті. Активісти Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т. Шевченка та ініціатори створення Народного Руху України на чолі з В. Чорноволом уперше на полі, яке, як сказав наш Пророк, «почорніло від крові за вольную волю», розгорнули синьо-жовті прапори. Тоді ж тут пролунала пісня на слова Т. Шевченка «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле...» у виконанні Кубанського козачого хору. Музику для цієї пісні скомпонував не професіонал і навіть не аматор, а козаки станиці Васюринської на Кубані.

Кубанські

Згадує рівненський журналіст Олександр Оврамець:

— Пісню на слова Т. Шевченка «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле...» у 1989 році на гастролях у Києві виконав всесвітньовідомий Кубанський козачий хор — національний козачий колектив Росії. У його репертуарі є українські та російські народні пісні. Один з каналів Українського телебачення транслював концерт прославленого колективу. Тоді ця пісня нам не була знайома. Виникла ідея оголосити цю пісню-пам’ятник гімном Козацьких могил і розпочати нею вшанування героїв битви під Берестечком. Отже, треба було дістати фонограму у виконанні Кубанського козачого хору. Я зв’язався з Києвом і дістав запис концерту кубанців у фонотеці київського радіо. І нині згадую момент, коли ця пісня-реквієм линула над могилами героїв, брала за душу...

Подія

31 травня—2 червня 2013 року в місті Радивилів (райцентр за 50 км від Козацьких могил) відбувся Всеукраїнський фестиваль-конкурс козацької пісні «Встань, козацька славо! Засвіти знамена!», який засновано 2001-го. Організатори фестивалю — Міністерство культури і туризму України, управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації, Радивилівські районна держадміністрація та рада.

Розповідає автор проекту — директор Рівненського обласного центру народної творчості Феодосій Васечко:

— Фестиваль-конкурс проводиться з метою виховання в підростаючого покоління любові до рідного краю, його історичного минулого на зразках музичної спадщини — пісень про минуле України, а також виявлення талановитих виконавців української пісні. За роки існування конкурсу в ньому взяли участь понад сто колективів, зокрема представники української діаспори з Польщі, Румунії, Молдови і Росії (Кубань). Щороку кількість учасників зростає. Наприклад, цьогоріч приїхали колективи та окремі виконавці з Волинської, Львівської, Житомирської, Луганської, Херсонської, Донецької, Рівненської, Київської областей України та хоровий колектив з Калінінграда (Росія).

 

Рівне.