Від Стиру до Західного Бугу

Не встигли всі переосмислити побачене й почуте у Володимирі-Волинському, як на третій день на редакційних працівників «Голосу України» звалився потужний інформаційний вантаж головного міста Волині — Луцька. Незабутнє враження на всіх справив Меморіальний комплекс «Вічної слави», який, на думку багатьох, перевершує схожий у Києві.

Усі з хвилюванням чекали відвідин Музею волинської ікони, і насамперед побачення з Чудотворною іконою Холмської Богоматері, яка зберігається у ньому. Треба сказати, що таких музеїв в Україні немає. У цій скарбниці сакрального мистецтва зібрано сотні ікон, деяким з яких майже півтисячі років. Волинська ікона, як розповіла завідувачка музею Тетяна Єлісєєва, є найбільш дослідженою в Україні. Щороку тут проводять наукові конференції, в яких беруть участь науковці з України, Росії, Білорусі, Польщі.

В експозиції представлена й копія ікони «Волинської Богоматері», оригінал якої перебуває в Києві. Вона відкриває експозицію Національного художнього музею. Ікона «Волинської Божої матері» датується кінцем ХІІІ століття і є однією з найдавніших ікон волинської школи іконопису. У 1960-х роках святий образ вилучили з Покровської церкви Луцька, реставрували в Ленінграді. Уже в наш час реставратор музею Анатолій Квасюк зробив її точну копію тими ж фарбами, які є на оригіналі.

Та найстарішою й однією з найшановніших у християнському світі є, безумовно, Чудотворна ікона Холмської Богоматері (друга половина ХІ століття).

— У 2000 році, коли ікону передавали музею, було підписано договір, — розповідає Тетяна Єлісєєва. — у ньому два основні пункти: ікона ніколи не має покидати межі міста Луцька і вона повинна бути відкрита для віруючих всіх конфесій. Коли готувалося нове приміщення музею, цей зал призначався тільки для ікони Холмської Богоматері. Багато людей насамперед їдуть до цієї ікони, як до чудотворного образу. Цей зал дає можливість помолитися біля неї, тут ми приймаємо паломницькі делегації. Повернення такої унікальної пам’ятки стало сенсацією в мистецтвознавчому світі. Незважаючи на втрати, вона зберегла 75 відсотків древнього живопису, важко сказати, яка цінність цієї ікони. Адже ХІ століття не представлене в музейних збірках. Тобто Україна має майже найдавнішу ікону, яка дійшла до нас з тієї сивої давнини. З другого боку — ікона чудотворна. Ще й досі біля неї здійснюються чудеса. Нещодавно внук нашої працівниці, який не ходив, зцілився. Ікона продовжує жити своїм релігійним життям. Приймаємо паломницькі делегації з Польщі, Словачинни, США, Канади. Двічі на рік виставляємо її для паломництва (маємо спеціальний кіот) біля нашого приміщення. 21 вересня йдуть віруючі православної церкви Київського патріархату, проводиться богослужіння і люди можуть прикластися до святого образу, а через два тижні — віруючі Української православної церкви Московського патріархату. Дочка священика Гаврила Коробчука, який зберіг для нас ікону Холмської Богоматері, Надія Горлицька, коли передавала цей чудотворний образ музею, переживала, що тут він буде закритий. Але, як бачите, він сьогодні доступний усім. Померла Надія Гаврилівна п’ять років тому на Успіння Богородиці.

Разом із першим заступником міського голови Святославом Кравчуком їдемо на завод «МОДЕРН-ЕКСПО». Це підприємство є найбільшим виробником торговельного обладнання у Східній і Центральній Європі. Його продукцію можна побачити в найбільших супермаркетах, автозаправних станціях, магазинах 40 країн світу.

«МОДЕРН-ЕКСПО» надзвичайно швидко розвивається, щорічно нарощуючи обсяги виробництва в середньому на 30 відсотків. Сучасні технології дають змогу підприємству випускати продукцію на рівні кращих світових зразків, а реалізовувати за українськими цінами. Замовлень так багато, що, як розповів перший заступник генерального директора Віталій Літвінчук, доводиться працювати цілодобово. Завод зупиняється лише 1 січня — на Новий Рік, 

7 січня — на Різдво, а також на Великдень і на Трійцю. Решта днів тут робочі.

Ми мали змогу оглянути цехи підприємства і відзначити його високу технічну оснащеність. Це, без перебільшення, виробництво завтрашнього і навіть післязавтрашнього дня. Лазерні розкрійні і зварювальні роботокомплекси взяли на себе всю високоточну роботу. Потрібно віддати належне керівнику «МОДЕРН-ЕКСПО» Петру Пилипюку та його молодій команді, які за короткий термін зуміли налагодити таке виробництво, яким могла б пишатися будь-яка високорозвинута європейська держава. 

Остання наша зустріч на Волині відбулась із народним депутатом Сергієм Мартиняком. Із Сергієм Васильовичем познайомився ще в 1990-х роках, коли молодий тоді підприємець зазіхнув, здавалося б, на святе — державну монополію у продажу пально-мастильних матеріалів. Саме Сергій Мартиняк перший в Україні приватизував невеличку автозаправну станцію біля селища Торчин, що на Волині. Та не нафтовий бізнес став його пріоритетом. Він обрав собі складніший шлях, створюючи нові робочі місця в селі. Як народний депутат, Сергій Мартиняк багато робить із підтримки сільських громад свого Горохівського виборчого округу, а як голова підкомітету з питань банківської діяльності, лобіює аграрні питання у Верховній Раді.

Хоч би де ми перебували за ці три дні, всюди незримо відчували присутність керівника виконавчої влади Волині Бориса Клімчука. І справа не лише в тому, що він постійно цікавився, як нам почувається на Волині. А насамперед у його добрих справах, про які ми дізналися під час поїздки. Реставрується музей-садиба Ігоря Стравінського в Устилузі. З чиєї ініціативи і за чиєї підтримки? Бориса Клімчука. Завдяки його наполегливості було завершено реставрацію минулого року й відкрито музей-садибу В’ячеслава Липинського в Затурцях. Та й Музей Волинської ікони свого часу переселився в нове чудове приміщення, а незабаром отримає ще одне, теж завдяки Борису Петровичу. Нині голова облдержадміністрації опікується тим, щоб установити на могилі молодшого брата Лесі Українки Миколи Косача на кладовищі села Колодяжного новий пам’ятник. Ми зумисно не називаємо зробленого Борисом Клімчуком із розвитку підприємництва і бізнесу в області, підтримки освіти, науки, спорту. Результати тут теж позитивні. Недарма очільник виконавчої влади Волині завжди серед тих, хто очолює рейтинги голів облдержадміністрацій. Саме завдяки йому і його команді Волинь стає привабливіша для іноземних інвесторів, для туристів.

Борис Клімчук — людина жвава і непосидюча. Одного дня його можна побачити в різних кінцях області. Тож навіть інтерв’ю з ним довелося брати, як то кажуть, на ходу

— Пресу, газети люблю за аналітику, — зізнається Борис Петрович. — Якщо присутня серйозна глибока аналітика, звичайно, це цікаво. Не люблю сенсацій у пресі. Їх досить у нас на телебаченні. На деяких каналах суцільні сенсації. «Голос України» — об’єктивна газета для всієї України, як і належить центральному виданню. До того ж це газета Верховної Ради, її рупор. Читаю із задоволенням. Повчальна для мене. Добрі стосунки протягом усіх років підтримую з газетою, з її журналістським корпусом: і з центральним, і з Миколою Якименком, який представляє видання на Волині. Ми розуміємо  один одного з півслова.

Звичайно, ми, як адміністрація, намагаємося давати інформаційні приводи з розряду добрих новин. Добрі новини про добрі справи. Не для того, щоб хтось сказав, які вони розумні, мудрі там, на Волині. Зовсім не для того. Я взагалі вважаю, що виховувати і дитину, і дорослу людину, і державу потрібно на позитиві. Тема: розділяй і владарюй — це взагалі не для України. Україна має сформуватися як міцна, серйозна, соборна унітарна держава, а формувати її треба лише на таких засадах: об’єднуй і приймай правильні рішення. Це стосується області, міста, села і держави загалом. Є різнобарв’я, але домінанта все-таки одна: це соборна єдина, унітарна єдина неподільна українська держава. Газета такий курс тримає, надаючи свої сторінки всім точкам зору, але головна точка зору: Україна є, була і буде. І «Голос України» повною мірою відповідає, як мені здається, цим завданням. Направду це добра газета про добрі справи. Хоча критика — це теж на добро. Для того, щоб люди чи структури, яких вона стосується, читали, знали і розуміли, що їх бачать, що погані справи робити не можна.