Послуги-супутники: дорого, довго, незаконно, або Чи можна позбавитись від нав’язливого сервісу?

Гадаю, для багатьох стане несподіваною новиною те, що більшість адміністративних послуг безплатні. Бо кожен знає: навіть елементарна довідка що-небудь та коштує. А при вирішенні таких масштабних питань, як реєстрація майнових прав, оформлення земельних відносин, отримання дозволів на будівництво годі й казати. То, виходить, платимо даремно, якщо держава гарантує їх безоплатність? Та не поспішаймо з висновками.

— Загалом у реєстрі адміністративних послуг їх налічується близько двох тисяч, — розпочав розмову голова територіального відділення Антимонопольного комітету Віталій Олуйко. — Більшість із них, що мають соціальне та гуманітарне спрямування, повинні надаватись без оплати. Приміром, це такі, як отримання посвідчення інваліда, оформлення документів на звання матері-героїні чи для призначення субсидії... Список цей довгий, і послуги справді безоплатні. Хоча переважна більшість їх надається на рівні урядових організацій, проте і на місцях спектр доволі широкий. Так, на рівні обласних установ надається 171 така послуга, а на рівні міст — 148. У районах список трохи коротший, та все одно сягає 106 найменувань різних адмінпослуг. Що важливо для кожного, процедура виготовлення таких документів в одних випадках передбачає стягнення фіксованої ціни, в інших — держава фінансує значну частину установ з бюджету саме для виконання такої роботи. А от гроші та розцінки з’являються там, де йдеться про надання так званих супутніх послуг. То вони якраз і залишалися досі практично поза всяким контролем. Навести порядок у цій справі взявся Антимонопольний комітет України. Думаю, важливою тут буде допомога й правоохоронних структур, державних установ та громадських організацій, котрі зацікавлені в тому, щоб процедура надання будь-якої адмінпослуги була максимально відкритою та прозорою.

Якщо хтось не до кінця зрозумів, що таке супутня послуга, то спробуйте пригадати, скільки додаткових довідок та виписок вам потрібно зібрати, аби в кінцевому підсумку отримати лише одну, потрібну вам. Так от у переважній більшості випадків всі попередні довідки для довідки і є супутніми.

Скажімо, така послуга, як отримання водійських прав, є безкоштовною. Заплатити потрібно тільки за вартість бланка. Але кожен знає, що перш ніж його отримати, потрібно надати довідку медкомісії. А це якраз і коштує грошей.

Випадок може видатись курйозним, але насправді він виразно відображає картину, що склалася на ринку адмінпослуг.

— Ми прагнемо до кращого досвіду інших країн, коли такі послуги клієнт може отримати навіть через Інтернет, не беручи особистої участі в довгому процесі ходіння по різних інстанціях, — продовжив Віталій Олуйко. — Зрозуміло, що в такому випадку за зручність і швидкість потрібно платити, адже хтось виконує цю роботу. Але насамперед ціна має бути обґрунтованою. А весь процес отримання кінцевого документа — об’єднаним, тобто це означає, що і сама послуга, і решта, з нею пов’язаних, чітко регламентуватись. На жаль, український досвід свідчить про інше: як тільки з’являється обов’язкова послуга, навколо неї тут же виростає чимало зацікавлених структур, котрі відверто заробляють на цьому гроші.

Тривалий час ми намагалися здолати такий механізм, борючись з абстрактним бюрократизмом. Мовляв, погана робота чиновників на місцях призводить до черг, тяганини та хабарів. Щоб побороти їх, пішли шляхом створення відповідних центрів. Так, у Хмельницькому запрацював центр надання адміністративних послуг, де під одним дахом працюють відділ державної реєстрації, дозвільний центр міської ради, представники адміністративних органів міської ради та обласних дозвільних органів. Щоденно тут буває до півтисячі відвідувачів. За півроку його роботи у тридцяти тисяч хмельничан прийнято пакети документів, а шістнадцятьом тисячам видано готові документи. Таку роботу можна тільки вітати. Але це зовсім не означає, що проблема розв’язана остаточно, а кожне відвідування завершується успішно, тобто клієнт повертається з центру з потрібним йому документом. Інколи там тільки розпочинається похід по інших установах за все тими ж супутніми документами. Причина не в поганій роботі центрів, а в тому, що відсутній як перелік усіх супутніх послуг, так і тих, хто їх надає. І як результат — клієнт дістається тому, хто спритніший.

Проілюструвати це може одна із останніх справ, порушених відділенням Антимонопольного комітету за скаргою хмельничанина, котрий спробував отримати безкоштовну послугу з оформлення права власності на землю. Однак із державної установи його направили у приватну, що виготовляє попередні документи. І хоча в обласному центрі діє півтора десятка таких, що виконують роботу за цінами, майже вдвічі нижчими, скаржника спрямували туди, де вартість послуги сягнула семисот гривень.

— Звичайно, ми проведемо розслідування як за цим, так і за іншими подібними фактами порушень, і винні будуть покарані, — переконаний Віталій Олуйко. — Але перед службою стоїть масштабніше завдання: розслідування не окремих фактів, а узагальнення ситуації, вивчення ринку адміністративних послуг та його подальша чітка систематизація, незалежно від того, працюють на ньому державні чи приватні установи. Система вимог до якості виконання, строків і тарифів для всіх має бути розроблена одна. Тут має діяти єдиний принцип — хоч послуги різні, вимоги до всіх виконавців одні.

На Хмельниччині антимонопольники особливо прискіпливо вивчатимуть такі послуги, як видача посвідчень водія та дозволів на зберігання зброї, оформлення документів на право власності на майно, видача будівельного паспорта на забудову, проведення санітарно-епідеміологічних експертиз та низки інших.

Це звичні процедури, але дуже часто при більш прискіпливому аналізі можна помітити, що майже кожна наражає замовника на певні ризики з боку тих, хто надає ці послуги.

Взяти хоча б стандартну — отримання закордонного паспорта. Здавалося б, все чітко зарегламентовано: за цю послугу, яка виконується протягом місяця, потрібно заплатити 80 гривень, ще 120 гривень за бланк та 170 гривень мита. Та коли замовлення виконується за прискореними строками, тарифи різко зростають.

Поки що таких загадок більше, ніж відповідей на них. І розв’язувати їх доводиться не державним службам та установам, а кожному із нас. Хто пройшов процедуру реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку, знає, що вона потребує виконання щонайменше п’яти таких супутніх послуг, як виготовлення технічної документації, проекту, обмінного файлу, реєстрація договору оренди, а в окремих випадках ще й проведення археологічної експертизи. А якщо для виконання кожного із цих підпунктів потрібні ще й свої довідки, дозволи та експертизи?

Перелік супутніх документів може різнитись і за розміром, і за їх вартістю, і за терміном виконання. Але суть залишається однією: поки нав’язливі супутники безпідставно супроводжуватимуть кожну, задекларовану державою адміністративну послугу, нам не здолати ані бюрократичної тяганини, ані різного роду шахрайств.

Свої перші висновки і зауваження антимонопольники обіцяють зробити вже за три місяці. Вони ляжуть в основу нових законів та нормативно-правових актів, котрі зроблять ринок цих послуг зручним, доступним і прозорим.

Редакція також триматиме на контролі цю проблему, аби розповісти читачам, які установи та організації вимагають гроші за ті довідки та документи, за які не потрібно платити, хто обтяжує наше життя зайвими довідками та дозволами і як обійтись без них там, де вони не потрібні.

Хмельницький.