Зареєстрований у Верховній Раді законопроект №2616 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів», на думку авторів, дозволить зупинити руйнування і пограбування історичних пам’яток. Чи не найбільше від «чорних археологів», озброєних металодетекторами та іншою сучасною технікою для пошуку скарбів, потерпають кургани. Скільки цих сивих свідків прадавньої історії залишилося в Україні, достеменно ніхто не знає. Як і не знає, скільки їх щовесни і щоліта зникає, бездумно розорюється і розкопується. Порахувати степові піраміди, старші за єгипетські, виявляється не просто — від одних майже не залишилося й сліду, інші не помічають чиновники, які мають відповідати за охорону і збереження цих пам’яток.

Рятуйте, поки не пізно

Колись стародавні могили вкривали 75—80 відсотків території України. Відомий фахівець у галузі первинної археології Дмитро Якович Телєгін у своїй брошурі «Про що розповідають кургани» (видавництво «Наукова думка», 1971) писав, що на початку XX ст. їх налічувалося щонайменше 100 тисяч, а вже у 70-х роках — менше половини! А ось на Київщині, де автор опису курганів Іван Фундуклей у другій половині XІX ст. налічував майже 500 стародавніх могил, їх кількість зменшилася щонайменше вдесятеро.

Втратили чималу частку своєї історичної спадщини Запоріжжя, Дніпропетровщина, Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина, де більшість пам’яток знищено, як і в інших регіонах, за останні три-чотири десятиліття.

Найбільше курганів виявлено у Дніпропетровській області — понад сім тисяч. Тут у Товстій Могилі влітку 1971 року Борис Мозолевський знайшов знамениту царську пектораль. Тепер на місці всесвітньо відомого поховання скіфської знаті, що було заввишки 20 метрів (периметр 350 м), мертвий місячний пейзаж — виробки гірничорудного комбінату. На багатьох інших — давно сіють соняшник і горох.

— Масове нищення курганів розпочалося ще в радянські часи, — каже голова комітету польових досліджень Інституту археології НАНУ Юрій Болтрик. — Десь у середині 70-х на заклик партії «Дайош ріллю!» відгукнулися не тільки колгоспники, а й... археологи. Ми мали постійно звітувати парторгу про те, скільки полів звільнили від курганів. Якісь із них встигали дослідити, а більшість ні, їх просто зрізав бульдозер.

Безпам’ятство пройшлося бульдозером і по душах людей. Нещодавно говорили про кургани з фермером із Новомосковського району на Дніпропетровщині. Їх на Миколиній землі кілька, й усі не перший рік розорює. На запитання, як же так, це ж пам’ятка історії й природи, байдуже знизує плечима: «А навіщо вони мені, тільки заважають».

Така байдужість до історичного спадку власного народу набула характеру епідемії. Торік у Новомосковському районі, на території містечка Перещепине, прокуратурою виявлено сто одинадцять «нічийних» курганів, у Нікопольському районі — 82. За законом усі вони мали б перебувати на балансі місцевих рад, які й повинні відповідати за їхній стан і збереження. Втім, грошей у бюджеті на те, щоб укласти реєстр, підготувати необхідну технічну документацію, визначити межі й площі археологічних пам’яток, встановити охоронні таблички, зазвичай не було й немає. «Нічийні» кургани у Перещепиному, оцінені за ухваленою урядом методикою у 70 мільйонів гривень, прокуратура змогла змусити міськраду взяти на свій баланс тільки через суд. У суді вирішувалась і доля стародавніх могил Нікопольщини.

І хоча в Україні прийнято низку законів щодо збереження культурно-історичної спадщини (у 1988 р. ратифіковано Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, у 2004-му — Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, у 2006-му — Конвенцію про охорону підводної культурної спадщини), десятки і десятки пам’яток під загрозою знищення. Особливо ті, які при розпаюванні земель фактично перейшли у приватну власність фермерів. На Дніпропетровщині таких — 70 відсотків. Кілька років тому прокуратура Петриківського району порушила кримінальну справу за фактом розорювання кургану, який датується другим століттям до н. е. і був занесений до державного реєстру, на ланах агрогосподарства села Єлизаветівки. 2004 року фермер, при отриманні землі в оренду, написав розписку, що зобов’язується оберігати курган, а згодом узяв та й засіяв його соняшником. І хоч за законом за знищення історичної пам’ятки передбачена кримінальна відповідальність, про те, що когось із винних у злочині, який карається позбавленням волі від семи до десяти років, таки покарали — археологи не чули.

Міжнародний резонанс викликав факт нищення всесвітньо відомого скіфського некрополя на Запоріжжі. Ще 1991 року один з найбільших царських курганів Солоха разом із сотнею менших, висотою до 3,5 метра, опинився на приватній території. Статус пам’ятки світового значення, де у 1912—1913 роках російський археолог Микола Веселовський знайшов знаменитий золотий гребінь, що нині зберігається в Ермітажі, інші шедеври ювелірного мистецтва, не вберіг курганні поля від розорювання й руйнування практично не досліджених насипів і поховань.

Під гаслом «Дайош ріллю» стародавні могили (побутує версія, що це саме і є знамениті Герри, поховальний комплекс скіфських царів, про який писав у V ст. до н. е. Геродот) в останні роки дедалі більше засівали горохом.

Увагу до проблеми не раз на наукових конференціях, у ЗМІ привертали учені багатьох країн — Франції, США, Данії, Швейцарії, Росії. Нарешті їх голоси почули.

— Уже торік не велися роботи ні в полах кургану, ні навколо, — каже секретар Спілки археологів України, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ Евеліна Кравченко. — Місцевий фермер навіть став дивитися, щоб там не рилися грабіжники.

Артефакти продаються на базарі

Найбільшою загрозою для археологічних пам’яток Юрій Болтрик вважає «чорних археологів».

— Дедалі частіше вони діють не поодинці, а організованими групами, з прикриттям, — каже історик. — Озброївшись сучасними металодетекторами, легко сканують кургани. І хоч золото там трапляється дуже рідко, здебільшого бронза — це не зупиняє грабіжників.

Майже три роки тому на Миколаївщині, в районі селища Казанка, пограбували кілька скіфських курганів, — продовжує Юрій Вікторович. — Організована група працювала на очах у всіх. На земляні роботи «чорні археологи» наймали місцевих копачів, платили їм на день по 200 гривень. Мали й власну систему оповіщення. Тож тільки десь на дорозі з’являлася міліцейська машина, роботи припинялися, а копачі зникали в степу. Місцеві селяни потім розповідали, що знайдене в курганах вивозили на дорогих машинах люди в гарних костюмах. Приблизно за таким сценарієм пограбували кургани і біля Керчі...

Секретар Спілки археологів України Евеліна Кравченко показує книгу, такий собі посібник з правового регулювання використання металошукачів, нещодавно випущений в одному з львівських видавництв. Автор присвятив добру сотню сторінок розповіді про те, як користуватися детекторами, де шукати старожитності, як уникнути відповідальності за незаконне «полювання» на артефакти.

— Якщо почали видавати подібні книги, це означає, що на них є попит, — зазначає Евеліна Антонівна. — За найскромнішими підрахунками, в Україні у вільному обігу 90 тисяч металошукачів, які легко можна придбати через інтернет-магазини. Прикро говорити, але серед «чорних археологів» чимало людей з історичною освітою, які проходили практику чи працювали в експедиціях, вони вміють «читати» кургани, знають, де і що шукати. Тож пограбування пам’яток уже поставлено на конвеєр, а цілі групи працюють на замовлення. Замовниками виступають не лише приватні особи, звичайно багаті, а й фірми. Хтось хоче подарувати щось незвичайне, небачене шейху чи закордонному бізнес-партнеру, хтось — чергову цяцьку дружині, а інший — поповнити власну колекцію, щоб хизуватися нею у вузькому колі. Знайдене в древніх могилах нерідко продається й на звичайних базарах.

— Якось у Білгород-Дністровській фортеці, — каже Юрій Болтрик, — побачив кілька розкладок з археологічними знахідками. Хлопці в спортивних штанях та з ланцюгами на шиї поряд торгували китайськими сувенірами і... скіфськими стрілами, бронзовими прикрасами. На таких розкладках зустрічається різна археологія, від пізньої бронзи до середньовіччя й козацької доби. Вартість деяких артефактів, яким місце в музеї, копійчана, буває й десять гривень. Коли ці ятки зі старожитностями побачили мої колеги, археологи з Європи, просто оніміли. Подібного немає ніде у світі, бо в кожній країні свято бережуть свою історію.

Нащадки залишаться без історичної спадщини?

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ Яків Гершкович за два останніх роки обстежив на Донеччині чотири тисячі гектарів приазовського степу. Сучасний ландшафт порівнює з військово-топографічними мапами Ф. Ф. Шуберта середини XІX ст. У той час на дослідженій території бовваніло над шляхами понад 80 курганів, нині близько 50.

Узимку на Запоріжжі, біля Кам’янки-Дніпровської, місцевий підприємець розпочав промисловий видобуток піску для продажу будівельним компаніям на території скіфського городища V—ІІ ст. до н. е., пам’ятки національного значення. Городище вважається одним із центрів стародавньої Скіфії, воно майже не досліджене і тепер частково зруйноване — на його місці утворилася воронка глибиною шість метрів, шириною — 25 і довжиною — 50. Урятували пам’ятку від остаточного знищення учені, які забили на сполох.

— Нічого подібного не сталося б, якби державна політика була спрямована на захист та популяризацію історичної спадщини й національних скарбів, — каже Евеліна Кравченко. — Поки що ж рік за роком під ковшем екскаватора і лопатами власників металошукачів ми назавжди втрачаємо неоціненні багатства, до того ж у колосальних об’ємах, те, що вже ніколи не можна буде відтворити чи повернути.

Український курганний регіон за площею і концентрацією древніх могил, оборонних валів, поселень-городищ, насипів-майданів не має аналогів у світі і є історико-культурним надбанням усього людства. А ще це — неповторні ландшафти, скарбничка еталонного насіння для відновлення українських степів. Якщо все це не зберегти, наші нащадки залишаться без своєї історичної спадщини.

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Гліб Івакін, доктор історичних наук, член-кореспондент НАНУ:

Наукова спільнота вкрай занепокоєна станом археологічних пам’яток та їх тотальним пограбуванням. Щороку, коли учені виїжджають в експедиції, вони повсюди бачать сліди нелегальних розкопок. «Чорні археологи» не лише привласнюють історичні цінності, а й знищують джерело інформації про ту чи іншу добу. Геосканери і металодетектори, які вільно продаються, дозволяють їм швидко знаходити під шаром грунту предмети старовини — інше їх не турбує.

Є сподівання, що новий законопроект покладе край прибутковому бізнесу на археології. Втім, він потребує обговорення та доопрацювання, спільної позиції учених, юристів і громадськості.

Археолог Сергій Полін оглядає грабіжницький хід у скіфський курган Товста Могила на Дніпропетровщині.

 

Фото із сайту Спілки археологів України.

Так розкопували курган Бабина Могила на Дніпропетровщині у 1986 р.

Фото Сергія ПОЛІНА.