Їздити сільськими районами Херсонщини, що межують з Кримом та власними морськими курортами, незвиклій людині часом буває лячно. По лісосмугах — плями крові, придорожніми полями бродячі пси розтягують кістки незрозумілого походження. Скидається на давнє поле бою, хоча насправді все це є звичайнісінькими відходами дуже поширеного у південних степах бізнесу: приватні підприємці роз’їжджають по селах машинами, скуповують у власників свиней та бичків. Потім тварин забивають та білують — або орендуючи для цього занедбане дворище, або просто в якомусь яру. Шкуру й тушу — до причепа, ратиці й тельбухи — на землю, і гайда збувати напівфабрикат по ринках чи магазинах, де «затарюються» численні відпочивальники.

На безпеку та якість грошей немає

Що й казати: з точки зору елементарної гігієни та якості м’яса, бізнес хоч і традиційний, але вельми сумнівний. І «жити» йому начебто залишилося недовго: з 1 січня 2015 року в Україні набирає чинності заборона на домашній забій худоби для продажу в оптовій чи роздрібній торговельній мережі. Для виконання цієї норми Закону «Про безпеку та якість харчових продуктів» у державі взагалі та на Херсонщині, зокрема, мають створити розгалужену мережу забійно-санітарних пунктів. Теоретично, вони повинні запрацювати в кожному селі, але практично у Таврії «забійними пунктами» досі залишаються лісосмуги.

— Щороку вирощую 10—11 свиней. Робота важка, але за рахунок продажу туш годую родину і оплачую навчання доньки в херсонському виші. Більше грошей не залишається, тож вкладати у створення забійного пункту навіть на паях з односельцями немає чого. Адже доходи падають: з кінця минулого року корми через неврожай та посуху подорожчали на третину, а свинина, навпаки, подешевшала: торішньої осені закупівельники платили по 19—20 гривень за кілограм живої ваги, а зараз більше 16—16,5 гривні не дають. От і виживай, як забажаєш, — пояснює власник приватної міні-ферми в Білозерському районі Анатолій Несторенко.

— Села в Херсонській області здебільшого невеликі, і забійного пункту, розрахованого на переробку 10—15 туш щодня, їм цілком вистачало б, — продовжує тему начальник Головного управління ветеринарної служби Херсонщини Сергій Коломієць.— Купити обладнання також нескладно і не так дорого, та «затик» у витратах на облаштування. Забійно-санітарний пункт — це вже не просто сарай із тазиками, гаками та набором гострих ножів і сокир, а комплекс, підключений до електроенергії, водопостачання і каналізації, убезпечений від проникнення гризунів та бродячих тварин. Прокладання комунікацій, узгодження проекту із постачальниками комунальних послуг за наших часів коштує дуже великих грошей, які у приватних власників худоби просто відсутні. Колись вони користувалися послугами забійних пунктів, що були чи не в кожному колгоспі й радгоспі, однак після їх розвалу такі об’єкти мало де збереглися. Власне кажучи, у третині районів Херсонщини забійних пунктів немає взагалі. Вони працюють переважно на великих та середніх тваринницьких підприємствах, але їх також небагато: половину з 190 тисяч голів тих же свиней в регіоні вирощують саме індивідуальні господарства.

Відлік пішов, часу дедалі менше

Можливість участі держави в створенні мережі забійно-санітарних пунктів обговорювали навіть у парламенті. Цю участь власники худоби бачать насамперед у вигляді матеріальної підтримки — прямого фінансування або ж цільових програм, які б сприяли будівництву таких об’єктів. Оскільки стимулювання так і не відбулося, початок дії заборони на забій тварин у домашніх умовах для продажу перенесли з 1 січня 2010-го на 1 січня 2015 року. Однак, судячи з темпів створення забійно-санітарних пунктів на Херсонщині, тут до 2015 року самостійно цієї відповідальної роботи не подужають. Місцева влада говорить хіба що про пілотні проекти, і не більше.

— Забійно-санітарний пункт — дороге «задоволення», — наголошує заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку Херсонщини Надія Ланкіна. — З урахуванням підведення комунікацій можна вкластися у півтора мільйона гривень орієнтовно. Таких грошей у селян нема, тому треба брати курс на створення кооперативів — зводити комплекси за рахунок пайових внесків. Подібний кооператив завдяки нашій допомозі уже організовано у Бериславському районі. Подальше завдання — аби до кінця року по одному такому кооперативу з’явилося у кожному районі, щоб сільські товаровиробники напрацювали необхідний досвід.

Та навіть якщо «програму мінімум» у Таврії виконають і по одному забійному пункту на район таки збудують, гостроти проблеми радикально це не пом’якшить. За один 2014 рік віднайти кошти й створити мережу з кількасот таких пунктів по області фізично неможливо. Відтак у січні 2015-го на Херсонщині повториться ситуація 2010 року: заборона на домашній забій худоби набирає чинності, а забійних пунктів як не було, так і не буде.

Везти бичків чи свиней «під ніж» за тридесять земель коштуватиме таких додаткових витрат, що м’ясо злетить у ціні і вдарить по кишені масового споживача. А це, в свою чергу, збурить суспільство — певно, до січня 2015-го мережу забійно-санітарних пунктів не зможуть створити не тільки на Херсонщині. Тому вибір у влади буде обмежений: або наполягати на дотриманні заборони і наражатися на соціальний вибух, або знову відтермінувати її ще на кілька років — до кращих часів. От тільки коли вони настануть?

Херсонська область.

Корів з каналу тягли рятувальники

На Херсонщині рятувальникам довелося витягати із зрошувального каналу людей та худобу. Двоє жителів Криму в селі Тарасівці Скадовського району купували ВРХ на м’ясо. Загнавши до вантажної «ГАЗелі» двох корів та бика, кримчани відправилися додому, але дорогою не призначений для перевезення тварин транспорт втратив рівновагу й перекинувся просто у зрошувальний канал. Води там було небагато, однак «ГАЗель» лягла на дно боком. Через двері у салоні вдалося витягти і відправити до лікарні травмованих водія із супутником. Рогатих «пасажирів», які відчайдушно мукали, рятували бійці місцевої пожежної частини №19. Начальник караулу ДПЧ-19 Скадовська Іван Кудревський з двома колегами першим витягли на берег бика, який майже не постраждав. Одна корова загинула, а другу — поранену — дістали з потрощеного кузову за допомогою іншої «ГАЗелі».

У Державтоінспекції кажуть, що такі дорожні пригоди у регіоні не є рідкістю. Краєм постійно роз’їжджають численні скупники худоби, котрі використовують для її перевезення не спеціальний транспорт, а звичайні вантажівки чи навіть легківки з причепами. Такі машини погано маневрують, ризикують перекинутися на першому-ліпшому крутому повороті. Але заради збільшення прибутку підприємці (значна їх частина займається цим бізнесом нелегально) йдуть на ризик. А він часто-густо обертається збитками та ще й каліцтвом чи тривалим перебуванням на лікарняному ліжку.

Факт

На Херсонщині діють 20 м’ясопереробних та консервних цехів, підконтрольних державній службі ветмедицини. Зосереджені вони переважно біля великих міст — Херсона, Каховки, Скадовська. Власні бійні мають лише вісім із них, а з цих восьми підприємств тільки одне отримало сертифікат міжнародної системи управління якості, і ще одне випускає продукцію згідно з офіційно затвердженими технічними умовами.