На запитання кореспондента відповідає Перший заступник Голови Верховної Ради Ігор КАЛЄТНІК (на знімку).— Парламент вирішив повернутися до питання введення нового податку за користування землями сільгосппризначення — на рівні 80 гривень з гектара. Кошти мають піти на розвиток інфраструктури села. Однак хто буде платником цього податку і чи не вийде так, що селяни збудують собі інфраструктуру за власний кошт — із власного городу, так би мовити?
— Ні, податок пропонується ввести якраз для того, щоб віднайти додаткові кошти, необхідні для фінансування села — будівництва доріг, шкіл, проведення газу чи на інші інфраструктурні потреби населених пунктів. Сьогодні, на жаль, фінансування цих сфер у регіонах здійснюється за залишковим принципом.
Щоб не було спекуляцій на темі того, хто саме платитиме, зазначу: в законі чітко прописано, що платниками збору стануть власники або орендарі земель сільгосппризначення, а саме — ріллі. Тобто ті, хто веде на цих ділянках повноцінне сільськогосподарське виробництво. Чому платниками збору не будуть селяни? Особисті земельні ділянки селян, які вирощують продукцію для себе, мають інше цільове призначення — це землі присадибного фонду. А рілля використовується у великотоварному виробництві й передбачає отримання прибутку.
— Якщо селянин має пай, здав його в оренду і на цій земельній ділянці ведеться сільськогосподарське виробництво, хто платить?
— Орендар, який має в користуванні таку земельну ділянку і веде на ній товарне виробництво. Ми зазначаємо в законопроекті, що платниками збору не будуть власники присадибного фонду, тобто про жодні спроби обкласти додатковим податком городи тут не йдеться.
Прибутки вітчизняних аграрних холдингів сьогодні обчислюються десятками та сотнями мільйонів доларів, завдячуючи тому, що вирощують експортно привабливі сільгоспкультури. Та й тваринництво вони не розвивають. Водночас жителів сіл ці багатомільйонні прибутки обходять стороною.
Ще треба зауважити, що потім значна частина коштів, отриманих від, у тому числі, експорту зернових чи експорту олії, осідає за кордоном. І на сьогодні дуже важко зупинити це явище. Парламент найближчим часом розгляне законодавчі ініціативи, які допоможуть частково зупинити процеси з виведення коштів із країни, я маю на увазі законопроект про трансфертне ціноутворення, але проблему кардинально розв’язано не буде. А додаткові гроші, отримані від застосування схем із трансфертного ціноутворення, підуть до загального фонду державного бюджету, в загальний котел. Податок у 80 гривень з гектару, який пропонуємо запровадити ми, має конкретне цільове призначення — на розвиток села, і буде надходити до місцевих бюджетів тих районів та областей, де фактично розташовані земельні ділянки. Гроші від надходження цього збору не зможуть витрачатися на інші потреби!
— А скільки коштів загалом можуть отримати місцеві бюджети? І ще, погодьтеся: додатковий податок — це додаткове навантаження на вартість кінцевої продукції — того ж зерна або соняшнику? Чи зростуть ціни на зерно?
— Ціни можуть взагалі і не змінитися. Тут треба виходити з того, наскільки сільськогосподарський товаровиробник є соціально свідомим. І говорити про добросовісність чи, навпаки, безвідповідальність великих аграрних компаній, які власне і формують ціни на ринку. Я не виключаю, що першою реакцією буде спроба великих агрохолдингів закласти цей збір у вартість зерна, і навіть більше, ніж 80 гривень. А у засобах масової інформації буде розпочато інформаційну кампанію про тиск на аграріїв. Однак, на мою думку, тут треба вказати на недобропорядність агрохолдингів.
Тому що сьогодні справді ставки оподаткування для великих сільськогосподарських товаровиробників доволі низькі. Більшість із них мають пільги зі сплати ПДВ і податку на прибуток. А сам податок на діяльність сільгосппідприємства (фіксований сільськогосподарський податок) — малого чи великого — становить 0,15 відсотка на рік від нормативно-грошової оцінки земель сільгосппризначення. Сьогодні середня вартість гектару сільськогосподарської землі в Україні — на рівні 14—15 тисяч гривень. Тобто з кожного гектару землі орендар або власник сплачує податків від 20 гривень на рік!
— Чи виділяють сьогодні агрохолдинги гроші на розвиток села? І чи зобов’язані сьогодні це робити?
— Є прецеденти, зокрема у Вінницькій області, коли окремі великі компанії виділяють кошти на розвиток населених пунктів, на землях яких ведуть товарне виробництво. Але це явище на сьогодні не є масовим. За законом, аграрні виробники не зобов’язані виділяти будь-які кошти на такі цілі, як будівництво доріг, наприклад. Ще додам, що за рахунок того, що центральні офіси великих аграрних формувань розташовані переважно в Києві, мають там офіційні місця реєстрації, більшість податків від сільськогосподарської діяльності і сплачується тут — в місті Києві, а не йде на потреби місцевих громад і регіонів, де ведеться реальне виробництво.
— Тобто і основний дохід від сільгосппідприємства йде в Київ. І як ви пропонуєте розв’язати цю проблему?
— У змінах до Податкового кодексу ми виписали, що кошти від використання цього збору мають йти до місцевих бюджетів. Винятково на потреби розвитку інженерної, транспортної і соціальної інфраструктури. Фактично, це те, що найчастіше великі сільськогосподарські виробники нищать на селі. Дороги, транспортні системи, коли великі ваговози проходять по селам — доріг абсолютно немає. Часто вони перенавантажені, не дотримуються норм. Окрім доріг, в разі введення цього збору, сюди входять і школи, і ФАПи, і клуби, бібліотеки — все те, що нині занепадає в селі.
— У разі, якщо парламент підтримає ваш законопроект, коли він може почати діяти?
— Якщо буде підтриманий, думаю, що з нового року!
Записала Уляна ДАНИЛЮК.
