У Запорізькій державній інженерній академії, в якій я мав честь тривалий час працювати, на багатьох провідних кафедрах практично немає фахівців... з базовою освітою. Зате тільки протягом останніх десяти років тут звільнено сотні з понад 1200 працівників закладу. Серед тих, з ким не спрацювалися, — 10 докторів наук та професорів, щонайменше 50 кандидатів наук, доцентів.
Наприклад, рік тому в ЗДІА відбулися «урочистості» з нагоди масового звільнення старійшин академії, її фактичних фундаторів, яким ЗДІА зобов’язана добрим ім’ям та репутацією. Саме у них проводи на пенсію радісних почуттів не викликали. Бо попросили всіх на заслужений відпочинок фактично насильно, наказним порядком. Під час заходу багато було сказано про турботу і перспективи молодих вчених, про закономірність зміни поколінь, інтереси держави та академії, і... про відсутність достатнього фінансування. Насправді ж порушено спадковість поколінь, очевидне протиставлення інтересів молоді й старійшин, які замість партнерів перетворилися на непримиренних конкурентів на штатні місця. Що, додамо, зовсім не сприяло здоровій робочій атмосфері й передачі багатого досвіду ветеранами. Тоді, у травні 2012-го, більшість у колективі розуміла: «йдуть» з посад у першу чергу тих, у кому ректор Володимир Пожуєв не впевнений. Хто міг проголосувати не за нього на наступних виборах. Згодом з’ясувалося, що дії ректора добре, коли можна так сказати, «простимульовані» чинним законодавством. Воно чомусь легко допускає оцінку ефективності роботи закладу фактично за єдиним критерієм: економії фонду заробітної плати.
Остання досягалася всіма можливими способами. Це насамперед звільнення «небажаних» та пенсіонерів, використання строкового договору на неповний навчальний рік і обмеження навчального навантаження за рахунок скасування низки контрольних і курсових робіт. А ще — заліків, іспитів, консультацій; скорочення об’ємів навчального часу на фундаментальні та спеціальні дисципліни, що призвело, у кінцевому результаті, до ліквідації кафедр хімії, інженерної графіки, будівельної та прикладної механіки тощо. Досягнута економія зарплати щедро розподілялася у вигляді премій обмеженому колу осіб. Причому виплати сягали десятків тисяч гривень. Не випадково у колективному договорі академії з’явився такий пункт: «Максимальний розмір премії не обмежується».
Широкого розмаху в закладі набуло кумівство. Усі представники численної династії ректора, зрозуміло, не були обділені увагою ні в моральному, ні в фінансовому відношенні. Для всіх «кумів та кумась», як і інших наближених, зазвичай встановлювалася зарплата в півтора окладу. Тим часом не приватна установа, а Запорізька державна інженерна академія поступово перетворювалася на комерційну структуру. Годі й казати, що така організація навчально-виховного процесу згубна, однак кому це сьогодні поясниш?
Анатолій РУДЕНКО, кандидат технічних наук, пенсіонер.
