Аграрії Хмельниччини, котрі впевнено звітували про успішне проведення посівної кампанії, раптом накликали на себе незадоволення урядовців. Бо порівняно з минулим роком значно скоротили посіви гречки.
Торік у краї під цю культуру було відведено 36 тисяч гектарів. А вже нинішньої весни господарства заявили, що планують скоротити посіви більш як удвічі.
Щоб не випускати ситуацію з-під контролю, районні управління та департамент сільського господарства запропонували підняти цю планку до 22 тисяч гектарів. Однак аж ніяк не всі агропідприємства відгукнулись на таку пропозицію.
Фермерське господарство «Пролісок», що у Хмельницькому районі, у нелюбові до гречки не запідозриш. Навпаки, тривалий час саме вона була пріоритетною для хазяйства, де щороку отримували одні з найвищих врожаїв. Та раптом нинішньої весни взагалі відмовилось від її вирощування.
Утім, навряд чи таке рішення можна назвати спонтанним і несподіваним. Увесь час керівник господарства на різних рівнях намагався довести: культура буде рентабельною для виробника, коли крупа коштуватиме не менш як 11 — 12 гривень за кілограм. Але такі твердження на тлі загальнодержавної боротьби за низьку гречану ціну виглядали щонайменше недоречно. А господарства, котрі не мають можливості самостійно її продавати, реалізували гречане зерно по чотири—п’ять гривень за кілограм.
Знизити ціну крупи до теперішніх 8,5 — 9,5 гривні за кілограм вдалось не так завдяки скороченню виробничих затрат, як через те, що на ринку з’явилися певні надлишки цього продукту.
У господарстві села Святець, що у Теофіпольському районі, традиційно щороку сіють сто гектарів гречки. Не змінили цьому правилу і тепер. Але, розповідає керівник господарства, Герой України Василь Мастій, на прибутки від неї навіть не сподіваються, бо за нинішніх цін культура нерентабельна. Але й підняти її прибутковість ніяк, бо продати все вирощене не вдається. Із зібраних торік 300 тонн близько 50 ще й досі зберігається в коморах. І це при тому, що покупців шукали скрізь — аж до того, що возили крупу на ярмарки до Хмельницького та районних центрів.
Реалізація виявилася проблемною не лише для цього господарства. Досі на хмельницькому крупозаводі, одному з найбільших переробників гречки, залишається близько п’яти тисяч тонн крупи минулого врожаю. І це аж ніяк не спонукатиме до підвищення ціни. А відтак зрозуміла незацікавленість сільгоспвиробників у низькорентабельній культурі.
Тим паче, що її навряд чи можна назвати пріоритетною для великих сільськогосподарських компаній. Там все чітко прораховано. Скажімо, за минулорічної середньої врожайності кукурудзи в 70 центнерів з гектара і ціні, яка встановилась у межах двох тисяч гривень за тонну, кожен гектар давав 14 тисяч гривень. Зате при максимальній врожайності гречки у 10 центнерів з гектара і ціні у п’ять тисяч гривень за тонну кінцевий результат удвічі-тричі нижчий. Хоча затрати на вирощування гречки нижчі, за прибутковістю їй ніяк не наздогнати ані кукурудзу, ані цілу низку інших зернових та олійних.
Це стало доволі вагомою причиною, щоб гречка перетворилась на культуру для фермерів. Знаходячи свою зернову нішу, вони цілком спроможні забезпечити нею внутрішній ринок. Однак лише за однієї умови: продукція має приносити прибуток, бо збиткового навантаження невеликі господарства просто не витримають.
Намагаючись контролювати ситуацію, влада на місцях все-таки пробує вмовити аграріїв довести площі посівів до заявлених раніше показників. І можна припустити, що найближчими днями із цим все-таки впораються. Тим паче, що терміни посіву гречки ще не минули.
