Виступивши на сесії Загальних зборів Національної академії наук України, директор Харківського радіоастрономічного інституту академік НАНУ, лауреат Державної премії України Л. Литвиненко — один з небагатьох заслужив бурхливі оплески. Леонід Миколайович (на знімку) на початку доповіді зазначив, що зазвичай під час таких звітів він із задоволенням розповідає про найважливіші результати в галузі радіоастрономії. Було чим поділитися й цього разу: у цій галузі науки, яка динамічно розвивається, багато нового, перспективного.

— Але говорили ви не про успіхи, а про можливість використання наукових досягнень колег під час вирішення прикладних завдань. Наболіло?

— Не те слово. Як відомо, для радіоастрономії принципово важливою є наявність прийомних систем з надзвичайно високою чутливістю, а також уміння обробляти складні сигнали. Досвід створення таких систем природно використовувати і у прикладних розробках. Наш інститут, зокрема, успішно займається створенням сучасних радіолокаційних приладів, що мають великий попит на світовому ринку високотехнологічної та наукомісткої продукції.

— Розкажіть, будь ласка, хоча б коротенько про цю продукцію.

— Насамперед — це серія сучасних метеорологічних локаторів, які дають змогу оперативно і досить точно визначати характеристики атмосферних утворень та опадів. Інший локатор призначено для огляду повітряної обстановки й виявлення об’єктів, що рухаються, у радіусі до декількох сотень кілометрів. Третій тип приладів використовують на вертольотах і служать вони для запобігання зіткненням із проводами ліній електропередач і подібними перешкодами. Дуже цікавий клас радіолокаторів для побудови карт у реальному часі. Їх встановлюють на легкомоторних літаках і навіть безпілотниках і призначені вони для всепогодного огляду земної поверхні з високим розділенням. Усі ці системи й низка інших розробляються на замовлення закордонних фірм і організацій та поставляються до Німеччини, Італії, Швейцарії, Китаю, Пакистану, Туреччини, Індії, Південної Кореї, а одне наше дітище працює навіть в NASA. Гадаю, немає сенсу говорити про високу якість цих розробок, оскільки конкуренція на світовому ринку сучасної наукомісткої продукції досить жорстка. Про авторитет наших фахівців і довіру до інституту свідчить той факт, що при оформленні відповідного контракту на розробку й постачання замовники не вимагають банківських гарантій. Для інституту наявність таких робіт є в нинішніх умовах життєво необхідним, оскільки надходження від замовлень донедавна становили понад 40 відсотків усього фінансування.

— Леоніде Миколайовичу, напрошується запитання: чи потрібні такі розробки Україні?

— На перший погляд, відповідь очевидна. Наприклад, для складання точних прогнозів погоди, для забезпечення безпеки роботи аеропортів потрібна мережа метеорологічних радіолокаторів. За зізнанням фахівців, у нашій країні є лише один метеолокатор у Бориспільському аеропорту. Важко переоцінити важливість радарів для уточнення земельного кадастру, для моніторингу стану ґрунтів, рослинності, водойм, для оцінки небезпеки повеней, пожеж тощо. Але, на жаль, замовників такої апаратури в Україні немає. Додам, що інститут з успіхом розробляв би сучасну радіоелектронну апаратуру і в інтересах Міністерства оборони, яка могла б не тільки підвищити обороноздатність країни, а й збільшити експортні можливості держави. Але, незважаючи на наші старання, контрактів ми не маємо.

— Виконувати зарубіжні замовлення, мабуть, вигідно.

— Безумовно. Державі вигідно тому, що одержує валюту, інтелектуальна власність залишається в країні. Інституту вигідно, бо з’являється додаткова можливість придбання приладів і устаткування. Для вчених мужів — це насамперед стабільна цікава робота, додаткова оплата, зростання кваліфікації.

— З якими проблемами стикається інститут під час виконання закордонних замовлень?

— На жаль, обсяг робіт за іноземними контрактами ми сьогодні змушені різко скорочувати. Це пов’язано з низкою штучно створених перешкод. Передусім гроші замовників, що надходять на спецрахунок інституту, автоматично стають бюджетними, і їх витрата контролюється казначейством.

Треба врахувати ще одну безглузду вимогу про заборону передоплати: ми можемо заплатити постачальникові, тільки одержавши від нього товар. Але казначейство рахунок за цей товар вчасно не оплачує. Звичайно, партнери відмовляються з нами працювати. Хто-небудь замислюється над тим, що невиконання контрактів підриває довіру до нас і не підвищує престиж нашої країни? Такі проблеми, до слова, є практично у всіх академічних інститутах і ВНЗ.

— Нині можновладці тільки й говорять про євроінтеграцію. А що ви можете сказати про необхідність інтеграції нашої науки у світовий науковий простір.

— Дуже важливе членство України в престижних міжнародних наукових організаціях. Як ми туди йдемо — покажу на прикладі. Однією з найпрестижніших є європейська асоціація з дослідження іоносфери. Для сплати членського внеску в цю організацію в бюджеті Національної академії наук у 2012-му (як і в попередні роки) було передбачено необхідне фінансування. Нашому інституту як уповноваженому для сплати цього внеску гроші були перераховані в жовтні 2012-го. Після оформлення всіх необхідних документів у середині листопада рахунок на оплату внеску надійшов до казначейства, однак його не було оплачено.

Далі. Наукові співробітники мають брати участь у міжнародних конференціях. Але їх позбавлено такої можливості. Від учасників зазвичай потрібен оргвнесок. Зрозуміло, бюджетних коштів для цього немає. Але ми, у принципі, могли б у низці випадків оплатити його зі свого спецрахунка. Однак для цього необхідно заздалегідь підписати багатосторонній договір з організаторами конференції й надати рахунок. Жодна країна у світі не вимагає цього, і ніхто з організаторів конференцій не погодиться витрачати час на оформлення такого договору. А в нас вимагають...

Не можу не сказати і про трудозатратну, дорогу й абсолютно нелогічну тендерну процедуру з одним виконавцем. Коли інститут укладає договір з обленерго про поставку електроенергії або з тепломережами про поставку тепла, то всі нормальні люди розуміють, що альтернативи цим монополістам немає. Однак ми витрачаємо час і кошти на непотрібне оформлення великої кількості паперів. Такі нісенітниці можна було б перераховувати й далі.

Якось поцікавився, що означає термін «заборона на професію». З’ясувалося — це комплекс заходів, які утруднюють або унеможливлюють виконання співробітниками своїх професійних обов’язків. Гадаю, ніхто у нас в країні цілеспрямовано такий комплекс заходів не розробляв, але маємо те, що маємо.

Коли говорять про проблеми розвитку науки в Україні, передусім наголошують на недостатньому державному фінансуванні. З боку керівників країни часто чуємо заклик про необхідність заробляти гроші самим. Ми готові заробляти й маємо відповідний потенціал, але очевидно, що чинна законодавча база і взаємини виконавчих структур з академічними організаціями цьому не сприяють. У мене складається враження, що ми працюємо в захопленій фортеці. Зніміть із неї облогу — Україна від цього тільки виграє.

Фото з архіву «Голосу України».

ФАКТ

Із жовтня 2012 року по січень 2013-го казначейство не пропускало до оплати рахунки на закупівлю комплектуючих виробів. Зрозуміло, що коли протягом декількох місяців немає можливості закуповувати деталі, то терміни виконання контрактів зриваються.