Промислового сміття можна позбутися за кілька років

Однак нещодавно проммайданчик колишньої збагачувальної фабрики знову ожив: почав діяти новий цех ТОВ «Енергокапітал». Підприємство працює за унікальною технологією виробництва чавуну з відходів — шламів місцевого металургійного комбінату, збагачувальної фабрики та породних відвалів шахт. Кореспондент «Голосу України» побувала на новому заводі й побачила, як впроваджується ноу-хау українських учених і промисловців.

Перше, на що звертаєш увагу, — компактне і продумане розташування підприємства. Проммайданчик перебуває в оточенні териконів і колишньої шахти, тобто в нежитловій зоні. Сировина, яку привозять на підприємство, потрапляє на рудний двір — втоплений на п’ять метрів углиб і закритий зверху конвеєр. Отже, пил від шламів, що їх перевантажують, не розноситься територією. Більшість виробничих процесів автоматизовано: виробництво чавуну — річ тонка й не терпить відхилень від технології.

— Уперше нову технологію ми випробували на Макіївському металургійному заводі в 2006 році, проплавивши перші 60 тисяч тонн брикетів, вироблених із відходів. Після чого вирішили будувати міні-завод. Чому «міні»? Спорудження великої доменної печі не має сенсу. А міні-піч обсягом 128 кубометрів зможе переробити всі шламовники навколо Макіївки за десять років. 

І це буде економічно вигідно, — розповідає заступник директора ТОВ «Енергокапітал» з техніки й технологій Олег Максименко.

Будівництво нової доменної печі тривало півтора року. Аналогічні агрегати в Україні не виробляють, тому на підприємство привезли міні-піч із Китаю, а потім уже устаткування вдосконалювали на місці. Особливу увагу приділили дотриманню екологічних норм: на печі стоять найсучасніші тканинні пилові фільтри, що затримують 99,98 відсотка викидів. Такими фільтрами не обладнаний жоден інший металургійний комбінат країни. На заводі змонтована замкнута система водопостачання, тобто відпрацьована вода не скидається у водойму, а очищається й використовується повторно. Підприємство комплексно підходить до використання всіх видів ресурсів, отримуючи на виході не лише високозатребуваний чавун, а й шлаки для будівельної галузі й електроенергію для власних потреб.

— Проблема використання відходів чорної металургії — болюча для галузі, — зазначає перший заступник генерального директора об’єднання «Металургпром» Олександр Зражевський. — У шламовідстійниках накопичено сотні мільйонів тонн відходів. Це велика проблема для довкілля. Варіанти використання шламів у доменному виробництві розробляли як у колишньому СРСР, так і на Заході, але досі нікому не вдавалося впровадити їх у практику. 

Однак впровадження ноу-хау виявилося не найбільшою перешкодою для нового підприємства. Із перших днів роботи заводу в контролюючі інстанції та органи влади посипалися скарги від жителів селища, стривожених незвичайним шумом. Як водиться, поповзли чутки про нібито небезпечне виробництво, де переробляються мало не ядерні відходи. На завод почали вчащати перевірки: тільки за місяць їх було близько двох десятків. Через такі перешкоди будівництво другої черги підприємства — лінії грудкування, де повинні виробляти окатиші із промислових відходів, — зупинилося. Щоправда, після діалогу із представниками «Енергокапіталу» багато місцевих жителів змінили свою думку, а ставлення стало не таким настороженим.

— Ми зустрілися з керівником і він пообіцяв врахувати наші побажання. Сказав — і зробив. І справді, того шуму, що заважав спати, більше немає, — каже мешканка селища Любов Пилипенко. — Тож я не проти заводу, але не на шкоду нашому здоров’ю. Нехай буде і завод, нехай будуються шахти, фабрики, щоб людям було де працювати. Тому що роботи в нашому селищі немає, її треба шукати деінде. Думаю про дітей та онуків, яким тут жити. Впевнена, ми знайдемо золоту середину, щоб не «проти» виробництва, а «за».

Начальник Державного управління охорони навколишнього середовища в Донецькій області Сергій Третьяков вважає, що виробничникам потрібно вступати в тісний діалог з населенням, тому що людей турбують питання екології. «Підхід до переробки відходів для виробництва нових видів продукції — правильне рішення. 

Без населення, без його позиції й без позиції представницьких органів влади нічого робитися не може».

Світова практика така, що відходи виробництва вигідніше переробляти, ніж платити за землю, на якій вони складуються. Українська індустрія поступово рухається в аналогічному напрямі, хоча й не так швидко, як хотілося б. Адже терикони й шламонакопичувачі — це не тільки цінна сировина, а й «промислове сміття», що займає територію, яку можна було б використовувати в інтересах територіальної громади. 

Фахівці впевнені: такі міні-заводи здатні істотно знизити обсяг промислових відходів у Донбасі за лічені роки.