Власники худоби на Херсонщині знову опинилися біля розбитого корита. У розпал сезону сінокосу на південні степи впала посуха, і третина районів області опинилися без кормів для ВРХ. Люди просто не встигли нагромадити їх запаси, бо перші два весняні місяці були надто холодними, і різнотрав’я піднімалося повільно, а в травні дощі йшли скупо. Як наслідок, такі корми знову відчутно дорожчають. Уже нині тонна сіна коштує 2,3 — 2,5 тисячі гривень! А скільки за неї доведеться віддати за місяць-другий у разі, коли не підуть дощі, залишається тільки здогадуватися — напевно, знову доведеться «імпортувати» з центральних регіонів країни.
Відповідно до вартості кормів зростає і собівартість молока. Але навколишні маслосирзаводи уперто тримають оптові ціни на сировину: більш як 2,3—3 гривні за літр закупівельники не дають. Проблеми тривають уже другий рік, тож такі економічні «ножиці» добряче підчикрижили прибутки індивідуальних господарств, про що свідчить і офіційна статистика.
За даними Головного управління Міндоходів України у Херсонській області, торік 25 498 місцевих жителів, котрі самостійно обробляють свої земельні наділи, задекларували майже 50 мільйонів гривень. Нинішнього року кількість таких декларантів зменшилася до 25 238 чоловік. А от їхні доходи, про які дізналася держава, впали до 31,4 мільйона гривень.
Тваринницькі сільгосппідприємства Таврії намагаються підтримати власників худоби за рахунок своїх ресурсів, щоб селяни масово не пустили корів «під ніж», і не збили ціни ще й на м’ясо на регіональному ринку. Але слід визнати, що таких підприємств небагато, і економічної погоди в масштабах області вони не роблять.
«Люди просять допомоги, і ми їм не відмовляємо, — зауважує директор державного дослідного господарства «Асканійське» Віра Найдьонова. -Ділимося запасами люцерни, відпускаючи її нашим працівникам за пільговою ціною у 400 гривень тонна — так робили й торік. Але невідомо, скільки посуха триватиме зараз, і чи вистачить цих запасів».
Утім, проблемою для індивідуальних господарств півдня України є не тільки посуха — врешті-решт, вона у степах часта гостя. Просто раніше, коли пасовиська висихали, власники корів у пошуках свіжої травички виходили на береги річок та озер, косили у вологих низинках. Тепер значну частину пасовиськ примудрилися розпаювати, а прибережна зона пішла під забудову — там виявилося дуже зручно зводити заміські маєтки, мисливські й рибальські клуби та кафе з приватними пляжами. Новоявлені господарі об’єктів на сінокіс селян вже не пускають, або вимагають платню. Ця обставина провокує хронічний дефіцит кормів, і взагалі ставить під сумнів майбутнє тваринництва в індивідуальних господарствах краю: якщо козу можна нагодувати і на галявині біля двору чи в лісосмузі вздовж дороги, то корові такої «голодної пайки» вже не вистачить.
Правоохоронні органи Херсонщини вже схаменулися і намагаються звільнити прибережну зону навколо водойм від «піратської» забудови — перевіряють законність рішень про відведення земельних ділянок підприємцям. Однак це справа клопітна: часом демонтаж «хатинок» потребує судового рішення, і тяганина триває місяцями, коли не роками. А корівці-годувальниці їсти хочеться вже зараз.
Херсонська область.
Фото Валерія ДРУЖЕНКА.