Редакція «Голосу України» продовжує друкувати матеріали про реалізацію економічних реформ у різних галузях господарювання, започаткованих Президентом України Віктором Януковичем. І глава держави, і уряд наполегливо переконують нас, що в результаті їх здійснення життя населення поліпшиться. Хоча ще й не час підбивати підсумки, але цікаво: що вже реалізовано, а якщо ні, то чому?

Державна програма активізації розвитку економіки на 2013—2014 рр., зокрема, передбачає впровадження в життя пріоритетних напрямів у галузях регіонального розвитку і будівництва, а також ЖКГ. Йдеться про здійснення заходів щодо підвищення їх ефективності та надійності функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення й господарського комплексу в житлово-комунальних послугах.

Що вже зроблено і що треба зробити? На це та інші запитання відповідає міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій ТЕМНИК (на знімку).

— Геннадію Павловичу, галузі будівництва, ЖКГ, регіонального розвитку ще недавно управлялися кожна окремо. Тепер вони об’єднані в одне відомство. Чи бачите ви переваги такої реорганізації?

— Бачу. Переконався в цьому на власному господарському досвіді, коли в Дніпропетровську, як заступник голови обласної державної адміністрації, займався питаннями будівництва — і житлового, і дорожнього, і комунальним господарством. Ці напрями — три головні вектори нашої економіки. 27 регіонів — це території з різним рівнем і розвитку, і фінансів, і кадрової підготовки, де виникає безліч питань, які потрібно вирішувати. Коли в руках одного відомства — дороги, в іншого — комунікації, ще в одного — будівельні ресурси, то звести їх для реалізації певних завдань буває непросто. Тому вважаю правильним об’єднання цих трьох напрямів.

— А в чому, власне, вигода?

— З’явилися спільні завдання, з одного боку, і можливість разом розв’язувати загальні проблеми — з другого. Хоч як це дивно, але дотепер поінформованість навіть перших осіб регіонів про те, що де робиться, кращий досвід була дуже низькою. До речі, у багатьох випадках, як і рівень їх кадрової підготовки. Зараз ми намагаємося цю прогалину заповнювати: повідомляти їм про більші й нові можливості, наприклад, залучення інвесторів, надання допомоги в підготовці ТЕО на вигідних умовах тощо.

Більшість керівників на місцях і бажають брати участь у реалізації різних проектів, але, на жаль, серед них є й ті, хто вміє красиво говорити, але не здатний реалізувати те, про що вони говорять. На мою думку, міський голова, насамперед, — господарник. Він разом зі своєю командою повинен опікуватися створенням і наданням якісних послуг населенню. Але чимало тих, хто цього не розуміє.

— Але без реформування органів місцевого самоврядування й говорити не варто про реформи в цій галузі...

— Згоден. Але місцеве самоврядування не реформуєш із нічого. Передовсім, населення, громада мають розуміти, навіщо це робиться. Або я б навіть сказав, що на першому місці в цій справі повинні бути керівники громад — здебільшого найрозумніші, передові люди, які мають авторитет у місцевого населення. Адже, власне, йдеться про те, щоб надати змогу громадам самостійно вирішувати питання розвитку своїх територій. Хто краще знає, що саме і як потрібно зробити для підвищення якості життя на конкретно взятій території, як не їх громади? Але найчастіше головним противником навіть дуже корисних і вартих уваги починань є... місцева влада, представники якої бояться, що у разі змін комусь із них доведеться піти. Тому вони кажуть: «Ні, нам це не треба». Висновок: питання таких змін — болісне, людям нічого не треба нав’язувати, потрібно пояснювати їм, навіщо ми робимо це або те...

— Тим часом фахівці дедалі більше зауважують про диспропорцію в розвитку регіонів, зокрема, і про те, що держава одним із них сприяє більше, а іншим менше. Як вона долається?

— Диспропорція розвитку регіонів — справді проблема. При цьому бюджет, який «ділиться» в Києві, не досягає глибинки в обсязі, достатньому для надання послуг високої якості. Близько 47% сільських територіальних громад становлять менше 1 тисячі людей. При цьому понад 10% їхніх громад мають менше 500 жителів. 72% сільських рад дотаційні, більш ніж на 50%. Про які перспективи і розвиток може йти мова?

За останні 10 років економічна активність у регіонах територіально змістилася в обласні центри. Одночасно з цим на 2,5 млн. осіб скоротилося сільське населення, а кількість сільських населених пунктів — на 348 одиниць. Майже 70% внутрішньої міграції — із села. Решта сільських громад нечисленні й не самодостатні, щоб утримувати соціальну сферу.

Саме тому розроблений Мінрегіоном проект нового закону «Про право територіальних громад на об’єднання» створює умови для того, щоб був ефективно реалізований принцип субсидіарності. Адже, погодьтеся, велика громада зможе більше заробляти, отже, мати більші можливості. А місцевим жителям варто очікувати, що місцева влада буде відповідальнішою за ситуацію на конкретній території. Вони зможуть одержувати якісні послуги, і вони будуть однаково високої якості, незалежно від віддаленості від центру. Зрозуміло, їхній обсяг відрізнятиметься, адже в обласному центрі їх буде зосереджено більше, ніж у районі.

Нагадаю, що завдяки змінам, внесеним до Бюджетного кодексу України, торік у країні створено державний фонд регіонального розвитку, що існує в рамках державного бюджету. На реалізацію роботи фонду передбачено понад 987 млн. грн. Передусім кошти підуть на фінансування проектів соціального значення, реалізація яких поліпшить якість обслуговування населення. Хочу підкреслити, що в 2013 році планується створити й відновити 184 об’єкти соціальної інфраструктури, у тому числі 87 навчальних закладів — 26 дитячих садків, 54 школи, сім спортивних установ; 41 об’єкт охорони здоров’я — два перинатальні центри і 39 лікарень; 56 об’єктів газопостачання, водопостачання і водовідводу. За рахунок цих коштів плановано погасити кредиторську заборгованість у розмірі 160 млн. грн. за виконання будівельних робіт у 2012 році.

— Як наповнюється фонд регіонального розвитку і як розподіляються його кошти?

— Він наповнюється в обсязі не менш 1% прогнозованого обсягу доходів від загального фонду Державного бюджету України на відповідний бюджетний період. Розподіл коштів здійснюється з дотриманням таких критеріїв: 70% коштів — відповідно до чисельності населення, що проживає у відповідному регіоні. І 30% — з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку регіонів, відповідно до показника валового регіонального продукту в розрахунку на одну людину (для регіонів, у яких цей показник менше 75% середнього показника по Україні).

— Але, на жаль: дуже багато громадян незадоволені такою справедливістю...

 

— Знаю. Але хто, де й коли був задоволений розподілом коштів? А звідки беруться гроші? Їх заробляють. А дотації — тим, хто заробляє менше. Звичайно, більше грошей одержувати — краще. До речі, промислові регіони, де люди працюють також і на шкідливих виробництвах, де є проблеми з будівництвом доріг, соціальних об’єктів і така актуальна проблема, як брак води, — теж незадоволені розподілом коштів. Гадаю, поки що більш прийнятним варіантом є розподіл державою грошей, виходячи із чисельності населення того або іншого регіону.

— Геннадію Павловичу, як іде реформування будівельної галузі?

— Уряд почав працювати у кризовий період, тому потрібно було вживати якісь конкретні кроки для поліпшення ситуації. На найближчі два роки затверджена державна програма активізації розвитку економіки. Її завдання, зокрема, полягає й у тому, щоб забезпечити реальне реформування і розвиток галузей систем життєзабезпечення та будівництва. Серед пріоритетів, як приклад, — здійснення програми зведення доступного житла в регіонах.

Уряд поставив завдання — реанімувати економіку через внутрішнє споживання. Завдяки змінам законодавства і дерегуляції, за показниками уведення житла в експлуатацію вдалося вийти на докризовий рівень 2007 року. Дерегуляція в галузі будівництва стала основою для формування позитивного інвестиційного клімату в країні. Тепер уже можна говорити, що обсяг уведеного в експлуатацію житла цьогоріч становитиме близько 11 млн. кв. м. Торік цей показник становив 10,75 млн. кв. м.

— Але житло залишається надто дорогим. І не в останню чергу — через імпортні будівельні матеріали. Тим часом в Україні достатньо сировини для виробництва їх власних. Але можливість одержання менш дорогих матеріалів використовується не сповна.

— Відомство докладає максимальних зусиль для нарощування потужностей індустрії будівельних матеріалів та імпортозаміщення. Це прямий наслідок заходів, передбачених реалізацією Програми економічних реформ. Торік уведено в експлуатацію понад 20 нових виробництв сучасних будматеріалів. Зокрема, залізобетонних виробів, вікон і дверей, паркету, столярних виробів. Усі вони цілком конкурентоспроможні, не поступаються іноземним аналогам, а найчастіше перевищують їх по якості й ціні. Що, до речі, дає нам можливість реалізовувати й програму «Доступне житло». За минулий рік експорт основних будівельних матеріалів і виробів майже вдвічі перевищив імпорт. Україна завезла виробів будівельного призначення на 7,4 млрд. грн., а продала за кордон — на 14,2 млрд. грн.

— Ви згадали програму «Доступне житло». Уряд дуже обнадіяв громадян тим, що в результаті її реалізації багато хто з них можуть його придбати. Але кажуть, що воно не таке вже й доступне, і що програма ця, власне, реалізується з великим скрипом...

— Це не відповідає дійсності. Програма «Доступне житло» працює ефективно. Вона базується на співфінансуванні придбання житла: 70% оплачує громадянин (це можуть бути заощадження, кредит комерційного банку або пільговий), а 30% — державна підтримка. Нині саме цей вид державної підтримки виявився найефективнішим, оскільки ця програма не створює довгострокових зобов’язань держави й не має потреби в щорічних витратах для їх погашення. А також дозволяє одержати квартиру у власність відразу після введення об’єкта в експлуатацію, без застави по кредиту і ризику втратити майно у разі невиплати. Не потрібно підтвердження доходів родини, що часто перешкоджає участі громадян в інших житлових програмах.

За період реалізації програми державну підтримку на суму більш як 326 млн. грн. для будівництва житла одержали 2604 родини, які перебували на квартирному обліку, у тому числі: молоді сім’ї — 47%; військовослужбовці — 6%; працівники освіти — 5%. Інвестиції громадян, які додатково були спрямовані на будівництво житла, становлять понад 720 млн. грн. Таким чином, у рамках програми в будівельну галузь за останні два роки інвестовано більш як 1 млрд. грн.

На виконання соціальних ініціатив Президента України з травня минулого року розпочалася реалізація програми щодо здешевлення вартості іпотечних кредитів для громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за якою 3% річних платить громадянин, а 13% компенсує держава. За такий короткий час у рамках програми надано кредити більш як 1350 родинам для придбання власного житла.

— Але ж це дуже мало! Бо в тих, на кого воно розраховувалося, однак бракує на це коштів. Вам не здається, що уряд тут чогось недорахував?

— Не згодний. Це — найуспішніший проект, який сьогодні можливий. До речі, бажаючих брати в ньому участь багато — у черзі чекають 16 тисяч людей. Програма іпотечного кредитування, як я вже казав, тільки набирає обертів. Ми очікуємо, що родин, які купують житло за допомогою здешевленої іпотеки, цього року значно побільшає. Головне в цьому питанні — ефективна робота банківських установ.

— Тобто ви хочете сказати, що в держави на виконання програми «Доступне житло» бракує коштів?

— Виходити потрібно з реальності нинішньої економіки: краще побудувати 1 тис. доступних за ціною квартир, аніж узагалі не побудувати. Але ідея полягає в тому, що держава щорік збільшуватиме фінансування цих програм. Усі наші зусилля спрямовані на розвиток економіки, на збільшення можливостей бюджету. Зростатиме економіка — збільшаться зарплати, що означає і збільшення кількості громадян, які бажають потрапити в сектор будівництва доступного житла.

— Житлове будівництво: сучасні виклики й реальна ситуація. Давайте поговоримо про те, що будуємо ми мало й дорого. Зарплати в основної маси працюючих — невисокі, а квадратні метри усе ще дорогі. Та й купити квартиру навіть тим, хто якось може піднатужитися для такого придбання, складно, адже в новобудах квартири приємно просторі, але й вартість їх відповідна: не кожному по кишені...

— Справді, забудовники надто захопилися зведенням так званого елітного житла: такого споруджувалося близько 90%! Тому були причини, насамперед, доступність одержання кредитів, які, як з’ясувалося, далеко не всі можуть погасити. Тепер у цьому сегменті наголошують на 60-метрових квартирах.

— Нині не йдеться про одержання квартири, її потрібно вже купувати. Проте чиновники в регіонах час від часу з гордістю повідомляють, що таким-то громадянам, які перебувають на квартирному обліку, вручено ключі від квартир. Такий облік насправді існує? Житло громадянам «дають» чи продають? Якщо «дають», то кому саме?

— Квартирний облік існує. Право на державну підтримку мають громадяни, які перебувають на квартирному обліку, і які потребують поліпшення житлових умов, і визначені центральними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування як такі, що мають право на доступне житло. Їх середньомісячний грошовий дохід разом з членами родин в розрахунку на одну людину, як це визначено законом, не повинен перевищувати п’ятикратного розміру середньомісячної заробітної плати у відповідному регіоні, розрахованої відповідно до даних Держстату. Брати участь у програмі можуть і самотні громадяни, котрі перебувають на квартирному обліку.

Держава — у боргу перед певною категорією громадян: ліквідаторами аварії на ЧАЕС, учасниками Великої Вітчизняної війни, воїнами-афганцями та ін. Квартири їм надають безплатно. Але якщо йдеться про доступне житло, то його купують громадяни за часткової підтримки держави.

— Давайте поговоримо про те, що хвилює громадськість: доля «хрущовок», що вже відслужили своє. Їх знесення або реконструкція — реальність чи міф? Як з ними вчинять, якщо не зараз, то в майбутньому?

— До категорії «хрущовок» належать переважно будинки, побудовані в період 1961—1970 рр. Цей житловий фонд становить близько 72 млн. кв. м і налічує близько 45819 будинків (приблизно 20% від багатоквартирного житлового фонду). В них проживає кожен четвертий мешканець України — практично в житлових приміщеннях з незадовільним технічним станом, низькою експлуатаційною якістю та вичерпаним експлуатаційним ресурсом.

Недостатня комфортність, низька енергоефективність житлових будинків перших масових серій, їх значна фізична й моральна зношеність вимагають розв’язання проблеми капітального ремонту (реконструкції) житла із застосуванням сучасних енергозберігаючих технологій, матеріалів і устаткування.

— ...А держава не в змозі провести їх масову реконструкцію...

— Це так — через брак бюджетних коштів. За даними Держстату, витрати на капітальний ремонт житлового фонду України в 2011 році становили понад 400 млн. грн., або на 70,5 млн. (17,4%) вище від зазначеного показника за попередній рік. Це обумовило зменшення кількості старих будинків на 1,9 тис. та аварійних житлових будинків на 0,5 тис. будівель. Разом з тим у 2012 і 2013 роках згідно з бюджетом країни витрат на фінансування заходів щодо відновлення об’єктів житлового фонду виділено не було.

У грудні 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду». За рішенням Кабінету Міністрів України (від 04.02.2008 № 1571/15/1-08) визначено дванадцять населених пунктів, у яких передбачена реалізація пілотних проектів з реконструкції застарілого житлового фонду. Це — Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Луцьк, Миколаїв, Полтава, Суми, Харків, Хмельницький, Чернівці, Чернігів. За інформацією обласних і міських держадміністрацій, у регіонах ухвалюються певні заходи щодо відновлення житлового фонду. Але в більшості з них через брак коштів роботи перебувають ще тільки в стані опрацювання проектних пропозицій.

Скажу, що в умовах ринкової економіки, при високому рівні приватизації житла, покладатися на бюджетні кошти для його реконструкції, а також «хрущовок» практично безнадійно. Підприємства-інвестори не зацікавлені в здійсненні проектів реконструкції через їх нерентабельність. Виникає необхідність пошуку принципово нових технічних та економічних підходів до розв’язання проблеми реконструкції п’ятиповерхових житлових будинків на засадах ринкової окупності витрат.

— Уряд України серед головних пріоритетів для реалізації державної економічної політики реформування визначив також житлово-комунальне господарство. Які завдання у зв’язку з цим реалізує довірене вам відомство?

— Ми робимо все можливе, щоб ця галузь стала справжнім локомотивом економічного зростання. Насамперед, визначено принципи реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, конкретні заходи, спрямовані на підвищення ефективності й надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення та господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Невдовзі розпочнеться масштабна програма модернізації централізованих систем тепло- і водопостачання та водовідведення, обладнання будівель сучасними приладами обліку, капітального ремонту ліфтів. Особлива увага приділятиметься благоустрою міст і районів. Передбачено модернізацію комунальної техніки. У наданні послуг населенню буде продовжений процес підвищення якості обслуговування та спектра послуг, адже сервіс стає потужною індустрією з великим потенціалом розвитку.

— Звучить багатообіцяюче. Як і в прикладі рішень з реконструкції та модернізації «хрущовок». Але хіба вмить не з’являється та сама проблема — брак коштів? Як саме ви маєте намір її розв’язувати?

— Говорити про модернізацію і відновлення галузі, яка оцінюється в 400—500 млрд. грн., за рахунок бюджетних коштів нема сенсу. Розв’язання проблеми я бачу в залученні бізнесу, кредитних ресурсів, можливості зайти на цей ринок інвесторам.

Але ніхто не інвестуватиме без гарантій, що гроші повернуться. Дотепер вони частково поверталися державі у вигляді тарифів. Але ми на це не підемо, плату за комунальні послуги збільшувати не плануємо. Йдеться про одержання коштів за рахунок економії шляхом впровадження в галузь новітнього обладнання і технологій. Саме модернізація основних фондів дозволить зменшити втрати води, електроенергії та інших ресурсів. Їх щорічна економія, як планується, становитиме не менш як 25%! Звичайно, участь візьме й держава: програмою розвитку економіки передбачається кредит на 5—10 років, з яким, у свою чергу, ми можемо розрахуватися швидше, і далі купуючи за цей рахунок обладнання, яке й надалі заощаджуватиме ресурси.

— Це в майбутньому, сподіватимемося, що не в дуже віддаленому. А якщо говорити про нагальні проблеми, то запитаю про те, що турбує громадян нині. Питання, що часто зустрічаються в редакційній пошті, наприклад, кому належать будинки з приватизованими квартирами — їх власникам... чи? Хто зобов’язаний утримувати в них місця загального користування, і на які кошти?

— В Україні приватизовано 92,6% житлового фонду. Право власності на квартири, а також правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку в багатоквартирному будинку визначається статтею 382 Цивільного кодексу України. Зокрема, за власниками квартир на праві загальної спільної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або усередині квартири, що обслуговує більше однієї квартири. Тому обов’язки власників — забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна. Саме власники квартир зобов’язані брати участь у витратах на його утримання, у тому числі допоміжних приміщень відповідно до їхніх часток у майні будинку. При цьому розмір частки в майні будинку кожного співвласника визначається для кожного з них пропорційно розміру квартири, яка є їхньою власністю.

— Це, як я розумію, не просто слова? «Утримання» всіх допоміжних приміщень і місць загального користування, комунікацій, горищ, підвалів і всього переліченого вами вище означає також, що у разі їх пошкодження або зношення власники зобов’язані ремонтувати або замінювати їх власним коштом?

— Ви розумієте правильно. Так і має бути, адже мешканці багатоквартирних будинків, приватизувавши квартири, стали власниками не тільки рідних стін, а й усього іншого, що їх тримає.

— Ох!!!

— Саме так: «Ох!». Тому в цій справі й існує одне велике «але». Під час приватизації житла необхідно було виконати норму закону про те, що власники квартир є також і власниками всього будинку відповідно до їх частки — з наслідками, що випливають звідси, тобто відповідальністю за утримання всієї будівлі. Для цього є така форма як акт прийняття-передавання будинку від держави новим власникам. Зрозуміло, чому цього не було зроблено: процес затягнувся б на десятиліття, якщо не більше. Адже хто прийняв би за актом, наприклад, «хрущовки» або старі будівлі без приведення їх у належний стан? А зробити це тоді грошей та ще в таких кількостях і масштабах не було.

— Виходить, кинувши таку ласу кісточку, як квартири, держава попросту обдурила своїх громадян, не повідомивши їм про прийняття-передавання?

— Шукати тепер винних — марне заняття. Впоратися з таким завданням знову-таки міг би бізнес. Але поки що ці проекти не є привабливими — з різних причин. Насамперед, модернізація старих будівель або тих же «хрущовок» не є прибутковою справою.

— Хто ж у такому разі є власником цих сотень тисяч будинків, особливо тих, які потребують відновлення або реконструкції? І хто повинен робити поточні ремонти — ЖЕК?

— Будинки із приватизованими квартирами перебувають у комунальній власності територіальної громади, а ЖЕК — комунальне підприємство, що виконує лише функції посередника для здійснення забезпечення їх життєдіяльності. За можливості держава опікується утриманням житлового фонду: старі будівлі підтримує, за потреби ремонтує решту житла.

— Не може так статися, що який-небудь «хтось» з’явиться до мешканців, яким будинок чи то належить, чи то не належить, і оголосить себе його власником. Мовляв, у мене є план — побудувати тут басейн, тому виселяйтеся в інше місце?

— Без згоди всіх мешканців зробити це неможливо.

— І що ж далі?

— Шляхи розв’язання цієї проблеми опрацьовуються, але багато проблем потребують термінового дозволу. Але й самі власники такої нерухомості можуть знайти можливості ефективно управляти нею.

— Маєте на увазі ОСББ? Але ж ця форма організації громадян втілюється вкрай повільно. Кажуть, що самі державні органи часто перешкоджають її впровадженню, а ЖЕКи — перші вороги такого управління...

— Створення ОСББ — лише одна із можливих форм ефективного управління житловим будинком. Наприклад, у Західній Європі з усього житлового фонду тільки близько 17% перебуває в управлінні кондомініумів. У нашому випадку це — єдина поки що альтернатива комунальній формі, яка найбільше просунулася в нормативно-правовому забезпеченні. Тепер в Україні функціонує 15994 об’єднання, створених у 18444 багатоквартирних будинках, що становить 7,7% від загального багатоквартирного житлового фонду України (загальна кількість багатоквартирного житлового фонду 240 тис. будинків, у тому числі 82,4 тис. — багатоповерхові).

— Не густо. Але якщо ОСББ — усе-таки ефективна форма управління, чому б державі не підсобити у створенні таких органів?

— Це справа добровільна. Людей у такому разі не можна змушувати, не дарма ж це — форма самоврядування. З іншого боку, не скажеш — робіть, що хочете, адже й у власників немає достатніх коштів бодай для того, аби почати щось робити. Охочих створювати ОСББ багато, але не всі, погодьтеся, здатні на це. Добре, якщо серед мешканців знайдеться не просто той, хто бажає організувати співтовариство, а й уміє правильно це зробити.

Та й багато є чинників, які негативно впливають на процес створення і діяльності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Це — відсутність керуючих компаній, низький рівень розвитку конкурентного середовища у сфері управління й утримання житлового фонду. Недолугість чинного законодавства, яке регулює діяльність об’єднань; недостатня підтримка громадських ініціатив, а також відсутність фінансування заходів щодо проведення перших капітальних ремонтів у будинках, де створені об’єднання.

Наше міністерство всебічно підтримує діяльність об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Активно залучаються до співпраці представники громадськості та ОСББ. Постійно удосконалюється нормативно-правова база, що регулює діяльність об’єднань, створена Національна рада з питань створення і забезпечення функціонування ОСББ. Її завдання: сприяння координації дій органів виконавчої влади з питань створення і забезпечення функціонування ОСББ, підготовка пропозицій щодо створення і забезпечення функціонування об’єднань.

Крім того передбачена реалізація інвестиційних проектів з технічного переоснащення і капітального ремонту житлових будинків, у яких утворюються або функціонують об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

— Із чого повинні починати охочі створити такі співтовариства?

— Насамперед, зрозуміти, що наразі іншого шляху поліпшити якість свого життя в цій сфері немає. Вивчити досвід інших таких ентузіастів, а їх уже не так і мало. Та й держава все-таки не залишається осторонь. Наприклад, до програми реформування галузі на 2013—2014 рр. закладено можливість фінансування створення ОСББ. Буде оголошено конкурс на кращі проекти, тому ті, хто всерйоз поставиться до цієї справи, одержать фінансову підтримку.

Крім цього, ми організували курси для навчання керівників таких співтовариств, адже далеко не завжди в будинку знайдеться людина, здатна управляти його господарством. Але, повторюю, що все це можливо лише у разі небайдужості співвласників багатоквартирних будинків до середовища свого проживання, розуміння того, що крім них самих його не поліпшить ніхто інший.

Інтерв’ю взяла Валентина ПИСАНСЬКА.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

Пишіть нам: редакція газети «Голос України», вул. Нестерова, 4. 03047 Київ.

Електронна пошта: vpysanska@golos.com.ua

Телефонуйте: 044 502 21 01.