Одеса ніколи не була партійною цитаделлю. І до всіх політичних партій ставлення було швидше іронічне, ніж серйозне. Такий вже одеський характер. А партійні відмітини на карті міста — це більше поступка масованому ідеологічному тиску, ніж почуття, що йдуть від серця.
Підспівуй — і житимеш «приспівуючи»
Одеса — друге після Києва місто в країні, в якому створені політичні партії і знаходяться центральні комітети та політради. Йдеться про Партію пенсіонерів України, Союз анархістів України, партію «Родина», Інтернет-партію, Всеукраїнську партію народної довіри, Українську морську партію.
У кожної з них — своя політична історія. Інтернет партію (керівник Дмитро Голубов) Міністерство юстиції нещодавно спробувало позбавити державної реєстрації. Інтернет-партійці довели своє право на існування в політичному житті України.
Проблеми з Міністерством юстиції свого часу були й у партії «Родина». Незважаючи на те, що на політичній арені вона з’явилася у 2007-му, в офіційному свідоцтві реєстрації у неї зазначено дату 13 грудня 1999 року, реєстраційний номер 1277. Помилка Мін’юсту? Помилки немає. Спочатку під цим номером була зареєстрована політична партія «Нова генерація України».
Під час проведення позачергового з’їзду Прогресивно-демократичної партії, на якому ухвалювалося рішення про її перейменування в «Родину», було допущено формальні помилки — за таке рішення мали проголосувати представники 2/3 регіональних організацій. Таких не виявилося, і тому Міністерство юстиції через кілька років існування «Родины» засумнівалося в законності появи партії на політичній арені. Втім, цю помилку було виправлено, і сьогодні «Родина» абсолютно легітимна.
До речі, зміна назви політичної партії — справа звична. Скажімо, Всеукраїнська партія народної довіри раніше називалася Партія захисту знедоленого народу.
Партійні бренди можна продати як товар. Вартість подібної угоди —від 25 до 100 тисяч доларів.
Відповідно до Закону «Про політичні партії» в Україні всі партії є неприбутковими організаціями. Органи державної влади, місцевого самоврядування, іноземні держави та громадяни, благодійні й релігійні організації, анонімні особи не мають права їх фінансувати. Виникає припущення, що вони можуть одержувати фінансове підживлення від своїх лідерів. Тим паче, що більшість із них люди аж ніяк не бідні.
Якщо додержуватися букви й духу вищезгаданого закону, то відповідно до статті 17 «політична партія зобов’язана щорічно публікувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи та витрати, а також звіт про майно політичної партії». Абсолютна більшість політичних партій одеського розливу цю норму закону «в упор не бачать». А даремно, між іншим. Невиконання цієї вимоги може послужити підставою для рішучих дій Міністерства юстиції із застосування заходів впливу стосовно політичних партій.
Із велетня — у карлика
Кілька років тому під крилом управління внутрішньої політики Одеської міської ради при міському голові працювала Політична консультативна рада. Сьогодні можна говорити, що в місті був міжпартійний центр, у якому керівники політичних партій і міських партійних осередків могли дискутувати, висловлювати і в разі потреби виробляти спільну точку зору про розвиток міста. Це була не штучно формована однодумність, а спроба створення умов для участі партій в управлінні містом. До речі, спроба була вдала — така думка тих, хто працював у раді. Шкода, що вона зникла із громадської палітри життя міста. Чи потрібне подібне громадське об’єднання? Однозначно — необхідне. Хоча б для того, щоб не на словах, а на ділі демонструвати прагнення до співробітництва з різними політичними силами для поліпшення життя людей.
Сьогодні, коли соло грають барабани політичних партій, скрипки не потрібні. Скрипки — це не тільки опозиція, а й ті, хто має іншу точку зору, що відрізняється від думки більшості партії.
Програма будь-якої політичної партії — це фантастична розповідь про майбутнє для більшості заради світлого сьогодення у меншості. Політичні партії — не партійні близнюки-брати. Достатньо ознайомитися з їхніми програмними цілями. Ось кілька прикладів.
Партія пенсіонерів України. Ключові ідеологічні орієнтири: незалежність і суверенність України як держави; прагматизм і свобода в політиці та економіці; реальний патріотизм; національна солідарність; соціальний захист тих, хто цього потребує.
Партія «Родина». Із програми партії: «Україна повинна стати федеративною парламентською республікою. Рішення мають ухвалюватися якнайближче до тих, кого вони безпосередньо стосуються, а гроші — залишатися насамперед там, де їх заробили. Федеральний устрій передбачає двопалатний парламент. Нижню палату формують політичні партії за пропорційною виборчою системою з відкритими списками. Верхню палату (сенат) формують представники суб’єктів федерації, що обираються шляхом загального прямого голосування. Кількість місць у верхній палаті пропорційна чисельності населення того або іншого суб’єкта федерації».
Союз анархістів України. «Чого ми прагнемо? Одним словом — роздержавлення. Щоб неухильно скорочувалася кількість чиновників і сфер їхнього контролю над життям суспільства. Щоб депутати стали залежні від громадян і ухвалювали закони, керуючись їхньою волею. Щоб у питаннях повсякденного життя рішення ухвалювали ми самі, без участі влади, за допомогою своїх неурядових організацій. Свавіллю держави може протистояти тільки незалежне громадянське суспільство, всі ми, зорганізовані разом. Не треба сподіватися на «доброго царя», треба нарощувати своє незалежне самоврядування».
Хамелеони з партійних тераріумів
За багатопартійної системи нашої країни партія не може бути одночасно розумом, совістю і честю епохи. Від чогось треба відмовлятися. Від чого саме? Кажуть, що в одну партійну річку двічі вступити не можна. Так, напевно, це важко зробити. Але легко можна змінити колір партійного прапора. Що з дивовижною легкістю депутати Одеської міської ради неодноразово робили й продовжують робити.
Приміром, депутат міської ради Д. С. за коротку політичну біографію побував у партіях: «Трудова Україна», «Батьківщина», «Вперед, Україна», очолював фракцію «Батьківщини» в міській раді.
Ю. П. політичну кар’єру почав з посади голови міської організації Партії зелених України. В 2002 році обрався депутатом міськради і став головою фракції «Зелена Одеса». Після розколу зелених очолив міську організацію партії «Трудова Україна» (Тігіпко) і фракцію «Трудова Одеса». В 2006 році був обраний до міської ради від партії СДПУ(о). Нині — у Партії регіонів, є лідером фракції в міській раді.
Виборців цікавить, як партії виконують свої передвиборні обіцянки, а не наявність у депутатів партійних квитків того або іншого кольору. А партійцям, які стали депутатами, часом людям і сказати нічого. Наприклад, якийсь депутат міськради заявив, що передвиборні обіцянки не виконуватимуться доти, поки в міському бюджеті не з’являться гроші. А кому опікуватися наповненням бюджету, як не депутатам. І партійна приналежність тут значення не має.
Перераховувати депутатські прізвища й партії, у яких вони перебувають — нецікаве заняття, бо виборцям абсолютно байдуже, до якої політичної сили сьогодні належать депутати. Люди байдужі до програм, статутів партій. А «байдужість — є мовчазна підтримка того, хто сильний, хто панує». Ці слова Володимир Ілліч Ленін сказав у 1905 році.
Одеса.
