Щоб виростити добрий виноград, йому потрібно сто раз вклонитися
У Попасній є товариство виноградарів імені Мічуріна. На своїх сотках аматори-садівники вирощують такі сорти винограду, які захоче мати кожний, хто віддає перевагу «солодкій» лозі.
Сенсації тут немає, але сам факт цікавий. У зоні ризикованого землеробства вирощують понад 50 сортів винограду. Здебільшого на Луганщині культивують «Лідію» та «Ізабеллу», а попаснянські виноградарі на своєму прикладі переконали в тому, що й у степовій зоні, де постійно гуляють вітри, які висушують усе живе, і де дощу не бачать по 70 днів, можна з успіхом вирощувати елітні столові сорти.
Товариство об’єднує 180 ділянок і майже на кожній з них частину території відведено під лозу. У Володимира Строганова, наприклад, на шести сотках посаджено 60 кущів винограду, у його колег — до 70—80 кущів різних сортів. У середньому кущ дає до 10 і більше кілограмів, причому, завдяки різноманітному асортименту збір іде постійно, починаючи з червня й закінчуючи жовтнем. Уже листочки пожовкли й обпали, а виноград усе дозріває. Це зимовий сорт, який може долежати до Нового року. А грона які — до 2 кг!
— Переважно купуємо сорти у тих людей, які мають зв’язок з народними селекціонерами, або у самих селекціонерів, — розповідає Володимир Строганов. — Ми їх називаємо «народні сорти». Серед них є й луганські — «Розолінда», «Вальок», «Бузковий туман», «Хамелеон» та інші. Ділянки тримають в основному пенсіонери, тому в них є час на те, щоб до справи підходити творчо, з душею й відповідально. Вирощування винограду -це свого роду трудотерапія. Не даремно кажуть так: щоб виростити гарний виноград, йому треба сто раз вклонитися. От і вправляємося.
Секрет повального захоплення виноградарством, як з’ясувалося, дуже простий. Це товариство садівників було створено в 1958 році минулого століття. Ділянки давали від Донецької залізниці, яка курирувала й по можливості фінансувала цей проект. Вона ставила й свої умови. Наприклад, на шести сотках заборонялося вирощувати огірки, помідори, картоплю та іншу городину, а засаджувати територію винятково виноградом.
Не виноград був потрібний людям, а картопля, морква та буряк, щоб прокормити родину. Але всі саджали виноград, робили з нього вино й пили його за владу, яка опікується про свого трудівника. Час ішов, умови мінялися, заборони знімалися, але традиція, звичка залишилися. У наділів з’явилися нові власники, які замість того, щоб викорчувати лозу й засадити землю огірками для засолювання, розширювали ділянку новими сортами. Виноградарство дає додатковий заробіток від продажу врожаю на ринках Попасної, Лисичанська й Сєверодонецька, тому відмовлятися від свого бізнесу люди не збираються. Понад те, мають намір його розширювати.
Луганська область.
На кожній ділянці — плантація винограду.
Фото автора.
