«Я народжена бути сильною, Тільки сильною для усіх»

У будинку лунала музика — по телебаченню транслювали концерт. Одна з пісень, про білого лебедя, зачепила 21-річну Оксану до глибини душі. Дівчина підійшла до фортепіано і почала перебирати тонкими пальцями по клавішах, хоч грати й не вміла. Потім народився перший вірш... Для рідних Оксани це було несподіванкою, адже у дівчини, два роки тому позбавленої можливості бачити, з’явився стимул жити.

Нині Оксані тридцять чотири. За спиною — дві збірки поезії та один музичний альбом з піснями, а попереду — все життя.

Через два роки після першого вірша обдарована дівчина написала першу пісню. А потім і заспівала. Спів допоміг подолати бар’єр замкнутості у собі, який виник із втратою зору. Для Оксани відкрилися двері у нове студентське життя: дівчина вступила до музичного університету в Дрогобичі — вирішила стати вчителем музики.

Згодом з’явився дебютний пісенний альбом поетеси та співачки  «Це не просто». Наразі планується підготовка другого.

Крім запису музичних композицій у студії, вона веде активну концертну діяльність. Виступає у філармоніях та будинках культури міст Західної України (Івано-Франківськ, Тернопіль). Виступи Оксана організовує самотужки. Зізнається, що робити це важко, адже, крім організаторської, на її плечах лежить основна діяльність — творча. А знайти в наш час людину, якій можна довірити свої здобутки, не надто просто. Коли Оксані хтось пропонує виступити, співачка із задоволенням приймає запрошення. Спонсорської допомоги не отримує, тому працює завжди тільки з власної ініціативи. Хоча вона вважає себе невідомою для загалу, проте має постійних слухачів, котрі із задоволенням відвідують її концерти та розповідають про неї знайомим.

У своїх віршах Оксана пише про кохання, патріотизм, батьків, Україну, духовні переживання.

...На жаль, лікарі не гарантують їй повернення зору. Але жінка не просто продовжує жити, а й намагається всіляко підтримувати інших. Пані Винницька займається благодійністю: кошти, отримані з концертів, вона віддає тим, хто їх по-справжньому потребує. Гроші йдуть на лікування чи операції.

Ще Оксана працює волонтером у міжнародному благодійному центрі. Вона керує тут школою діабету: організовує семінари, зустрічі з лікарями, які безплатно проводять для хворих на цукровий діабет консультації, обстеження. Тут людей підтримують та сприяють поліпшенню їхнього стану здоров’я. Окрім цього, пані Винницька — організатор при благодійному фонді центру слуху або, як його ще називають, центру психологічної підтримки.

Жінка дуже любить свою сім’ю. Вона хоче, щоб мама, тато і старша сестра зі своєю родиною завжди були здоровими та щасливими. Адже лише за їхньої підтримки вона змогла досягти того, що має.

Однією з найзаповітніших мрій Оксани є можливість бачити. І надію на диво у неї ніхто не відбере. А ще вона прагне зустріти людину, котра була б для неї підтримкою, другом та помічником. Чоловіка, з яким створила б власну сім’ю. Що стосується творчості, то жінка всім серцем бажає, щоб її поезія, пісні та концерти приносили людям радість і душевний спокій.