Комп’ютерна галузь динамічно розвивається, однак Донецька область залишається на узбіччі цього руху. Які перспективи в інформаційних технологій?

Чи стане шахтар програмістом?

Якщо оцінити рівні розвитку в регіоні підприємств металургії та енергетики і компаній, що займаються програмними послугами, то розрив виявиться такий великий, що найбільш підходящою аналогією буде перевага майстра спорту над атлетом-початківцем. Хоча ще 20 років тому Донецьк був одним із центрів інженерної думки України в галузі обчислювальної техніки. Про це під час круглого столу в Донецькому прес-клубі заявив експерт у сфері ІT (інформаційних технологій), блогер Олексій Дружинін.

— За радянських часів кафедра ЕОМ Донецького національного технічного університету робила суперкомп’ютери для управління в шахтах. А випускник цієї кафедри Олександр Момот, який стояв пізніше біля джерел створення Індустріального Союзу Донбасу, ще в 1988 році організував першу в СРСР спільну з Німеччиною компанію з виробництва комп’ютерної техніки. Однак нині ІT-індустрія в Донецьку зовсім не розвинена, — розповів він.

Відставання легко побачити, якщо подивитися на представництво в різних містах України найбільших ІT-компаній. У Донецьку — лише одна, тоді як у Києві — 18, Харкові — 10, Львові — шість, Дніпропетровську — сім. 

На думку Дружиніна, причиною розриву стало те, що люди, котрі мали організаційні здібності й фінансові можливості, йшли в базові для краю галузі — металургію й енергетику, — залишаючи комп’ютерну індустрію без уваги. А інші міста або мали підходящу промисловість, як Харків і Київ, або ентузіастів, що з нуля створювали ІT-підприємства, як у Львові або Вінниці.

Нестача великих компаній інформаційного сектору в Донецьку призвела до того, що фахівці, котрі випускаються місцевими університетами, їдуть в інші міста або за кордон, зазначає Олександр Анопрієнко, декан факультету комп’ютерних наук і технологій ДонНТУ. «Вісім кафедр нашого факультету випускають до 500 фахівців щорічно. На жаль, у пошуках роботи вони їдуть в інші міста. Відтік випускників призводить до дефіциту кадрів у Донбасі для ІT-компаній, які не прийдуть туди, де їм нікого буде найняти на роботу», — пояснює вчений.

Постає логічне запитання: якщо в область, яка володіє серйозним науковим і ринковим потенціалом, досі не прийшли великі компанії інформаційних технологій, то, може, просто не настав час для цього й потрібно поки що залишити все як є? Олексій Дружинін упевнений у зворотному: програмування шахтарському краю необхідне.

— Вугільні підприємства закриваються, люди з віддалених шахтарських міст залишаються без роботи. Тому розвиток ІT-індустрії в Донбасі не лише економічно обґрунтований через незаповненість ринку, а й може стати соціально-значущим явищем для перекваліфікації колишніх працівників вугільної галузі на програмістів, — вважає він.

Річ у тім, що багато які ІT-компанії підписали з Державною службою зайнятості меморандум про співробітництво. Інженери з підприємств, що закриваються (шахтарі, металурги), можуть навчатися основ програмування у форматі вилученого доступу (в себе вдома) впродовж восьми місяців. Потім вони проходять піврічну практику в найбільших компаніях України. І далі можуть улаштуватися там само на роботу або стати фрілансерами — працювати самі на себе.

«Мозки» в «тіні»

Головною проблемою на шляху розвитку ІT-індустрії в Україні є податкове законодавство. Сьогодні підприємства, для яких програмування є основним видом діяльності, обкладають податком на прибуток за ставкою п’ять відсотків. Також операції з поставки програмної продукції звільняються від сплати ПДВ. Такий пільговий режим діє з першого січня 2013 року і триватиме до першого січня 2023 року.

Під час прийняття Податкового кодексу ІT-компаніям вдалося об’єднатися й відстояти для себе пільговий режим, нагадала Оксана Борисенко, координатор робочої групи з розробки законопроектів із розвитку ІT-галузі. «Причина, за якою урядова комісія (очолювана на той момент віце-прем’єром Сергієм Тігіпко) пішла на ці поступки, в тім, що комп’ютерна індустрія в Україні поки що надто нечисленна й має потребу у стимулах для розвитку».

Але після набрання чинності Податковим кодексом знайшлися інші питання, що потребують вирішення. «Комп’ютерна промисловість досить специфічна. Тут проекти реалізуються протягом трьох місяців — одного року й часто виконуються із залученням виконавців суб’єктів підприємницької діяльності (СПД). Основна стаття витрат для підприємства — заробітна плата програміста, а вона нині становить 12—20 тисяч гривень. Тому наявні ставки податку на доходи фізичних осіб — 15 відсотків — і єдиного соціального внеску — 36,76 і 3,6 відсотка безпосередньо на кожного співробітника — сильно «б’ють» по фонду оплати праці підприємств, що призводить до тінізації цього сектору», — підкреслила координатор групи. Тому сьогодні дуже багато програмістів обирають статус фрілансера. Вони виконують замовлення, отримують за них живі гроші й оминають в такий спосіб підводні камені законодавства.

Виправити ситуацію покликаний законопроект 2063 в авторстві членів фракції Партії регіонів Віктора Януковича (молодшого), Валерія Омельченка, Сергія Гриневецького та члена фракції КПУ Сергія Гордієнка, що перебуває на стадії першого читання у Верховній Раді. Головними нововведеннями є зниження ставки податку на доходи фізичних осіб до п’яти відсотків, а розмір єдиного соціального внеску розраховуватиметься від двох мінімальних заробітних плат на момент нарахування за стандартною ставкою в 36,76 відсотка.

Зміни повинні створити умови для активного розвитку компаній, які виробляють програмний продукт. Однак постають деякі запитання. По-перше, пропонований законопроект розширює перелік операцій, звільнених від сплати ПДВ. Якщо нині це лише поставка готової програмної продукції або її компонентів, то законодавцями пропонується не брати ПДВ із покупки, продажу, прокату й виготовлення екземплярів програм. Нововведення не прив’язане винятково до українських ІT-компаній, а отже, може послужити лазівкою для пільгового ввезення в Україну імпортного програмного забезпечення, що створить жорсткіші умови для вітчизняних айтишників. По-друге, зниження ставки податку на доходи фізичних осіб до п’яти відсотків зменшить податкове навантаження на фонд оплати праці програмістів. Але цей пункт порушує статтю 24 Конституції України, котра наділяє всіх громадян рівними правами і свободами. А отже, в разі спрямування подання до Конституційного Суду, положення нового закону може бути визнано неконституційними, як такі, що ущемлюють права інших громадян, котрі не є програмістами.

Але, незважаючи на ці моменти, закон, що стимулює розвиток ІT-індустрії, котрий виводить компанії з тіні, потрібен. За словами Оксани Борисенко, в 2012 році ринок програмної продукції в Україні оцінювався в півтора мільярда доларів США. Із них легальна частина — 300—400 мільйонів доларів. Тобто понад 70 відсотків ринку перебуває в тіні й не платить податки. Головна причина цього — несприятливе фіскальне середовище.

Вигідніше, ніж торгівля зброєю

Показуючи щорічні темпи зростання в 30—40 відсотків, ІT-галузь нашої країни за останнє десятиліття збільшилась у 10 разів. І важливо те, що 80—90 відсотків програмної продукції, котра виробляється в Україні, йде на експорт. А за обсягами це вже більше, ніж доходи від торгівлі зброєю. Так, за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу (SІPRІ), українською оборонною промисловістю за 2012 рік було відправлено іноземним замовникам основних видів озброєнь на 1,344 мільярда доларів, а обсяг ринку програмних послуг становить 1,5 мільярда доларів і, за прогнозами, до 2020 року може досягти 10 мільярдів.

З такими райдужними перспективами постає запитання: чи зможе вітчизняна освіта забезпечити підготовку професійних кадрів для настільки швидкозростаючої галузі? За даними дослідження «Ukraіnіan Hі-tech Іnіtіatіve», провідної асоціації ІT-компаній України, щорічно наші виші випускають 16 000 фахівців у цій галузі. Але найчастіше їхня підготовка ускладнюється банальною нестачею грошей на нові комп’ютери. Про це заявив декан факультету комп’ютерних наук і технологій Олександр Анопрієнко: «Цього року ми планували закупити нове обладнання на 30 тисяч доларів, але університету довелося віддати ці гроші за опалення взимку». Можливо, саме тут і не вистачає участі провідних бізнесменів нашої країни? Так, як це заведено за кордоном, коли підприємці надають університетам матеріальну підтримку?

Щорічно 4,5—5 тисяч випускників вузів влаштовуються на роботу в професійні ІT-компанії. І це число може подвоїтися, якщо буде створено сприятливі умови. За даними Пенсійного фонду, в цій сфері зайнято 68 тисяч осіб, які забезпечують один відсоток валового внутрішнього продукту країни. Це найвищий показник продуктивності порівняно з іншими галузями. І він може бути збільшений в 4—10 разів.

Донецька область.

Інфографіка автора.