Сьогодні урожай, а завтра — хоч посуха, хоч потоп

Агрохімічні дослідження більш як за двадцятьма показниками здійснює на кожному полі області, понад те, на кожній його десятигектарній ділянці, Черкаська філія Інституту охорони ґрунтів України.

— Вміст гумусу на полях області справді невпинно і загрозливо зменшується, — підтверджує Юрій Кривда, директор філії. — За дослідженнями видатного ґрунтознавця Василя Докучаєва, наприкінці позаминулого — на початку минулого тисячоліття цей показник був 5,5—4 відсотки. У 1981—1995 роках, за нашими дослідженнями, вміст гумусу на полях Черкащини уже становив 3,27—3,25. На кінець минулого року «золотий» шар грунту впав до 3,07 відсотка...

Отже, нині рекордні врожаї у більшості агроформувань на 60—70 відсотків формуються за рахунок нещадної експлуатації грунтової родючості. Остання еколого-агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення, проведена в області, підтвердила, що винесені з грунту поживні елементи всього на 25—30 відсотків забезпечуються внесенням мінеральних добрив. Решта «висмоктується» з грунту, який безперервно й інтенсивно виснажується.

Досвідчені аграрії кажуть: є один лише спосіб, що стовідсотково може «вилікувати» грунти. Він відомий і простий — повернути землі те, що в неї забрали. Під урожай 2012 року мінеральних добрив на черкаські поля було внесено по 107 кілограмів на гектар. Це, як і в попередні два десятки років, не забезпечило достатньо сільгоспкультури основною поживою: азотом, фосфором і калієм. Тож, констатували науковці, знову в жертву принесли гумус. 

— За останні роки, — зазначає Юрій Кривда, — грунт збіднів на рухомі поживні речовини фосфору й калію. Проти 1995 року вміст обмінного калію зменшився на 16 відсотків, рухомого фосфору — на 15. Утім, не у великій «хімії» щастя.

— Гумус може накопичуватись лише за помірних доз мінеральних добрив. Не більше 225—230 кілограмів діючої речовини на гектар, — пояснює Олександр Демиденко, заступник директора з наукової роботи Черкаського інституту агропромислового виробництва НААН України. — Якщо її більше, то навіть на фоні внесення органіки це шкодить: гумус «утікає» вниз по профілю ґрунту.

Розуміють це й технологи полів, сільські агрономи. Проте не вони керують стратегією внесення мінеральних добрив, а їх господарі, земельні латифундисти.

— Нині такі високі врожаї збираємо — за Союзу зразу б «героя» дали, — міркують між собою агрономи. — Наука не пішла, а рвонула вперед — нові сорти, засоби захисту, хімічні добрива. Одна біда — невпинно втрачається гумус. Через надмір «хімії» закислюються ґрунти...

Кислих ґрунтів, які потребують вапнування, в області майже 400 тисяч гектарів. Це майже половина орних земель. Недобір урожаю через цю причину становить 9—11 відсотків. Але якщо до кінця минулого століття в області вапнувалось щороку 90—120 тисяч гектарів, то за останні роки — по 3—4 тисячі.

Добре відомо, що мінеральні добрива дають найвищу віддачу разом з органічними. Проте органіки, за даними філії Інституту охорони ґрунтів, вноситься на Черкащині в середньому 1,2 тонни на гектар.

— Двадцять п’ять років тому, — пригадує відомий аграрій, генеральний директор підприємства «АгроЗлатодар» Володимир Лук’янець, — в області на гектар вносилося у грунт 175 кілограмів діючої речовини та мінеральних добрив і понад десять тонн гною. За цією системою вміст гумусу в грунті повністю відновлювався. Нині органіки у господарствах немає, бо практично немає тваринництва.

— У сімдесятих роках дев’ятнадцятого століття, — наводить інші приклади господарювання Юрій Кривда, — на землях, які належали сім’ї графів Бобринських, вносилось на гектар посіву пшениці та цукрових буряків 2400 пудів (38,4 тонни) гною та від 4 до 20 пудів селітри, суперфосфату й фосфатшлаку. Тільки на придбання мінеральних добрив витрачалось 17—19 рублів на десятину. Гній за добрими цінами закуповували у місцевих селян. Врожаї озимої пшениці тогочасних сортів становили, як на сучасні одиниці виміру, 20—27 центнерів з гектара, цукрових буряків — 230—300, кукурудзи — 25, гречки — 10,5, гороху, проса — 21, сочевиці — 9,6 центнера з гектара. Очевидно, вирощуючи нинішні гібриди та сорти, тогочасні агрономи могли б нас осоромити.

Нині у двох районах, де ще збереглися тваринницькі ферми, у Чорнобаївському та Золотоніському, вносять понад дві тонни органіки на гектар. В інших цей показник переважно починається з «нуль цілих...» Та ще там, де працюють птахофабрики, є що вивезти на поля. Канівський район торік вніс по 9 тонн курячого посліду. Утім,  використання посліду може призвести до осолонцювання та зафосфачування грунтів.

Як забезпечити землю органічним добривом, має «рецепт» директор СТОВ «Агрофірма «Маяк» із Золотоніського району, Герой України Микола Васильченко:

— Треба зобов’язувати орендарів так: земельку береш? В’яжи у свій бізнес-план корову — скільки-то голів на сто гектарів, в’яжи свиню...

Фахівці Черкаського інституту агропромислового виробництва НААН України рекомендують заорювати після жнив солому, рештки інших культур. За поживністю три—чотири тонни соломи, залишені на полі й заорані на гектар ріллі, рівнозначні дев’ятьом тоннам гною. Із стеблом, а особливо з коренями, землі повертається активної форми кальцій, а це, до речі, ефективний засіб біологічного вапнування.

Як додає Вадим Рудишин, директор департаменту агропромислового розвитку ОДА, є ще й сапропелі — органічні мули, яких багато у наших ставках. Націлює департамент і на технологію мінімального обробітку грунту ноу-тіл (з англійської буквально — «не орати»). Ця система і родючість грунту збереже, і засухам протистоїть.

— У 1990 році, — звертає увагу на ще одну проблему Володимир Лук’янець, — Черкащина сіяла 37,9 тисячі гектарів соняшнику. Це становило 4,2 відсотка від кількості ріллі. Торік під соняшником було зайнято 139,9 тисячі гектарів! Це, на мою думку, неприпустимо. Адже у структурі посівів ця культура повинна займати не більше восьми відсотків, а не так, як нині — п’ятнадцять. Соняшник, немов насос, витягує з грунту поживні речовини до шести метрів завглибшки. На одному й тому самому полі його можна сіяти раз у сім років. Інакше грунт вкрай виснажиться, а на відновлення потрібні будуть десятиріччя...

Так, орендарі сьогодні добре влаштувались — попри те, що є Закон «Про охорону земель», у Земельному кодексі передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, завданих погіршенням якості земель, відповідальність за ситуацію, фактично, покладена на бабусю, яка укладає договір. Її земля — її клопіт. До речі, якщо сільгоспвиробники мають свої обласні професійні громадські об’єднання, то пайовики гуртуються лише в господарствах, і виниклі проблеми розв’язують методом «гасіння пожеж», а не ставлять їх принципово і широко.

З 1 січня цього року змінилась процедура державної реєстрації права оренди, в тому числі земель сільськогосподарського призначення. Новий орган реєстрації — Укрдержреєстр. Та чи вникатимуть реєстратори у питання якості грунтів? Ще один контролер: Державна інспекція сільського господарства, як повідомили в обласній територіальній інспекції, до договорів оренди не має жодного стосунку.

З початку цього року в Україні працює Державний земельний кадастр, в Інтернеті представлена публічна кадастрова карта. Як розповів Андрій Мирошниченко, заступник начальника головного управління Держземагентства у Черкаській області, передбачається і такий інформаційний шар карти, де було б зазначено хімічні показники якості грунтів і бонітування (оцінку в балах).

Але його розробка — лише у перспективі. Як і в майбутньому, очевидно, усвідомлення своєї відповідальності за найбільше багатство країни власників земельних наділів. Поки що доводиться констатувати: відсутність економічного механізму, який впливав би на збереження родючості грунтів, грає нині на руку недобросовісним орендарям, котрі діють за принципом: сьогодні урожай, а завтра — хоч посуха, хоч потоп.