Від Стиру до Західного Бугу

Микола ЯКИМЕНКО

4 червня 2013 91

На сторінках нашої газети мало не в кожному номері з’являються повідомлення з Волині. Здавалося б, цей край на північному заході нашої держави мав би бути добре знайомий працівникам «Голосу України». Та все-таки три дні перебування в області допомогли частині колективу редакції по-новому відкрити для себе цей чарівний куточок української землі. Волинню можна пишатися і любити її, вона варта цього — така спільна думка учасників цієї поїздки.

Великодні дзвони приносять щастя

Із Києва на Волинь ведуть два шляхи: через Житомир і Рівне, а також через Коростень і Сарни. Останній відомий як Варшавське шосе, якщо офіційно — міжнародна магістраль М-07. Реконструйована до Євро-2012 вона й досі залишається у відмінному стані. Тож дорога з Києва, разом із зупинками, забрала лише п’ять годин. Неподалік мосту через річку Стир, біля в’їзного знаку в область, відбулося перше знайомство подорожуючих з Волинню. Розпочалося воно з приємної церемонії вручення короваю.

З інтересом слухаємо інформацію голови Маневицької районної ради Петра Зінчука і голови райдержадміністрації Миколи Миронюка. Район, який вони очолюють, — унікальний за своїми природними багатствами. На його території розташовано одразу чотири держлісгоспи, більше, як будь-де в Україні. Посідає він перше місце в державі і з виробництва торфобрикетів. Два його заводи — Маневицький і «Сойне» — щороку виготовляють більш як сто тисяч тонн цього органічного палива, або понад половину всього, що продукується в Україні. Оскільки Маневиччина належить до поліської зони, тут активно розвиваються м’ясне скотарство і свинарство.

Новою галуззю для району стало садівництво. Попри напружений графік поїздки, ми все-таки відвідали ТзОВ «Хайбері», яке в 2011 році орендувало в Старочорторийської сільської ради двісті гектарів земель запасу. Тепер на них уже ростуть чорна смородина, малина, вишня. У планах товариства, як розповів його керівник Сергій Кипаренко, — збільшити площі ягідників ще на півтисячі гектарів, посадити грецькі горіхи. Щиро віримо в успіх цієї молодої підприємливої людині, яка має намір зменшити імпорт ягід в Україну і забезпечити її громадян високоякісною вітамінною продукцією вітчизняного виробництва. Запорука цього — сучасні технології вирощування (крапельне зрошення з підживленням), високоврожайні сорти.

Першим населеним пунктом, який відвідали на території області, було село Старий Чорторийськ. Літописна згадка про нього датується 1100 роком, коли Старий Чорторийськ отримав Давид Ігоревич, онук Ярослава Мудрого. У 1442—1601 роках містечко — родове володіння князів Чорторийських. У селі збереглися два давні городища ХІ—ХІІІ століть, одне з яких називається «Замчисько». Та головною окрасою села є розташований на високому березі Стиру колишній Домініканський костел (1741—1753) — один із шедеврів бароко на Волині. Сьогодні це головний храм Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря Української православної церкви.

Настоятель монастиря ігумен Володимир розповів про історію відновлення святої обителі. Адже храм, коли в 1999 році його передали монастирю, був напівруїною, на його даху росли дерева. Сьогодні, милуючись чудовим фасадом собору, його вишуканим інтер’єром, у це важко повірити. За цим криється титанічна праця отців-ченців. На території монастиря є ще два храми — Успенський і Надбрамний. Свята обитель розвивається, зростає число паломників до неї. Минулого року на джерелах, які б’ють з-під тутешніх пагорбів, за підтримки тодішнього Першого заступника Голови Верховної Ради Адама Мартинюка було споруджено капличку і облаштовано купальню. На Водохреще сюди скупатися в освяченій воді приїжджають сотні людей.

Цей тиждень був Великодній, тож бажаючим дозволили піднятися на дзвіницю Успенського храму і задзвонити у дзвони. Давньою традицією скористалися оглядач Галина Квітка, начальник відділу інформаційного забезпечення Лілія Курбатова та ще декілька працівників редакції. Кажуть, це приносить у житті удачу.

За доброї дороги відстань долається швидко. І десь через годину, при в’їзді в місто волинських залізничників Ковель, нас знову чекали з короваєм. Тут до нас приєднався заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк, який відповідає, окрім усього іншого, ще й за аграрний сектор.

Оскільки подорож розпочалася в День Перемоги, то ми не могли не вшанувати пам’яті воїнів, які її здобували. За порадою голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, а саме за його підтримки відбувалася ця поїздка, на автопереході «Ягодин» ми поклали квіти на могилу прикордонників колишньої 8-ї застави, які полягли тут 22 червня 1941 року. «Голос України» докладно розповів про це в номері за 14 травня.

В Ягодині ми навіть Європу перегнали

І хоч міжнародний пункт пропуску Ягодин—Дорогуськ вважається найширшими воротами України в Європу, цього дня він зустрів нас незвичним спокоєм. Великодні свята і День Перемоги внесли свої корективи в діяльність бізнесових структур. Зазвичай щодоби тут проходять огляд понад тисяча автопоїздів, безліч автобусів і легковиків. За кількістю вантажних машин, які долають на цій ділянці держкордон, «Ягодин» перевершує всі три пункти пропуску Львівщини — «Раву-Руську» «Краковець», «Шигині» — разом узяті.

Начальник Ягодинської митниці Роман Микитюк та начальник штабу Луцького прикордонного загону підполковник Олег Шевченко розповіли про діяльність митників і прикордонників на цій ділянці україно-польського кордону. Приємно було почути, що за рівнем технічного оснащення «Ягодин» перевершує навіть польські пункти пропуску, зокрема в Дорогуську. Думаю, не розкрию таємниці, коли скажу, що за ситуацією на посту ведуть спостереження 170 відеокамер. Технологічне оснащення дає змогу проводити огляд автомашин за лічені хвилини.

— У нас є протокол, де зафіксовано, скільки мінімально маємо вантажних транспортних засобів взяти за зміну або добу, — розповідає Роман Микитюк. — Буває, що беремо й більше протокольного наміру. Так сталося, що бізнес хоче їхати сюдою, перевізник сьогодні має коротку і добру дорогу Київ—Варшава, готовий стояти в чергах навіть по 12—24 години. Двічі проводили анонімні анкетування. Можемо дати вам їх результати. У принципі, таких нарікань на прикордонну і митну служби в нас не виявлено. З’ясували також, чому їдуть тільки до нас і чому не в Раву-Руську, Шигині, Краковець. Перевізники відзначили, що ми швидше оформляємо документи і, як кажуть поляки, тут «бардзо таньо проєхать» (дуже дешево проїхати).

Із 2006 року держава вклала в розбудову пункту пропуску «Ягодин» 98 мільйонів гривень. Як показав час, це була надзвичайно вдала інвестиція. Щомісяця в бюджет звідси надходить близько 300 мільйонів гривень, а кожного робочого дня — 14—15 мільйонів. Дізнаємося від керівника митниці, що нині на черзі розбудова пункту пропуску «Устилуг». Тож ворота з Європи в Україну на Волині стають щораз ширші і привабливіші.

Не зламавши старого, нового не збудуєш

Хай би що там нам показували і розповідали, та більшість працівників редакції їхали на Волинь насамперед тому, щоб уперше побачити озеро Світязь. Не зупинила їх навіть пересторога, що вода в «українському Байкалі» ще прохолодна, що комарі цієї весни там аж надто кусючі. І Світязь не розчарував. Вода у ньому й нині кришталево чиста, ліси довкола наповнені солов’їним співом, а вечір і ранок потішили сонячною і безвітряною погодою. Дехто зі сміливців навіть ризикнув скупатися (нагадую, це було ще 9 травня).

Над усе вразила база відпочинку «Гарт» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Такого комфорту і затишку від оздоровниці ніхто не чекав. Тож завдяки ректору вишу професору Ігорю Коцану ми мали змогу відчути всю красу відпочинку у цьому чарівному куточку Волині. Шкода лише, що зустрітися з Ігорем Ярославовичем не вдалося, та все-таки його присутність відчували впродовж усього нашого перебування на Світязі. Разом із нами того вечора були народний депутат України Степан Івахів, заступник голови ОДА Віталій Карпюк, проректор університету Василь Подляшаник, голова Шацької райдержадміністрації Володимир Найда.

Треба сказати, що Східноєвропейський університет останніми роками впевнено піднімається рейтинговими щаблями вищих навчальних закладів України, тут діють відомі в державі наукові школи, проводяться міжнародні наукові конференції, щороку зростає число молодих учених. Волейбольна жіноча команда вишу «Континіум-Волинь-Університет» здобула срібну медаль чемпіонату серед колективів вітчизняної суперліги, стала володарем кубку України, а кубок України з баскетболу здобула чоловіча команда «Університет-Волиньбаскет». Є помітні успіхи в інших видах спорту, а художні колективи університету за майстерністю мало поступаються професійним.

Довелося також почути розповідь, як революційно підійшов Ігор Ярославович до питання реконструкції «Гарту». Бульдозером розвалив усі старі будівлі, повністю перепланував територію. Заздрісники казали: реконструює — забере собі. Тепер університет має найкращу в західному регіоні країни базу відпочинку. Найближчим часом планується в Луцьку на перехресті вулиць Львівської та Володимирської спорудити сучасне університетське містечко. Вартість цього проекту — понад 50 мільйонів доларів.

Ранок, не змовляючись, більшість із нас зустріли на березі Світязю. Хоч як прикро, але треба покидати цю райську оазу.

Молодший брат столиці

Наша наступна зупинка — в колишній столиці Волинсько-Галицького князівства древньому Володимирі-Волинському. Дорога до нього пролягає майже паралельно державному кордону кілометрів за двадцять від нього. Колись непогане шосе не витримало навантаження, яке лягло на нього під час реконструкції магістралі М-07, і тепер у багатьох місцях нагадує пральну дошку. Такою дорогою швидко не поїдеш.

У Володимирі-Волинському нас уже чекають міський голова Петро Саганюк (на знімку), його заступник Лариса Кулікова, начальник відділу культури і туризму Андрій Шоцький, відомий на Волині бізнесмен Сергій Ковальчук, журналісти.

Приємно було почути, що Володимир-Волинський, який цього літа відзначить 1025-річчя, і нині відіграє велику роль у житті краю, маючи статус міста обласного підпорядкування. Найбільше його підприємство — холдинг «GERBOR» — є одним із найбільших виробників корпусних меблів в Україні. Його продукцію знають у десятках країн світу. Доброї слави зажили вироби швейної фабрики «Луга», на території міста розташований цукровий завод, який, на жаль, поки що не може похвалитися результатами своєї роботи, а також низка інших підприємств.

Прикордонний Володимир-Волинський завжди був містом військових. І сьогодні тут дислокована 51-ша механізована бригада. Тож коли на полігоні відбуваються стрільби, постріли чути і на центральних вулицях.

Незаперечним авторитетом у Володимирі-Волинському є його міський голова Петро Саганюк. На цій посаді він із невеликими перервами з 1988 року. Земляки обирають його головою без сумнівів, щоразу віддаючи за Петра Даниловича 60—75 відсотків голосів. І, прогулюючись чистими затишними вулицями міста, зрозуміли, що роблять вони так недарма.

Колись я назвав Володимир-Волинський молодшим братом Києва. І це справді так. Перша письмова згадка про місто в «Повісті минулих літ» датується 988 роком. Із княжих часів збереглися Успенський собор, споруджений князем Мстиславом 1164 року, Василівська церква ХІІІ століття, земляні вали (городище) Х століття. Усі ці пам’ятки ми побачили.

Окрім того, побували в чудовому спортивному комплексі, відвідали тренування з художньої гімнастики, футболу. До речі, юні вихованці футбольного клубу «ВІК» не раз виходили переможцями престижних міжнародних і вітчизняних турнірів, двадцять із них захищали спортивну честь України у складі збірних різних вікових груп, грають вони і в командах першої та прем’єр-ліги.

Скориставшись нагодою, побували також на території музею-садиби всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравінського в прикордонному містечку Устилуг, а вже дорогою до Луцька завернули до музею-садиби теоретика розбудови української держави В’ячеслава Липинського (1882—1931) в селі Затурці Локачинського району.

Волинська область.

Представників редакції газети «Голос України» зустріли на кордоні Волинської області хлібом і сіллю.

Біля воріт монастиря нас люб’язно зустрічає ігумен Володимир, ліворуч від нього голова районної ради Петро Зінчук, голова райдержадміністрації Микола Миронюк, праворуч сільський голова Старого Чорторийська Микола Шулипа.

На пункті пропуску «Ягодин» нас зустрічали (справа наліво) голова Любомльської райдержадміністрації Олександр Дзядук, начальник штабу Луцького прикордонного загону Олег Шевченко, начальник Ягодинської митниці Роман Микитюк.