Майстер художньої обробки металу Олександр Ткаленко до Дня Перемоги підготував нову роботу — парадну шпагу «Слава героям». Як завжди, Олександр вразив своєю майстерністю, фантазією та оригінальною ідеєю. Цього разу на клинку зображено герби 12 міст-героїв і Бреста, який першим прийняв гітлерівський удар у роки війни.
Тема війни у творах Олександра проступає не вперше. Вона близька майстрові, адже його дід був легендарною особистістю. На фронт Вадим Якович пішов з перших днів війни й воював до її кінця. 1942 року він командував стрілецьким батальйоном під час Сталінградської битви. Його батальйон стояв у районі тракторного заводу, де тривали найзапекліші бої. На тому плацдармі було лише два батальйони, яким дали наказ: стояти на смерть, відступати нікуди. І вони вистояли. Пізніше Вадима Ткаленка було нагороджено орденом Леніна, орденами Суворова, Бойового Червоного Прапора та іншими нагородами.
На фронті Вадим Ткаленко познайомився з військовим кореспондентом «Красной звезды» Костянтином Симоновим, і незабаром у газеті вийшов документальний нарис «Бій на околиці». Симонов не пошкодував слів, розповідаючи про геройство командира Ткаленка, його вміння орієнтуватися в ситуації, володіти собою і приймати правильні рішення. У 1943 році Симонов почав писати роман «Дні і ночі». Прототипом головного героя комбата Сабурова став Вадим Ткаленко. Коли через рік роман вийшов у світ, ті, хто добре знав Ткаленка, помітили схожість із головним героєм. Автор роману не приховував: «Так, Сабурова написано з Ткаленка».
— Я навчався у п’ятому класі, коли мого діда не стало, — розповідає Олександр. — У тому віці я не розумів, чому дідуся так шанують у нашому місті? Його називали живою легендою, йому завжди давали нести червоний прапор перед колоною, він був почесним громадянином міста, його іменем назвали великий житловий мікрорайон Антрацита. Мене він виховував строго, по-воєнному, про свою участь у боях розповідав мало. І лише після смерті діда, коли я подорослішав, почав цікавитися: а ким же був мій знаменитий дід, чим прославився, чому його так вшановували? Завдяки архівам, щоденниковим записам, які залишилися після діда, документальним творам я дізнався про Вадима Яковича багато цікавого. Він насправді був героєм. За чотири роки війни від лейтенанта дослужився до підполковника, пройшов війну і вижив. Я й раніше ним пишався, а тепер — удвічі більше. Пишаюся тим, що ношу його прізвище. Всі свої роботи на воєнну тему я передусім присвячую йому.
Парадну шпагу «Слава героям» Олександр задумав давно й виношував ідею кілька років. Спочатку хотів виготовити її як слов’янський меч, але все-таки обрав шпагу. Цей вид зброї завжди був символом відваги, доблесті й честі. Історично така шпага насправді існувала. За реплікою 1797 року Олександр виготовив клинок, використавши всі опановані ним технології — синіння, чорне воронування сталі, позолоту. Герби міст покриті золотом, клинок обплітає георгіївська стрічка, виготовлена зі сталі методом травлення.
Руків’я шпаги увінчує мініатюрна копія Зірки Героя Радянського Союзу, покрита щирим золотом. Розписувати клинок йому допомагала молода художниця Юлія Донченко, з якою він працює вже не перший рік.
Усього Олександр Ткаленко створив понад 500 шабель, шпаг і клинків, більше 1000 ножів, які є творами мистецтва Вони інкрустовані дорогоцінним камінням, золотом, сріблом, діамантами. Особливе місце в його колекції посідають оригінальні клинки, присвячені, зокрема, козацькій темі. Наприклад, шабля «Козаки пишуть листа турецькому султанові», на лезі якої вміщено новий текст листа козаків. Роботи Олександра знані в усьому світі.
— Дід пишався б мною. Я прославив його прізвище, — каже Олександр.
Луганськ.
На знімку: фрагмент шпаги «Слава героям».
Фото автора.
