Правосуддя не може вважатися здійсненим, поки не виконано судове рішення. Тому необхідно знайти нові прогресивні шляхи законодавчого розв’язання проблеми невиконання судових рішень. На цьому наголошували учасники парламентських слухань «Про стан виконання судових рішень в Україні».

Як зауважив Голова Конституційного Суду Анатолій Головін, не виконуються не лише рішення звичайних судів, а й Конституційного. Так, у період з 2007-го по 2011 рік Конституційним Судом було ухвалено 20 рішень, в яких суд визначив порядок їх виконання або сформулював рекомендації Верховній Раді, іншим органам державної влади щодо заповнення прогалин, усунення колізій в чинних актах. Із зазначених 20 рішень виконано лише вісім, три перебувають у процесі виконання, а дев’ять і досі залишаються невиконаними.

З огляду на це, Голова КС запропонував запровадити в парламенті службу моніторингу за наявністю колізій та прогалин у законодавстві, яка відстежуватиме це питання і надаватиме парламентським комітетам та суб’єктам права на законодавчу ініціативу відповідну інформацію та пропозиції щодо їх усунення. А також законодавчо врегулювати питання відповідальності за невиконання рішень та висновків КС.

За словами Голови Верховного Суду Ярослава Романюка, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що затримки у виконанні судових рішень пов’язані переважно зі структурними проблемами в організації судової системи. «На сьогодні в Україні незбалансоване, суперечливе та невиважене законодавство. Воно містить значну кількість нічим не забезпечених в економічному сенсі гарантій, які неможливо виконати через обмеженість державних ресурсів», — наголосив він.

Проте, визнав Голова Верховного Суду, крім системних проблем законодавчого характеру, є недоліки і в роботі Державної виконавчої служби (ДВС). Про це свідчать численні скарги на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців чи посадових осіб цієї служби.

На думку Голови Вищого господарського суду Віктора Татькова, за таких умов варто розглянути питання щодо можливості підпорядкування органів виконавчого провадження судовій гілці влади. Тобто передачі служби державних виконавців із підпорядкування Міністерства юстиції до Державної судової адміністрації України.

Водночас він порушив   питання запровадження в Україні альтернативного державному механізму виконання судових рішень. «Це дало б змогу певним чином оптимізувати процес виконання судових рішень. З одного боку, розвантажити органи Державної виконавчої служби, з іншого — надати стягувачу право самостійно вирішувати, до якого виконавця він звертатиметься», — додав він. Утім, до запровадження такого недержавного інституту, визнав Голова Вищого господарського суду, треба ставитися обережно. Зокрема, з огляду на ризики його неправомірного використання.

Однак, на думку голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Валерія Писаренка, створення приватної виконавчої служби на цьому етапі є недоцільним. За його словами, судова система після підпорядкування Державної виконавчої служби органам юстиції не несе жодної відповідальності за завершальну стадію судового процесу. Одна з причин — ухвалення неоднозначних для виконавчої служби рішень.

До того ж найрезонанснішою проблемою народний депутат назвав упереджене, примусове виконання судових рішень. «Якщо говорити конкретніше, то це системна корупція в структурі органів Державної виконавчої служби та відсутність належного контролю та організації законного виконання судового рішення, — наголосив він. — Якби все це було прозоро, не було б стрімкого зростання кількості скарг на дії виконавців».

Реформування ДВС, упевнений В. Писаренко, повинно відбуватися з урахуванням реалій сьогодення та помилок, які мали місце під час змін в інших галузях. «Судове провадження повинно мати цілісну і логічно завершену структуру від звернення до суду і до виконання судового рішення. Тож  виконання судових рішень має бути віднесено до компетенції судової гілки влади», — наголосив він.

У свою чергу, заступник міністра юстиції, керівник апарату Андрій Сєдов зауважив: ефективність виконання рішень залежить, зокрема, від якості законодавчої бази, матеріально-технічного забезпечення органів виконавчої служби, визначеності судових рішень, які підлягають примусовому виконанню. Однак важливою передумовою належного виконання рішень є кадрове та матеріально-технічне забезпечення органів Державної виконавчої служби. На сьогодні, за його словами, однією з найбільших проблем є плинність кадрів в органах ДВС. Це насамперед пов’язано з низькою оплатою праці державних виконавців, складністю роботи та високим рівнем відповідальності. Адже на сьогодні розмір окладу державного та старшого державного виконавця дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про державний бюджет України на 2013 рік (з 1 січня — 1147 гривень, з 1 грудня — 1218 гривень). Тож, звертаючись до парламентаріїв, попросив підтримати відповідні законодавчі зміни.

Загалом ідея запровадження судового контролю за виконанням рішень дістала підтримку учасників слухань. На їхню думку, це зменшить кількість випадків, коли виконавча служба не виконує рішення суду, посилаючись на його незрозумілість. А що стосується запровадження інституту недержавних виконавців (сьогодні понад 60 країн світу мають такі служби), то цю ідею, переконані учасники зібрання, потрібно предметно обговорити і бути у цьому питанні надзвичайно далекоглядними.

Цифра

Динаміка скарг на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців чи посадових осіб цієї служби свідчить про погіршення ситуації, пов’язаної із процедурою виконання судових рішень. Так, у 2012 році у цивільних справах до судів надійшло майже 15 тисяч таких скарг, що на 28 відсотків більше, ніж в 2011-му.

Дослівно

Голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики Валерій ПИСАРЕНКО:

«Маємо не гаяти час і якомога швидше взятися за вдосконалення системи виконання судових рішень. Адже українські громадяни навряд чи зможуть сказати, що влада в їхній країні ефективна і сильна, якщо рішення судів будуть виконувати невчасно, не в повному обсязі та не-прозоро».

Працівники Державної виконавчої служби Наталія Омельченко (Житомир), Ірина Свистун (Суми).

Голова Конституційного Суду Анатолій Головін.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.