Цукор, зварений з буряків нового врожаю, буде дорожчий. Одна з причин — невисокі ціни на солодкий пісок наприкінці минулого—початку нинішнього року. У багатьох господарствах, отримавши в черговий раз збитки, зневірилися сіяти буряки. Та на Волині, за словами заступника голови облдержадміністрації Віталія Карпюка (на знімку), обрали іншу тактику. Там, навпаки, вирішили розширити площі під солодкими коренями.

— У нас, взагалі-то, — каже співрозмовник, — область не бурякова. Цукристі сіємо, але умови більше підходять для розвитку тваринництва — бачите скільки зелені, безплатних кормів, Богом даних. Особливо — для розвитку м’ясного скотарства це важливо. Але збільшуємо посіви солодких коренів — і у минулому, і у позаминулому роках. І цьогоріч посіяли 19,8 тисячі гектарів, бо, бачите, на цукор уже ціна зростає.

— А торік виробники чимало скаржилися, що прогоріли, бо солодкий пісок був, як ніколи, дешевий.

— Цукор — це не масло тваринне. У разі чого з реалізацією може почекати, бо добре зберігається. І півроку, і вісім місяців полежить, і йому нічого не станеться. Це навіть не зерно, яке нерідко скидають в період жнив, коли воно найдешевше...

— Звісно, тримати цукор у коморі — не зовсім правильно. Адже сільгоспвиробництво — теж бізнес, і потрібні обігові кошти, щоб знову сіяти. А 50-кілограмові мішки з цукром — і більш як 220 гривень за кожен не дають. Виходить, гроші замуровані у вигляді солодкого піску.

— Якщо говорити за минулий рік — собівартість в найкращих господарствах становила 4,85 гривні за кілограм. Ціна реалізації — нижча. Але той спад минув, і нині ціна вже поповзла вгору. І вона зростатиме. Цьогоріч у країні значно — на 30, а може, й на 40 відсотків буде менше буряків посіяно. А у державі потреба, орієнтовно, 1,8 — 1,9 мільйона тонн солодкого піску залишається. До того ж цукор цукром — для нас важливі соціальні питання. Ми заохочуємо людей сіяти буряки на своїх ділянках — на Волині роблять це десь близько 50 тисяч одноосібників.

— П’ятдесят тисяч одноосібників разом скільки збирають буряків?

— Десь третину валового збору. Всього в області вирощують приблизно 700—800 тисяч тонн буряків, десь 200—300 тисяч щороку дають одноосібники. У розрахунок дядьки беруть  цукор — приїжджають тракторами, автомобілями, зберігають у себе, використовують на власні потреби, роздають родичам тощо. Особливо це у тій зоні, де грунти родючіші — Луцький, Горохівський райони. Крім Полісся — там сіяти цукровий буряк невигідно.

— Тобто, виходить, що від буряків кожна родина, яка його вирощує, у середньому отримує щороку на 3—5 тисяч гривень цукру. До того ж солодкі корені — це гарний попередник для тих же зернових?

— Не тільки для зернових — буряк виробляє, вичищає землю — у разі, якщо дотримується технологія під час вирощування. Якщо у сівозміні немає цукрового буряку, то землі поступово заростають бур’янами, вражаються шкідниками тощо. Тобто цукровий буряк в агротехнічному плані — це чи не найкраща культура. Наші господарства і з цього також виходять. Тому що не сіяти цукровий буряк — це, якоюсь мірою, занедбати поле. Це -з точки зору великої матерії хорошого агронома. Поряд Польща: там основа у одноосібників — буряк. Вони задля того навіть мотузки по полю натягають, щоб стежити у такий спосіб за дотриманням сівозмін. І в кожного пана у Польщі є цукровий буряк, хоч його там ніхто ні до плану не зобов’язує, ні кміна (сільська рада) його не просить. Він сам знає, що йому буряк у сівозміні потрібен.

— На якій мінімальній площі вигідно сіяти буряк? Приміром, на 10 сотках — є сенс це робити?

— А чому не варто? Хоча таких одноосібників мало. Здебільшого посіви — 20—30 соток, півгектара, гектар. Сіють механізовано. Ручної праці немає.

До речі, у нас в області для особистих селянських господарств діють програми здешевлення — можна купити трактора на пільгових умовах.

— А бувають випадки, коли селяни за таку техніку не розраховуються?

— Жодного немає. Свідомі люди, ну що ви — це ж Волинь! Що стосується цукрових заводів, наша область, певне, єдина, що зберегла усі з часів Радянського Союзу. Було чотири — і нині стільки само. Коли Володимир-Волинський 5—6 років тому перейшов на переробку тростинного сирцю, він втратив зону заготівлі буряку і спеціалізується тільки на сирці. Вже не переробляє цукровий буряк. Але підприємство збережено. Три інші цукрозаводи, сподіваюся, восени працюватимуть. Усі три мають різних власників, є конкуренція. Якби був один власник — він би диктував умови.

Область вирощує 700—800 тисяч тонн солодких коренів, переробляють більше мільйона. Частина львівського буряку йде до нас і дуже багато рівненського.

— Скільки торік коштувала тонна буряків?

— Переробляли коренеплоди здебільшого на давальницьких умовах. Якщо на гроші повністю перейти, то торік селяни нічого б не заробили, не вигідна схема була б.

— Чому не вигідна?

— Цукор поціновувався надто дешево — по 4 гривні 20 копійок за кілограм! Продати дорожче, по 4,50, мало кому вдавалося. Тоді його багато хто притримував, а сьогодні продають вже по 5,20...

— Роками точаться розмови, що здавачам буряків і виробникам цукру потрібно перейти винятково на грошові розрахунки. Чим це спричинено? Яким зловживанням сприяє давальницька схема?

— Не можна так ставити питання, сказати, що треба перейти виключно на грошові розрахунки — і все вирішиться. Це ціла система... Грошові відносини — це найкраще, зрозуміло. Але цей механізм треба в усьому відрегулювати. Аби ж то ціна на природній газ була хоча б такою, як п’ять чи три роки тому... З теперішніми подорожчаннями блакитного палива усе лягає на собівартість. Ще один момент: хтось везе 5 тонн буряків на завод за 100 км, а інший перевозить 50 тисяч тонн — і поруч. Хочу сказати, що транспортні витрати здорожчують цукор, і у всіх економіка складеться по-різному. У цьому контексті давальницька схема розрахунків себе виправдала. Як буде цього року — подивимося...

— Хочу запитати про агрохолдинги, які прибрали до рук площі у багатьох областях. Як можна побачити, їм усе одно на чому заробляти гроші: чи на цукрі, який вони зварять з дядьківських буряків, чи сирець з-за кордону завезти і переробити....

— У нас на Волині немає жодного агрохолдингу. І ми вважаємо це за щастя. Середні господарства обробляють 2—5 тисяч гектарів, найбільші мають 10—12 тисяч. Наші — 95 відсотків великотоварного виробництва — це волинські господарі, яких ми знаємо в обличчя, яким соромно не платити податки, затримувати зарплату і не розраховуватися за оренду землі... Тобто відповідальні перед своєю землею люди.

— Як на мене, є певна, можливо, навіть змова між потужними виробниками цукру скоротити цього року площі під буряками. Вони мають значні запаси нереалізованого солодкого піску, їм треба підняти на нього ціни... А якщо цукру з нового врожаю не вистачить для потреб країни, то вони самі привезуть сюди тростинний цукор-сирець і з вигодою для себе перероблять на цукор.

— Можливо... Треба на рівні Міністерства економіки, торгово-економічних представництв України за кордоном — щоб займалися пошуком ринку збуту для нашого цукру. Якщо виробляємо, держава має думати, куди подіти, як уникати перенасичення на внутрішньому ринку. Приблизно так, як із зерном. Ми ж не маємо проблем ні з пшеницею, ні з кукурудзою — їх посіви господарства не зменшують, тому що є збут. Волинь сьогодні навіть стає серйозним експортером зерна. Цього року, думаю, експортуємо його не менше півмільйона тонн. Причому, не через порти, в які завжди вивозили — Іллічівськ, Одесу та інші, а через свої так звані сухі порти, які активно розбудовуються останні два-три роки. Залізницею наше зерно прямує одразу до Євросоюзу.

Спілкувалася Галина КВІТКА.

Фото автора.