— Тату, дивись, я рибку спіймав, бичка! — щасливо вигукував малий рибалка на березі невеликого лісового озера.
На превеликий подив сина, батько, розглядаючи знятий із гачка «трофей», особливого захоплення не виявив: «А хай йому всячина! Це, сину, головешка. Ну все, пропав карась!».
І справді, після першого «бичка» малий швидко піймав другого, третього... А батько свою вудку змотав і лише сумно поглядав на улов. Чоловік мав рацію: причиною зникнення любих йому золотих карасів у цій водоймі, як і в багатьох схожих на неї, була невеличка рибка — ротан, або, як її ще називають, головешка. З’явилась вона у водоймах України порівняно недавно, а батьківщина її залишилася далеко на сході, а точніше — в басейні річки Амур. Потрапивши в українські річки та озера, ротан почав поводитися по-хамськи. Великою ця рибка не росте, середній розмір становить 10—15 сантиметрів, зате апетит має вовчий. Жертвами цього малого хижака у водоймі стає все живе, що тільки може влізти в його пащеку. До речі, роззявляється вона дуже широко, і її розмір перевищує діаметр тіла власника і ще в ній повно зубів у декілька рядів. Насамперед від цих зубів страждають ікра і молодь інших видів риб, та й конкурувати за обмежені харчові ресурси водойми з таким ненажерою зовсім непросто — виїдає все! Як результат — зменшується чисельність популяцій місцевих, іноді більш цінних, видів риб. В окремих випадках, передусім у невеликих водоймах, випадкове вселення ротана обертається локальною екологічною катастрофою. Зникають цілі популяції, змінюється, біднішає іхтіофауна. Наприклад, протягом останніх кількох десятків років став рідкістю колись всюдисущий пічкур.
Ще одним небажаним «гостем зі сходу» в наших водоймах є амурський чебачок, або синька. З’явився він в Україні із вселенням риб далекосхідного комплексу: білого і строкатого товстолобиків, білого і чорного амурів.
Роботи із названими видами риб у нас було розпочато ще в 50-х роках минулого століття і тривали вони не один десяток років.
Швидше за все, разом із молоддю білого амура було до нас завезено й амурського чебачка. Дорослі статевозрілі амурські чебачки, як на око нефахівця, можуть здаватися схожими на однорічок білого амура. Пам’ятати про таку подібність повинні передусім фермери, які купують для своїх господарств зарибок білого амура. Були випадки, коли шахраям вдавалося «впарити» недосвідченим покупцям чебачка замість молоді білого амура.
Потрапивши до рибогосподарських водойм, амурський чебачок починає виїдати і природну кормову базу культивованої риби, і внесений дорогий комбікорм. А сам залишається максимум дванадцятисантиметровим. На відміну від завезених із спільної батьківщини амурів і товстолобиків, які в наших водоймах розмножуватися не можуть і відтворення яких цілком залежить від людини, амурський чебачок чудово акліматизувався. Він уже у віці двох років, маючи 4—5 сантиметрів довжини і масу 7—8 грамів, починає активно розмножуватися. Протягом весни і початку літа самка відкладає декілька порцій ікри. Кладку із кількох тисяч ікринок, приклеєну до каміння або зануреного коріння, як, до речі і в ротана-головешки, охороняє самець.
Останнім часом дехто з рибалок почав використовувати амурських чебачків як живця для щуки та інших хижаків. Іноді невикористаних живців випускають у ту водойму, де рибалять, сприяючи в такий спосіб розселенню цього виду. Робити це не слід. Краще вже згодувати живців приблудному котові. Адже знання і дотримання елементарних правил екологічної культури, по-перше, є невід’ємною складовою загальної культури людини, а по-друге, дасть змогу зберегти для нащадків природне різноманіття фауни наших річок і озер.
Немішаєве
Бородянського району
Київської області.
