Ставки на моркву та капусту себе виправдовують
«Влада» — так називається фермерське господарство Олександра Романчука (на знімку), що у селі Малі Дорогостаї Млинівського району. Спеціалізується воно на вирощуванні овочів, має у своєму розпорядженні близько ста гектарів поля і, що характерно, останнім часом орієнтується у своїй роботі на імпортну техніку. Ось і нещодавно тут встановили комплекс з миття, шліфування овочів (на знімку внизу).
— Такий комплекс в Україні не виготовляють, хоча й для фермерів, які займаються овочівництвом, він дуже потрібний, — розповідає Олександр Миколайович. — Бо в об’єднаній Європі, скажімо, в супермаркетах, продовольчих магазинах уже фактично не побачиш моркви, картоплі, буряків неочищеними, непомитими, нефасованими. Запустили ми автоматичний комплекс і одразу побачили значно більший інтерес з боку торговельної мережі до наших пропозицій. Зрозуміло, комплекс швидко окупиться.— Але погляньмо на інший бік питання — державне сприяння фермерському розвитку та продовольчій безпеці, — розмірковує фермер. — Цей комплекс ми купили у німецького сільгоспвиробника, який господарює на теренах Польщі. Агрегат не новий, йому шість років. Здавалося б, працюй на ньому і працюй. Але чому фермер-німець його продає? А щоб купити новий, кращий, технічно досконаліший. При цьому держава йому відшкодує аж 75 відсотків вартості. На решту 25 відсотків він бере кредит — під цілком прийнятні відсотки. Подібно діють також у прибалтійських країнах, де я бував. Щоправда, там відшкодовують 45 відсотків. Але навіть така підмога для селян дуже відчутна. В Україні, на жаль, допомога фермерам з року в рік скорочується. Десять років тому, коли засновували «Владу», я мав змогу взяти зручний кредит, була вагома компенсація (30 відсотків вартості) за придбані трактор й автомобіль. Відповідно з’явився стимул розвивати овочівництво. Розпочали з однієї тонни продукції, яку з дружиною возили легковим авто з причепом до Києва і там продавали. Тепер істотно розширили площі, вдосконалили технології, вирощуємо фактично весь так званий борщовий набір, і без добротної техніки ніяк не обійтися. Тому й робимо ставку на технічне оснащення кращими європейськими зразками. Таких, приміром, як комбайни для копання моркви, садіння картоплі, механізм для калібрації, оприскувачі, лінії для сортування, пакування продукції — із Білорусі, Італії, Франції, Бельгії, Німеччини.
— А хіба немає проблем з переправленням придбаної техніки з однієї країни до іншої?
— Тут ви наступили мені на мозоль, — каже Олександр Романчук. -Бо те, з чим я не так давно зіткнувся при купівлі калібраторів, просто вразило. Маю на увазі митну здирку. Уявляєте, на українській митниці, незважаючи на декларацію, цінові документи, фактично за металобрухт виставили неймовірне мито — по 73 гривні за кілограм ваги, що сягає майже половину від вартості агрегату. Довелося викликати експерта, доводити свою правоту, вісім днів простояти на митному кордоні. Зрештою, з 73 гривень мито знизилося до 15 гривень за кілограм. Але скільки часу і нервів це коштувало!
Невдовзі у «Владі» встановлять лінію, яка упаковуватиме продукцію в так звану дрібну целофанову та сіткову тару — по два з половиною, по п’ять кілограмів. Торік моркву збирали вручну, а нинішньої осені це робитимуть з допомогою самохідного трирядного комбайна, купленого в Угорщині. Деяку придбану техніку фахівці господарства самотужки вдосконалюють. Багато намітили зробити для поліпшення умов зберігання вирощеного. А врожаї у «Владі» вагомі.
Скажімо, середньорання капуста торік дала на кожному гектарі по 60 тонн, пізня — по 100—110, цвітна — по 30, морква — за 80, столові буряки — у межах 60 тонн. Господарство має масштабне овочесховище, але є потреба хоч на 1000 тонн продукції встановити холодильне устаткування. Це сприятиме якості та довшому зберіганню вирощеного.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
