Фермерське господарство «Дамія» було зареєстровано в червні 1992 року — одним з перших на Дніпропетровщині. Спочатку займалися рослинництвом на 320 гектарах на території Зарічанської сільради Верхньодніпровського району. Уже шість років тут діє свиноферма. По сьогодні керує господарством Микола Штефан — людина, яка віддала роботі на землі понад 45 років і протягом шести років очолювала Асоціацію фермерів району. І навіть на восьмому десятку він продовжує жити у звичному режимі: без вихідних і відпусток.
Держава як фірма з викачування грошей
Сьогодні «Дамія» обробляє лише 185 гектарів: 50 «фермерських», близько 40 орендовано в Зарічанській і Бородаївській сільрадах, інше взято в оренду у власників паїв. Від частини площі довелося відмовитися. І перспективи, за словами Миколи Івановича, не радують.
Господарство сіє озимі пшеницю, ячмінь і тритикале, кукурудзу, сою та соняшник. Як й іншим аграріям, кісткою в горлі стали нововведення, пов’язані з оформленням сівозміни.
Фермер упевнений, що сівозміни повинні розроблятися в самих господарствах, а потім затверджуватися й контролюватися в районних управліннях сільського господарства. Приватні фірми при цьому не потрібні — це не більш, ніж викачування грошей із селян. І, як правило, у кожному районі є по одній такій фірмі.
Оформлення документів на землю стає в сотні разів дорожче, ніж отриманий дохід
Не радують фермерів і нові правила реєстрації. Торік для реєстрації земельних паїв за кожний з них у Кадастровому центрі власникові потрібно було заплатити по 25 гривень. Сьогодні кожний пайовик зобов’язаний зареєструвати свій пай в органах держреєстру, оплата зросла до 120 гривень за кожний пай. А таких паїв у господарстві «Дамія» 22. Зрозуміло, що процедуру реєстрації оплачує фермер. За чималу суму комерційна фірма «допомагає» скласти договір, після чого проходить процедура реєстрації вже договору. І це при тім, що й земельні паї, і договори вже давно зареєстровано в кадастровому центрі — державній організації.
«Уявіть ситуацію: я хочу взяти близько 30 гектарів землі в Бородаївській сільраді. Ділянка має чотири кути. Для того, щоб у кожному поставити теодоліт і проміряти сторони, від мене вимагають сплатити у фірму 9200 гривень. Це при тім, що за оренду цієї ділянки в рік сільрада одержує від мене трохи більше 15 тисяч гривень, — підраховує керівник господарства. — Чи варто казати про те, що насправді ніхто ні на які виміри не виїжджає — все давним-давно вже переміряно й нанесено на карту. Сьогодні за допомогою Інтернету й супутників можна одержати такі дані цілком безплатно».
Інший приклад: у Золотій балці села Заріччя звільнився город площею майже гектар — земля гарна, вода близько. Але брати його в оренду охочих немає: орендна плата становить лише 19 гривень, але за складання документів у фірму потрібно сплатити близько 7 тисяч. У підсумку, і земля пустує, і місцевий бюджет недоодержує свої копійки.
Але, навіть сплативши всі необхідні суми, остаточних документів люди не одержують. Процес оформлення може тягтися роками — сьогодні він фактично заблокований. Склалася ситуація, коли майже кожний сільгоспвиробник займається своєю діяльністю незаконно.
Хоч страхуй, хоч не страхуй...
Тепер про форвардні закупівлі. Надходить фермерові на телефон повідомлення, у якому пропонується продати мінімум 300 тонн кукурудзи. Наперед пропонують по 700 гривень за тонну. А до 1 листопада буде зроблена доплата до біржової ціни на той момент. Аграрії поцікавилися, які для цього потрібні документи. З’ясувалося, що їх якась шалена кількість. Є й такі, які дійсні лише три дні. У фермера не повинно бути непогашеного кредиту — але ж в агробізнесі сьогодні немає боргів тільки у тих, хто нічим не займається. Крім того, за кожну тонну продукції потрібно сплатити 52,5 гривні страховки.
Нинішня система страхування викликає у фермерів масу негатива. Років шість тому їх змусили застрахувати врожай озимих. Заплатили вони по 150 гривень за гектар. Озимі пропали. Страхувальники ж надали довідку, що пшениця загинула не від морозу, а від крижаної кірки — а вона в договорі не прописана. Відшкодування люди не одержали, після цього й не страхуються.
Дотація на поховання господарства
Ставлення фермерів до відшкодування ПДВ при вивезенні продукції за кордон неоднозначне. Експорт власними силами більшості сільгоспвиробників недоступний. Тому доводиться продавати зерно трейдерам. Ті ж, закупивши продукцію, приміром, по 2 тисячі гривень, продаючи її за кордон уже по 3 тисячі, одержували при цьому від держави відшкодування. У цьому разі наживалися саме посередники, а не ті, хто виростив товар. Але й скасування такої практики також ударило по фермерах: не бажаючи втрачати звичного прибутку, зернотрейдери під шумок урізали закупівельні ціни на 200—300 гривень на тонні.
Про допомогу держави аграрії майже забули. Пам’ятають тільки, що свого часу існували держдотації на озимі пшеницю, ячмінь, тритикале, просо, гречку, кукурудзу — до 100 гривень за гектар. Потім на просо, гречку й кукурудзу дотації зняли. І незабаром довелося завозити гречку з Китаю. Щоб одержати дотації на пшеницю, було потрібно виконати 13 пунктів. І якщо відсутність боргів з податків і зарплати зрозуміти можна, то інші пункти...
«Років п’ять тому один наш фермер купив у Ставропольському краї пшеницю сорту «Батько», засіяв її й зібрав по 7 тонн з гектара, — наводить приклад Микола Іванович. — Як голова районної асоціації фермерів, я брав участь у засіданні комісії з дотацій. І з’ясувалося, що сорт «Батько» у нас не районовано. Тому за засіяні 100 гектарів фермер грошей не одержав.
За бюджетну допомогу вимагають відкат
Микола Штефан згадує, що кілька років тому по лінії фермерів давали безвідсотковий кредит. Нині від охочих одержати таку допомогу відкрито вимагають або 10 відсотків готівкою відвезти в Київ, або 12 відсотків по перерахуванню на якусь фірму.
Треба «йти на Київ»
Більшу роль у захисті інтересів фермерів мають грати їхні асоціації. «Усяке доводилося побачити за час роботи в Асоціації, — згадує її колишній голова. — Наприклад, на поле до одного з фермерів Новомосковського району приїхали «круті» хлопці, закрили його в багажнику автомобіля. А в цей час два пригнані комбайни зібрали по 100 гектарів соняшнику та кукурудзи. Ми приїхали на мітинг під будинок місцевої міліції».
На думку Миколи Штефана, свої економічні інтереси фермер змушений захищати політичним шляхом. Якось польський колега поцікавився в нього, за скільки місяців вирощує свиню вагою 100 кілограмів. І був здивований, що потрібно 7 місяців — у них це відбувається за 4,5: із застосуванням антибіотиків і всіляких добавок. Внесені добрива дають змогу полякам одержувати навіть у поганий рік до 6 тонн зерна з гектара, у гарний — 8 тонн. А наші й у гарний рік 6 тонн не одержують.
Поділився поляк і секретом — допомога держави: двічі з такими ж фермерами «сходили на Варшаву», провели мітинги. І тепер отримують все необхідне для роботи. «Поки ви продаєте продукцію нижче від собівартості — потрібно займатися політикою й виходити на площі з вимогами», — порадив поляк.
Із незрозумілого і непоясненного
Микола Іванович переконаний, що фермер зобов’язаний бути соціально відповідальним. Передусім це має полягати в забезпеченні жителів сіл роботою й гідною зарплатою, а місцевих бюджетів — відрахуваннями. Але й державі не заважало б дати аграріям можливість наймати людей.
Господарство охоче виділяє гроші на допомогу ветеранам, подарунки дітям, проведення культурних заходів у районі тощо — готові сприяти місцевим радам. Але в цьому має бути сенс. А так, минулої зими за рішенням райдержадміністрації Штефану було запропоновано розчищати дорогу між селами Бородаївка та Чингарівка. Чим, на думку влади, він мав це робити: сівалкою чи культиватором? З незрозумілого й непоясненного.
«Із занепокоєнням дивлюся в завтрашній день. Що буде із землею, з розпайованими ділянками? — розмірковує аграрій. — Власники паїв помирають, а спадкоємців найчастіше немає. Вони повинні мати право розпорядитися ділянками, продати їх і жити в достатку. Але викуповувати ці ділянки потрібно не приватним особам або підприємцям, не Штефану, а державі. Інакше після декількох перепродажів власниками землі будуть іноземці. І вони командуватимуть нашими дітьми й онуками».
Дніпропетровська область.
Дослівно
«Сьогодні від мене, агронома з 45-річним стажем, вимагають, щоб замовив у комерційній фірмі розробку сівозміни. Вартість становить близько 50 гривень за один гектар, — каже Микола Штефан. — Але ж всю цю роботу нормальний агроном здатний зробити за 10 хвилин. Я проект не замовляв — працюю без нього. І в будь-який момент може прийти прокурор і сказати, що я незаконно займаю землю — і так кожному фермерові. Адже практично ніхто не замовив проект. Взяти моїх сусідів: у них 2400 гектарів. І всі засіяні кукурудзою. Урожаї в них відмінні — до 10 тонн з гектара. Адже кукурудзу можна вирощувати монокультурою. Про яку сівозміну там ідеться?»
До речі
Свого часу за видачу держакту на землю власники паю платили по 85 гривень. Сьогодні від людей, більша частина з яких пенсіонери, зажадали повторно проходити процедуру реєстрації із присвоєнням кадастрового номера. За таку послугу необхідно заплатити, наприклад, по 1500 гривень — в ту саму приватну фірму. Що входить у цю суму, людям зовсім незрозуміло. А без номера ділянку в оренду здавати не можна.
Думка
«Без цього відкату «безвідсотковий» кредит не одержиш. І такі фонди підтримки фермерів, фінансовані з бюджету, є в кожній області. Справедливості заради варто зазначити, що в них працює чимало й справді чесних людей, які обурені тим, що відбувається, — стверджує керівник господарства. — Вважаю, що має бути державний земельний банк, який би кредитував селян під 10 відсотків на кілька місяців — з квітня по липень. А в серпні-вересні ми би повернули гроші».
Думка
«Ми платимо відрахувань 70 копійок з кожної гривні зарплати, — зазначає фермер. — Частка зарплати в собівартості продукції не вища від 15 відсотків, а повинна бути мінімум 25 відсотків. Але як це зробити, якщо частка солярки становить 25 відсотків — в десятки разів вище, ніж за Радянського Союзу? У ті роки частка солярки в собівартості пшениці не перевищувала 0,8 відсотка. Літр палива обходився господарствам в 3 копійки, витрати становили до 100 літрів на гектар, а за кіло пшениці давали 10 копійок. Сьогодні солярку дешевше від 9 гривень за літр не знайдеш, витрати знижено вдвічі, а вартість пшениці — близько 2 гривень за кіло. А ще дорожчають гербіциди й добрива. Отут би й втрутитися державі. У підсумку ми змушені звільняти працівників і виконувати їхні функції самим».
Дослівно
«Наступним кроком стала спроба Кабміну запровадити мито на пшеницю. Отут уже ми вже не витримали, — згадує Микола Штефан. — Торік ми двічі їздили в Київ, протестували перед Кабміном і Верховною Радою, зустрічалися з аграрним міністром. Міністр порадив нам не квапитися із продажем зерна — мовляв, ціна ще зросте. Виходить, податки й зарплату не платити, зупинити збирання соняшнику й кукурудзи, чекаючи підвищення ціни?»
Надійним помічником і консультантом для Миколи Івановича (праворуч) став син Андрій (ліворуч) — військовий пенсіонер, що викладав у Харківському Університеті повітряних сил предмети, пов’язані із застосуванням зенітного ракетного озброєння. Сьогодні успішно освоюється в аграрному бізнесі й упевнений у можливості його ефективно розвивати. На його думку, майбутнє — за впровадженням методів нульової обробки ґрунту. Це дасть змогу утричі скоротити витрати палива в рослинництві. Урожайність може дещо знизитися, зате в посушливі роки ризик неврожаю набагато менший.
Фото автора.
