Приїхав у Седнів Шевченко до друзів...

 Голова седнівського осередку обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Ервін Міден має у своєму творчому доробку низку історичних студій про минуле свого населеного пункту. Йому вдалося відшукати й цікаві подробиці як із життя Тараса Шевченка на Чернігово-Сіверщині, так і з ушанування його пам’яті. Ми попросили дослідника детальніше розповісти про результати пошуку.

Поет у Лизогубів

— Отже, коли вперше Кобзар відвідав Седнів?

— Завітав він до нашого містечка в середині березня 1846 року. На той час у Чернігові вже відбулося його знайомство із седнівським поміщиком Андрієм Лизогубом.

— Хто це був такий?

— Андрій Іванович увійшов в історію як щирий друг Тараса Григоровича Шевченка, палкий прихильник всього українського, що було не так уже й поширено серед дворянства України середини ХІХ століття. В одному з листів 1849 року він про себе каже: «Люблю я свій край, свою малу Малоросію, гарна земля, добрий і відважний народ». На час першої зустрічі з поетом А. Лизогуб мешкав разом із родиною у маєтку свого старшого брата Іллі Івановича у Седневі. Тож не дивно, що Шевченка було запрошено відвідати седнівську садибу Лизогубів.

— Як проводив час Тарас Шевченко на Чернігівщині?

— Андрій Лизогуб та його старший брат Ілля гостинно приймали поета у Седневі. Для Шевченка вони надали окреме приміщення у флігелі. Саме там була обладнана майстерня, де Кобзар плідно працював над літературними й мистецькими творами. У майстерні Тарас Григорович писав портрети братів Лизогубів — Іллі (олією) та Андрія (олівцем). Дати виконання їх Шевченко не вказав, але на портреті старшого брата рукою портретованого зроблено напис: «Рис. Т.Г. Шевченко 1846 г.». Із Седнева поет повернувся на деякий час до Чернігова, щоб доглянути там за хворим другом — Олександром Афанасьєвим-Чужбинським. Після Хоминого тижня, тобто після 20 квітня 1846 року, Тарас Григорович повернувся на декілька днів до Седнева. Невдовзі, наприкінці квітня 1846-го, він відбув до Києва.

Відпочивав і писав під липою

— Чи вдалося поету ще раз побувати у своїх друзів?

— На початку 1847 року Тарас Шевченко знову завітав на Чернігівщину — спочатку на Борзнянщину, потім до Седнева. 7 березня 1847-го він закінчив писати поему «Відьма», яка спочатку мала назву «Осика» (за життя поета вона не друкувалась), а 8 березня написав передмову до нового видання «Кобзаря». У Седневі Тарас Григорович любив відпочивати під старою липою, де, за переказами, він писав свої твори та розмовляв з місцевими мешканцями.

— Від цього дерева щось залишилося?

— На жаль, стара липа, яка була живим свідком відвідин Тарасом Шевченком Седнева, до нашого часу не дожила. На її місці залишився тільки молодий росток — нащадок величі і краси. Ми, седнівці, вдячні землякові, кандидату сільськогосподарських наук Євгену Йосиповичу Левданському та члену-кореспонденту Лісівничої академії наук України Володимиру Єфремовичу Свириденку, які у 1990-х роках виростили на дослідницькій ділянці Голосіївського парку в Києві саджанець із насіння Шевченкової липи. Його разом із паростком липи із садиби Лесі Українки в Колодяжному на Волині вони посадили поряд зі старою липою. Тож у наш час в парку садиби Лизогубів ростуть дві молоденькі липки — Тарасова та Лесина.

— Є ще якісь інші подробиці із життя Кобзаря у седнівському маєтку?

— Тарас Григорович працював і в сусідньому селі Бігачі над портретами родини князя Михайла Кейкуатова. На жаль, поет не знав про арешти, що розпочалися в Києві та Петербурзі після викриття таємного Кирило-Мефодіївського товариства. 3 травня 1847 року в Бігачі Шевченко закінчив роботу над портретами родини Кейкуатових, а 4 травня повернувся до Седнева і тоді ж виїхав до Києва. За спогадами сучасників поета, Лизогуби вмовляли Т.Г. Шевченка залишити в Седневі свої твори, але він віддав на зберігання лише чернетки. Андрій Лизогуб потім надіслав їх поетові на заслання, що полегшило йому подальшу роботу над «Осикою», «Лілеєю», «Русалкою». Із далекого Оренбурзького заслання Т.Г. Шевченко 1847 року писав до А.І. Лизогуба на Чернігівщину: «На другий день, як од вас поїхав, мене арештували в Києві, на десятий посадили в каземат у Петербурзі, а через три місяці я опинився в Орській кріпості, в солдатській сірій шинелі». А.І. Лизогуб перший відгукнувся на лист Т.Г. Шевченка, надіслав йому малярське приладдя, фарби, папір, гроші.

Поет щиро дякував за підтримку своєму другові і в грудні 1847 року відписував йому з Орської фортеці: «Великим веселієм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цій бусурманській пустині. Спасибі вам, друже мій добрий; вам першим Бог велів розважить мою тяжку тугу в пустині щирими словами. Спасибі вам... Лист я послав у Седнів».

Седнівські скульптури 

— Чи справді в цьому містечку з’явився один із перших пам’ятників Тарасу Шевченку в Україні?

— Можна сказати, що так. Адже це другий відомий нам пам’ятник-погруддя Т.Г. Шевченку на території України. А на Чернігівщині він однозначно був перший. Його встановив у 1903 році на території свого маєтку в Седневі син Андрія Лизогуба — Федір (1851—1928).

— Хто реалізував творчий задум?

— З приводу авторства пам’ятника у Седневі існувало кілька версій. У радянській історіографії ім’я автора погруддя Т.Г. Шевченка або замовчували, або невпевнено вказували на Федора Петровича Балавенського. Насправді автором пам’ятника був Михайло Омелянович Гаврилко (1882—1920) — художник, скульптор, поет, який впродовж 1899—1904 років навчався у Миргородській художньо-промисловій школі імені М. Гоголя, меценатом якої був Ф.А. Лизогуб. Свідок встановлення пам’ятника Т.Г. Шевченку в Седневі — краєзнавець Данило Юхимович Кисіль (1880—1977) у своїх спогадах стверджував, що полтавський скульптор М.О. Гаврилко «сам привіз у Седнів погруддя поета і встановив його на гранітному постаменті».

— Ви зібрали інформацію про автора цього пам’ятника?

— Життєпис Михайла Омеляновича найповніше висвітлено в книжці Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею». Він народився на Козацьких хуторах поблизу села Рунівщини на Полтавщині. Після навчання у Миргороді М.О. Гаврилко здобував освіту в Краківській академії мистецтв (1907—1910) у професора К. Лящки. Удосконалював майстерність у Парижі в Антуана Бурделя. З початком Першої світової війни у 1915 р. вступив до Легіону Українських січових стрільців, був у 1916—1918 роках хорунжим. З 1918-го перебував у складі Сірої дивізії командиром саперної чоти. З 1920-го — командував повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині, скінчив життя партизаном-повстанцем. Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, був страчений у Полтаві восени 1920 pоку. За іншими даними, того-таки 1920-го його схопили більшовики та стратили в  Конотопі. Спалений живцем у топці паровоза.

— За позицію скульптора пізніше не довелося «відповідати» його творінню?

— Ні. У 1923 році пам’ятник Т.Г. Шевченку перенесено з парку в колишній садибі Лизогубів до центру містечка. На жаль, він був зруйнований ударною хвилею від вибуху авіабомби у серпні 1941-го. під час нальоту нацистської авіації.

— Нині у Седневі бачимо інший пам’ятник?

— Новий пам’ятник Т.Г. Шевченку встановили у 1957 році на гранітному постаменті, виготовленому 1903-го. Автор погруддя — уродженець Седнева, скульптор та художник Григорій Васильович Бистревський. Пізніше пам’ятник було перенесено з центру селища до головного фасаду Седнівської середньої школи, де він стояв кілька десятків років. На сьогодні його демонтовано та розібрано: погруддя зберігається у шкільному музеї, а постамент 1903 року — на подвір’ї просто неба. Натомість у 2010-му на місці старого було встановлено новий пам’ятник Т.Г. Шевченку роботи молодого скульптора Адріана Балога. Як на мою думку, надзвичайно важливо знову відновити пам’ятник Т.Г. Шевченку на колишньому місці біля Червоного Містка в парку садиби Лизогубів, адже в такий чспосіб у нас буде можливість ушанувати як самого поета, так і людей, які доклали чимало зусиль для увічнення його імені в історії містечка Седнів.

Інтерв’ю провів Сергій ПАВЛЕНКО.

Чернігівська область.

Фото з колекції Ервіна Мідена.

Шевченкова липа. Фото 1957 року.

Шевченкова липа, Тарасова і Лесина у квітні 2013 року (липи в парку Лизогубів (праворуч — залишки від Шевченкової липи з новим ростком, ліворуч на одній лінії вздовж дороги — Тарасова липа, а ще лівіше видніється Лесина липа).

Учасники вистави «Тарас Стодоля» біля першого пам’ятника Т.Г. Шевченку (Седнівський театральний гурток, 1904 рік, біля пам’ятника Шевченку поблизу Червоного Містка. На цьому знімку є Олександра Федорівна Лизогуб (дружина Федора Андрійовича) — третя ліворуч у середньому ряду).