Травень: скандальний, віртуальний, магістральний

У першому кварталі економіка і далі скорочувалася (третій місяць поспіль), а МВФ погіршив прогноз зростання ВВП України у 2013 році до нульового показника. Негаразди на міжнародних ринках негативно позначаються на економіці і, відповідно, — на доходах бюджетів усіх рівнів. Тож і головна тенденція місяця, на мій погляд, полягає у загостренні проблем з фінансуванням дефіцитів консолідованого і місцевих бюджетів.

Даються взнаки давні традиційні недоліки у плануванні доходів і видатків центральною і територіальними органами влади і високе боргове навантаження першого кварталу. Як на країну в цілому, так і на галузі, які мають забезпечувати життєдіяльність і розвиток країни. Так, падіння оплати за електроенергію цього місяця вже поставили під сумнів своєчасне проведення ремонтів на електростанціях.

Супутні проблеми (корупція, дорогі кредити, дефляційні тенденції, часті зміни фіскальних правил, надмірне навантаження на фонд заробітної плати тощо) тільки поглиблюють заявлені раніше дисбаланси. Як наслідок, у Нацбанку відзначили тенденцію до зростання в обігу готівки на тлі переліквідності банківської системи, однак кредити одержували ті підприємства, які їх не потребують, а малому і середньому підприємцю їхня вартість була просто не по кишені. Або попри запевнення Укравтодору, що за добу ремонтується до 90 тисяч квадратних метрів автошляхів, люди перекривали дороги, протестуючи проти бездоріжжя. Не в змозі віднайти гроші для ремонту, позичали одне одному бітум.

Нестача запланованих доходів і прагнення скоротити дефіцит бюджету до рекомендованого рівня МВФ (2 відсотка), спонукало шукати екстраординарні важелі впливу на ціноутворення. У парламент надійшов законопроект про підвищення акцизів на бензин і дизпальне на 50 відсотків, який обіцяв спрямувати додаткові доходи на ремонт доріг. Попри те, що до того, як він міг стати законом було ще далеко, експерти одразу застерегли. По-перше, автоматичне підняття податкової складової у вартості пального (літр А-95 у цьому разі подорожчає на дві гривні) стимулюватиме виробництво «бродяжних», а не якісних бензинів. По-друге — подорожчання причавить попит з боку негрошовитих автовласників. По-третє — спричинить суттєвий інфляційний ефект через вплив собівартості транспортних послуг на чимало товарних груп. Поза тим ризик, що бюджет таки може не отримати очікуваних доходів у акцизному сценарії, доволі високий.

Відшукати гроші з допомогою перегляду акцизів, сказав міністр економічного розвитку і торгівлі Ігор Прасолов, це лише один з наявних варіантів. Іншим джерелом фінансування можуть бути кошти міжнародних фінансових організацій. Ще одним — жорсткіші штрафи за перевантаженість. А ще є думка зробити транзитні дороги концесійними.

Плани стратегічні, але багатьом експертам видаються нездійсненними: репутація Укравтодору підмочена, чи не розумніше дороги місцевого значення передати на утримання органам місцевого самоврядування? Підряди на реставрацію доріг одержує обмежене коло компаній, попри підкреслену демократичність чинної системи держзакупівель. Боротьба з перевантаженістю автофур, швидше за все, виявиться віртуальною, бо починати треба з корупції на митниці і в ДАІ, де за хабарі закривають очі на сірий імпорт або контрабанду. Дуже слушно передавати транзитні магістралі у концесію, але це стосується, очевидно, новозбудованих, а не відремонтованих доріг. Нарешті, якщо бракує грошей на фінансування захищених видатків, то чи витрачатиме уряд бюджетний ресурс на ремонт автошляхів — ще те питання.

Чому б не заощаджувати на видатках? Але, як показав травень, уряд не готовий. Сьогодні він не зацікавлений ініціювати затвердження змін до держбюджету з переглядом невиправданих пільг і преференцій, зі скасуванням завищених доходів та невиправданих витрат. Економити на видатках — собі дорожче.

Міністр економічного розвитку і торгівлі Ігор Прасолов, скажімо,  в травні доволі переконливо показав, що понад 40 відсотків економіки перебуває у тіні (в європейських країнах цей рівень сягає 15—20 відсотків). Усунути наявний дисбаланс можна, але тоді треба зменшувати податкове навантаження на заробітні плати, що означатиме скорочення доходів у Пенсійний фонд, який і без того надміру дефіцитний. А на це уряд не піде, розуміючи, що протестні настрої найлегше формуються серед пенсіонерів.

Психологічно набагато легше пересмикнути тією чи іншою законодавчою нормою, аби підняти доходи бюджету. Так, мотивуючи потребою схвалити закони для виконання плану дій з лібералізації Євросоюзом візового режиму для українців, запровадили жорстку кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Штрафи тепер стягуватимуть у руслі кримінального виробництва від 5 до 75 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 85 тисяч гривень — до мільйона з гаком. Така от «гуманізація» по-нашому з користю для бюджету. Ще можна «заробити» на сумлінні та мікрокліматі, як це сталося із законопроектом (перше читання), запровадивши пеню за затримання виплат заробітних плат — 0,5 відсотка від суми боргу щодня, або майже 15 відсотків пені за місяць невиплати (борги із заробітної плати, нагадаю, становлять 1,045 мільярда гривень). Ще показовіше ілюструють нашу боротьбу за доходи новели внесеного в парламент проекту Трудового кодексу, в якому прописується право роботодавця на відеоспостереження, прослуховування і перлюстрацію переписки найманих працівників — хто сказав, що йдемо конституційним шляхом?!

Коли в Астані лідери Митного союзу, який невдовзі стане євразійським, привітали надання нашій країні статусу спостерігача, йшлося вже не про дорогу з вибоїнами і європейською розміткою, а про дороговказ.

...І згадалася притча про те, що життя — це рух. Незавершена притча, бо ще важливо, в який бік рухаєшся, хто вигадує дорожні знаки і що з тебе питають при дорозі даішники. Скажімо, гості Києва й досі плутаються у дорожніх розв’язках уздовж Дніпрової набережної, які збудували до Євро-2012. Бо майже все будували не єдино за кресленнями архітекторів, а ще й за схемами, які оптимізували витрати не завжди ефективним способом. Через це держава залишилася винною сотні мільйонів гривень компаніям, які стелили дороги, будували стадіони і аеропорти. Розрахуватися з ними — то проблема. І звітного місяця через парламент мало не пройшла найрезонансніша вексельна схема, яка дає змогу уряду «закривати» будь-які борги на вказаний урядом термін.

Підозрюю, як не склалося у травні, то складеться у червні, бо життя — безперервний рух. Але я згадав про це у контексті міждержавних домовленостей лише для того, щоб підкреслити: уся історія торговельних відносин на газовому ринку між Росією та Україною добре вкладається у одну величезну викривлену вексельну схему, як на мене, — політичну. Свого часу вона привела до укладання вкрай невигідного газового контракту для України, пізніше — до вкрай здирницьких угод у Харкові і мільярдних претензій за невибраний по контракту ресурс і ще, як то кажуть, далі буде. Бо, за словами Прем’єр-міністра Миколи Азарова, Україна не збирається обмежитися статусом спостерігача (такий статус, до слова, ще треба, як слід, конкретизувати у правовому сенсі), а має на меті приєднатися до деяких проектів євразійського союзу. Власне, статус країни — спостерігача для нас не дивина, ми, скажімо, спостерігаємо за діяльністю енергетичного співтовариства також безуспішно, тим паче не дивина — проекти, які діють на єдиному економічному просторі і дивують відвертим протекціонізмом усіх учасників руху у ще не створений євразійський союз. Отже, травень, ніби запитав: ми стоїмо на місці чи все-таки рухаємося?