Справді, аграрні біотехнології вражають своїми здобутками навіть фахівців. Завдяки привнесеним генетичним змінам нині рослину можна «модернізувати» — приміром, «навчити» накопичувати підвищений рівень вітамінів. Модифікована сільгоспкультура здатна набувати стійкості до посухи. Кореневу систему «програмують» активніше проникати у нижні шари грунту, тоді більш доступною стає волога, поживні речовини. Завдяки генетичному втручанню терміни зберігання, скажімо, помідорів подовжуються. А у фруктів затримуються строки дозрівання, що дозволяє рівномірно постачати продукцію споживачу. Генетики навчилися прищеплювати агрокультурам здатність рости на засолених землях, непридатних для звичайних рослин. Буряки після певного втручання стають стійкими до гербіцидів. У цьому разі солодкі корені, на відміну від бур’янів, вже не бояться «хімічної» прополки. А картоплю, яку компанія «Монсанто» наприкінці 1990-х «обкатувала» на наших полях, вирощуючи одразу у кількох областях, оминає колорадський жук. (До речі, вчені світу досі так і не дали однозначної відповіді, чи безпечна така бульба для людей. Можливо, не в останню чергу й тому вітчизняні народні обранці тоді, під час розгляду у сесійній залі, «провалили» законопроект, який би «включив» зелене світло для промислового виробництва в Україні тієї бараболі).
Під час майстер-класу можна було дізнатися, що окрему групу складають рослини, які мають одразу кілька привнесених генетичних ознак одночасно. Приміром, стійка до колорадського жука картопля ще й не вразлива до шкодочинного вірусу скручування листя. А кукурудза, яка не боїться європейського зернового черв’яка, водночас «толерантна» до гербіциду. До речі, ГМ-рослини з кількома модифікованими ознаками у 2011 році вирощувалися в 12 країнах на площі 42,2 мільйона гектарів (26% усіх посівів трансгенних культур).
Якщо говорити про швидкість поширення генетично-модифікованих організмів, то, як розповідали під час тренінгу, масово культивувати такі рослини почали у 1996 році. Тоді вони зростали на 1,6 мільйона гектарів. А вже у 2012-му займали у 28 країнах 170,3 млн. га. Це — понад 10% світових посівних площ.
Перша десятка країн, що вирощують ГМ-рослини, станом на минулий рік:
1 місце надійно утримують Сполучені Штати Америки, де модифіковані сільгоспкультури культивують на 69 мільйонах гектарів. У США вирощують переважно кукурудзу, сою, бавовник, ріпак, цукровий буряк, овес, папайю.
2 місце — за Бразилією (30,3 млн. га займають кукурудза, соя, бавовник).
3. Аргентина (23,7 млн. га, кукурудза, соя, бавовник).
4. Канада (10,4 млн. га, ріпак, кукурудза, соя, цукровий буряк).
5. Індія (10,4 млн. га, бавовник).
6. КНР (3,9 млн. га, бавовник, папайя, тополя, томати, солодкий перець).
7. Парагвай (2,8 млн. га, соя).
8. Південна Африка (2,6 млн. га, кукурудза, соя, бавовник).
9. Пакистан (2,3 млн. га, бавовник).
10. Уругвай (1,3 млн. га, соя, кукурудза).
Інші 18 країн, що культивували ГМ-рослини у 2012 році — Болівія, Австралія, Філіппіни, М’янма, Буркіна Фасо, Мексика, Колумбія, Чилі, Гондурас, Португалія, Чеська Республіка, Єгипет, Словакія, Румунія, Швеція, Коста Ріка, Судан, Куба.
Високі темпи поширення модифікованих рослин, звісно, обумовлені тим, що їх вирощування є прибутковим для фермерів. Однак різноманітність ГМ-рослин у світі, як і раніше, дуже мала. Фактично, генні втручання вдало «спрацювали» лише на чотирьох основних культурах, що й становлять практично всю біотехнологічну галузь. Йдеться насамперед про сою зі стійкістю до гербіцидів (займає 80 млн. га, або близько 50% світових посівів ГМ- культур). Вона була швидко сприйнята в окремих країнах і стала доступною для фермерів (100% сої в Аргентині і 93% у США). Ринок такої сої становить три мільярди доларів на рік. Цікаво, що 28 відсотків цих коштів отримують фермери та, увага, 22 відсотки — біотехнологічний сектор. У світі немало сіють і ГМ-кукурудзи — 60 млн. га, а також бавовника — 20,7 млн. га та ріпаку — 7,3 млн. га. Проте не завжди і не скрізь трансгенні культури прибуткові. Так, єдина ГМ-культура, яка вирощується в ЄС — стійка до шкідників кукурудза. Основні її посіви зосереджено в Іспанії. Але згідно з проведеними там дослідженнями ефективність цього виду діяльності для кожного господарства і кожної провінції різна. Тобто, ГМ-культури не можуть бути панацеєю, на них також запросто можна прогоріти.
Добре, йшлося під час майстер-класу, що Україна не має проблеми дефіциту харчів і свої внутрішні потреби у продуктах та кормах держава здатна забезпечити навіть за рахунок використання традиційних технологій ведення рослинництва. Однак, поза всяким сумнівом, наша держава повинна більш активно і цілеспрямовано бути присутньою на світовому аграрному ринку, позаяк сільське господарство все ще є однією з найпривабливіших та найперспективніших галузей вітчизняної економіки. Але ж, зазначає Борис Сорочинський, Україна сьогодні є лише пасивним учасником загальносвітового ринку біотехнологій. Приміром, ніхто і ніколи не робив жодної спроби системного аналізу питання про те, які ГМ-рослини нам потрібні і чому, та які ГМ-харчові продукти нам потрібні і чому? Вітчизняне ж законодавство, що стосується процедури оцінки ризиків ГМО, реєстрації та регулювання обігу генно-інженерних організмів при їх практичному використанні за багатьма ключовими позиціями не відповідає існуючій міжнародній практиці.
Звісно, наголошувалося під час тренінгу, Україні не варто вигадувати власні «правила гри» стосовно сучасних біотехнологій та біобезпеки. Вироблення їх потребує досить тривалого часу, серйозного і фахового підходу. Наша ж держава нині не має ні спеціалістів, що повною мірою володіють проблемою і можуть запропонувати оригінальне вирішення питань системи біобезпеки ГМО, ні часу. Водночас Україна декларує прагнення інтегруватися у світову економіку як рівноправний партнер. Тож найкращий шлях — скористатися наявним закордонним досвідом і не вдаватися до «містечкових» правил.
Тим часом, дискусії, що інколи збурюють суспільство — вирощувати чи не вирощувати в Україні чужі трансгенні рослини — не мають жодного відношення до сучасних знань і тенденцій. Щоб змінити ситуацію, потрібно окреслити загальнонаціональні пріоритети розвитку економіки, що базуються на знаннях та на сучасних технологіях, а не визначаються чиновниками в декларативному порядку. Безперечно, підсумовує Борис Сорочинський, аграрна біотехнологія має стати пріоритетом №1 для такої держави, як Україна.
В Україні споживачі вже давно визначилися, що генно-модифіковані організми — це не зовсім корисно. Тому напис на продукції «без ГМО» являє собою певний знак якості. Виробники та реалізатори часто маркують ним цукор, алкоголь, газовану воду — товари, що від природи не містять подібні організми. Іноді такі знаки якості можна зустріти у найнесподіваніших місцях...
На майстер-класі побував Валерій ДРУЖЕНКО.
Фото Галини КВІТКИ.
ДО РЕЧІ
Основні ознаки, притаманні ГМ-рослинам,
які вирощувалися у світі в 2012 р.:
стійкість до гербіцидів — 93,9 млн. га,
стійкість до комах — 23,9 млн. га,
комбіновані ознаки — 42,2 млн. га.
А Як у них
Вчитися краще на чужих помилках
Верховний Суд США одностайно підтримав «Монсанто», визнавши за нею право забороняти фермерам використовувати посівний матеріал, зібраний з розроблених компанією генетично модифікованих ліній, для висіву в наступні сезони. Так завершується патентний розгляд «Боуман проти «Монсанто», який триває не перший рік, повідомляє «АгроXXІ». Інакше кажучи, прийнято однозначне рішення, якщо фермер купив насіння компанії, він має право посіяти їх тільки один раз. Зібравши врожай, фермер уже не може відкласти частину насіння, щоб використовувати їх для нової сівби, а змушений знову й знову купувати. Так компанії фактично встановлюють монополію на ГМ-продукцію рослинництва.
Рішення Верховного Суду США є серйозною віхою в становленні сільськогосподарської біотехнологічної індустрії. Для фермерів — це серйозний удар, тому що їм законодавчо й однозначно забороняється самостійно заготовляти ГМ-насіння, що давало змогу заощаджувати значні суми, а деяким — одержувати додаткові прибутки.
ТОЧКА ЗОРУ
Американці загнали себе в пастку
Олексій Ситник, доцент кафедри екологічної біотехнології та біоенергетики Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»:
— Американці загнали себе в пастку й перекрили собі можливість повернутися назад до точки відліку ери ГМО. Вони позбавляють себе шансу вирощувати звичайні селекційні культури! Очевидно, тому в них з року в рік зростає імпорт органічної продукції, у тому числі й з країн третього світу, куди вони скидають свою дешеву індустріальну й ГМО теж. Понад те, має місце зростання цін на насіння. Турбує й реальне пестицидне навантаження, що є на ГМ-полях США.
Викликає занепокоєння й стрімке скорочення різноманітності насіннєвого фонду, який вирощували протягом тисячоліть. Адже 86% кукурудзи, 88% бавовни й 93% соєвих бобів, які культивуються у США, нині є генно-інженерними, що робить дедалі скрутнішим для сільгоспвиробників неГМ-культур займатися їхнім вирощуванням.
Важливо також підкреслити, що Україну на сьогодні цілком позбавлено реальної системи контролю ГМО на своїй території: як не було, так і немає єдиного реєстру ГМ-організмів, грамотного порядку маркування ГМО й ГМ-продукції, затверджених методик детекції ГМО в закритих системах і особливо методик польових випробувань трансгенних ліній сільськогосподарських рослин. Усі процедури з детекції ГМО, навіть у лабораторіях, які пройшли акредитацію, не ліцензуються (як вимагає Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»), а отже, усі їхні висновки перебувають за межами правового поля... Як наслідок — відсутність маркування, що вказує на зміст від 0,9 % ГМ-інгредієнтів у продуктах, як заведено в країнах Євросоюзу й Росії, посіви трансгенних культур на території багатьох областей (хоча згаданий закон, знову-таки, це забороняє), зелена вулиця для тих, хто завозить у нашу країну ГМО, у тому числі ніде не зареєстровані. Отже, ми порушуємо низку національних нормативних актів, позбавляючи громадян усякого права на вибір, а також свої міжнародні зобов’язання у зв’язку з пунктами Картахенського протоколу й Орхуської конвенції, стороною яких є Україна.
Не чи досить прикладів, щоб зробити, нарешті, правильні висновки? Чи не час терміново вжити заходів?
«Аграрні біотехнології: майбутнє української агроекономіки» — така назва майстер-класу, на який його організатори запросили представників засобів масової інформації. Зокрема для того, аби навчити журналістів фахово висвітлювати цю тему. Одразу треба зазначити: закордонні біотехнологічні компанії надто зацікавлені у просуванні трансгенних технологій на ринок України. Дійсно, у цій справі крутяться немалі гроші. Сьогодні біоіндустрія, спільно з біофармацевтикою, за капіталізацією посідає третє місце серед провідних секторів світової економіки, поступаючись лише банківському і нафтогазовому секторам. Світовий ринок генно-інженерного посівного матеріалу (його у перспективі легально може купувати й Україна) у 2012 році становив близько 15 млрд. доларів. Очевидно, що участь нашої держави у «трансгенному клубі» — додаткові статки для закордонних компаній. Безперечно, вони зацікавлені у просуванні до нас генетично-модифікованих сільгоспкультур. У свою чергу, організатори згаданого тренінгу мають інтерес у правильному висвітленні цієї теми в українських ЗМІ. Журналістам пообіцяли провести згодом більш поглиблені навчання, з відвідуванням навіть лабораторії, де наочно знайомитимуть з особливостями досліджень. Та все ж не зайве задатися питанням, наскільки це вигідно для України — бути полігоном поширення генно-модифікованих сільгоспкультур? І не лише в економічному плані. Адже продовольча безпека наших співгромадян навряд чи вимірюється лише грошима.
