Серед учасників україно-турецького журналістського форуму, який відбувався в анталійському готелі «Ліра», наш колега з Кременчука виділявся вражаючою імпозантністю. На офіційні та неофіційні заходи він завжди одягав яскраво-червоний піджак, білі штани, краватку-метелик такого ж кольору, як і піджак. Іноді Олег, так звали колегу, одягав білий піджак, сині штани і синього метелика. Особливого шарму Олегу надавала дбайливо випещена борода і фантастична, як для травня, засмага. Ну мачо, та й годі. А оскільки у себе вдома цей красень очолював телекомпанію «Кипарис», то ми нарекли Олега «Кипарисовичем», що відповідало його зовнішності.
Як правило, після офіційної частини форуму ми купалися у Середземному морі, а увечері збиралися на терасі бару, який працював цілодобово... Зсовували столи і нумо обговорювати україно-турецькі журналістські проблеми. Шара ж бо. За все ж заплачено.
Одного разу, сидячи з колегами на терасі, я помітив біля барної стійки Кипарисовича. Він був у компанії молодої, пишнотілої смуглянки. Напевно, із московської туристичної групи, яка по обіді поселилася у готелі. І тут на мене ніби щось найшло. Я вирішив підіграти колезі. «Остапа понесло», — сказали у подібному випадку класики.
Підійшовши до парочки, я вибачився, що втручаюсь, і видав цілу тираду. Мовляв, я впізнав його — мого кумира. Героя, якого знає увесь світ. Я захоплююсь ним з дитинства (Кипарисович був явно молодший за мене). Можна потиснути руку? А сфотографуватися з ним і його красунею-супутницею? А автограф?
Спочатку очі Кипарисовича промовисто казали: «Що ти верзеш...». Потім до нього дійшло. Автограф? Що ж, можна. От тільки ручки і паперу немає... Я тут же видав йому і ручку, і блокнот... Якою мовою дати автограф? Колега явно увійшов у роль. «Італійською», — випалив я, не моргнувши оком. «Прозіт», — кивнув головою Олег, вирішивши, що це італійське слово. Московська краля рязанського штибу отетеріла. Ось він — горобець в кулаці, себто зірка світового масштабу. Чи це не сон? Вона ущипнула себе за стегно.
Повернувшись за столик, я розповів про свою витівку одеситці співачці й поетесі Олені Палашек. Давай і далі розіграємо. Представ мене як свою дружину, велику прихильницю містера Х.
Я знову вибачився перед Кипарисовичем і кралею. Тут і моя дружина хоче автограф і фото напам’ять. Бо ви така людина, така людина. «Прозіт», — буркнув Олег. Мабуть, багаж іноземних слів був у нього обмежений. Ну а Олену не треба було вчити. Їй тільки дай сцену.
А далі, ще трохи додавши коктейлів, краля вже відверто хизувалась перед земляками. Сам Тото Кутуньо ощасливив її своєю увагою. Чому Кипарисович став Кутуньо? Та то Олена, забрехавшись, зопалу так його назвала... І ніхто вже не міг переконати кралю в протилежному. Ось така історія.
