Про оголошену катастрофу з наступними рятувальними роботами на найвищому рівні

Коли зайшли до плавильного корпусу №2 цеху виробництва феросплавів, то натрапили на робітників, які прощалися з цехом і корпусом на невизначений термін. Саме того дня — 28 травня — тут погасили дві останні працюючі печі. Відтепер із 16 печей на Нікопольському заводі феро-сплавів працює лише п’ять. Власне, ми не все сказали: НА НАЙСУЧАСНІШИХ І НАЙЕКОНОМНІШИХ У СВІТІ ПЕЧАХ тепер ніхто не працює. Адже в інших країнах можуть тільки мріяти про таке обладнання, що забезпечує найнижчі норми витрат електроенергії на тонну феросплавів. І ось тепер усе це добро мертве. А поряд робітники — трохи розгублені від уваги фотографів та телевізійників, а ще й засмучені перспективою перейти в режим простою (із відповідною платнею). Але вони ХОЧУТЬ ДІЗНАТИСЯ, чому, наприклад, Україна електроенергію, вироблену так — дуже дорогим газом, важко добутим вугіллям чи в результаті складних процесів роботи атомної енергетики, — продає за кордон по 6 центів за кіловат-годину, а їхньому заводу — по 9,9? «Де логіка?» — запитують плавильники, горнові та електрозварники. За такого тарифу й найкращі нормативи витрат електроенергії на тонну продукції не врятують підприємство...

А ми вже від себе запитаємо: а де заявлена з багатьох трибун турбота про вітчизняного виробника? Тобто про робочі місця, наповнення бюджету, валютну виручку і багато чого іншого. Хоча мало чого і хто з трибуни у наш час «роботягам» не обіцяє. До того ж і справді — а кому нині легко?

А як взагалі може бути легко хоч комусь за таких ось обставин! Нікопольський завод феросплавів у 2010-му перерахував до бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів 1,261 мільярда гривень. У 2011  році цей показник був нижчий, а в 2012-му — ще нижчий і сягнув 735 мільйонів. Але, здається, це мало кого, окрім самих заводчан, стурбувало. Не потрібні країні гроші?!

Та невже! Тож, напевно, ми щось плутаємо? Бо гроші потрібні й Пенсійному фонду, й місту Нікополю (26 відсотків бюджету — це надходження від НЗФ) та й інші від своїх мільйонів не відмовляться. Але за чотири місяці поточного року завод перерахував до бюджетів 149 мільйонів гривень... Обвальне зниження сталося через падіння попиту на феросплави та велику їхню собівартість. Причина останнього — висока ціна електроенергії.

Проте далі відрахування з боку НЗФ до бюджетів може взагалі припинитися. Як офіційно заявив голова правління ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» Володимир Куцин (на знімку ліворуч), коли нічого не зміниться з ціною електроенергії, вже з липня завод зупиниться. Бо довго у збиток собі він працювати не зможе. Під змінами на НЗФ розуміється введення ЕКОНОМІЧНО ОБГРУНТОВАНИХ ЦІН НА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ. На рівні хоча б того-таки українського експорту. Щоправда, там, де приймають рішення, все розуміють інакше: а саме як послідовне і безперервне підвищення тарифів! І допідвищувалися до того, що сьогодні вартість кіловат-години сягнула 9,9 цента. Тобто з 2009 року вона піднялася на 88,5 відсотка, а лише поточного року — майже на 7 відсотків.

Зауважимо, що 2009-й — це рік найглибшої світової фінансово-економічної кризи, і уряди практично всіх країн світу вжили безпрецедентних заходів, щоб УРЯТУВАТИ ВЛАСНУ ЕКОНОМІКУ. У нас цей процес — вже не раз про це доводилося писати — має специфічний вигляд: шляхом придушення тарифами власного виробника і розчищення конкурентам не лише світового ринку феросплавів, а й внутрішнього. 

Хоча Володимир Куцин не робить із цього трагедії: «Буде економічно обґрунтований тариф — ми витіснимо конкурентів не лише якістю, а й ціною».

Та як це робити сьогодні, коли найбільшою ціною для феросплавників У БУДЬ-ЯКІЙ КРАЇНІ СВІТУ є 6 центів за кіловат-годину? Для багатьох країн вона істотно нижча. Як мовиться, поконкуруй з такими...

Зупинка такого потужного велетня, ФЛАГМАНА СВІТОВОЇ ФЕРОСПЛАВНОЇ ГАЛУЗІ Нікопольського заводу феросплавів — це не «лякалки», а суворі реалії життя. 1 грудня 2012 року вже зупинялися менш стійкі до таких цінових потрясінь Запорізький та Стахановський феросплавні заводи. Ну і хто від того виграв? Енергоринок, бюджет, Пенсійний фонд, вугільна галузь, «Укрзалізниця» — хто? Та ні, згадана зупинка і там як Мамай пройшлася! І не в останню чергу саме тому з 1 березня запрацював відомий Меморандум між Кабінетом Міністрів і феросплавними підприємствами. Тоді вийшли на тариф електрометалургам у 6,3 цента за 1 кВт-г за двох умов: щомісячний відбір підприємством 60 мільйонів кіловат-годин електроенергії і частка електроенергії в собівартості продукції має бути не менш як 30 відсотків. У НЗФ на той час згадана частка становила 29,5 відсотка, а відбирає електроенергії він і сьогодні майже втричі більше. Але ми не про те: Запоріжжя і Стаханов запрацювали, заворушилося життя, пішов збут вугілля, накопиченого на складах, з’явилися пропозиції залізничникам, відкрито сотні робочих місць, бюджети й соціальні фонди почали отримувати свої гроші у звичному режимі.

До речі, сьогодні згадувана частка (інженери заводу роками билися, щоб її зменшувати — і поплатилися за це) на НЗФ через підвищення тарифів сягнула 34 відсотків. Здавалося б, усе мало відбутися стосовно Нікопольського заводу автоматично, бо він і так працює на 40 відсотків потужності з початку року. Але де там! Усе тихо. Тобто триває листування... А сотні мільйонів гривень, що за всіма порядками і правилами мали б потрапити в «засіки держави», не йдуть, а пролітають мимо каси. І відбувається це через позицію саме держави. Що дивує не тільки робітників плавильного цеху №2.

І через те державу, а особливо її атомну енергетику вже в липні чекають непрості випробування. Адже як обійтися без НЗФ (а це, вчергове наголосимо, — споживання електроенергії одразу сумарно двох областей: Івано-Франківської та Тернопільської), щоб хоч якось збалансувати добові перепади з навантаженням в об’єднаній системі, мабуть, знає тільки Господь Бог та чергові зміни українських АЕС. Інших, схоже, це мало турбує. На жаль...

Запоріжжя—Нікополь.