Нащадків голландських підприємців шукали сто років

— До нас приходять і дошкільники, і студенти, і літні люди, — розповідає директор бібліотеки-філії Тетяна Менчонок. — Сайт, де розміщуємо важливу і корисну інформацію, створила наша волонтер Надія Камілова. Добровільні помічники допомагають відновлювати книжки, у нас навіть спеціальні станки є. Дітей запрошуємо на екскурсії, водимо на природу. Влаштовуємо виставки робіт наших майстринь, які знаходять в Інтернеті нові зразки вишивки чи оріґамі.

Про любов мешканців Часів Яру до бібліотеки свідчить такий факт: коли сталася комунальна аварія і полиці залило водою, треба було терміново рятувати книжки. Читачі розібрали томи додому і сушили по одному аркушу, розклавши на столах, диванах і підвіконнях. Усе було врятовано. Хоча той випадок ще раз висвітлив потребу бібліотеки в хорошому ремонті та розширенні площі. Наявних залів замало, щоб вмістити всіх бажаючих.

В одній із кімнат знайомимося з мешканкою міста Мариною Гейдаровою. «На жаль, я не можу придбати комп’ютер чи ноутбук, тому за всією потрібною інформацією звертаюся до бібліотеки. Тут мене навчили роботи з комп’ютером, показали, як правильно і швидко знайти цікаві сайти. І це корисно: ми вдома замінили вікна на металопластикові, але майстри не зробили відкоси. Тоді я знайшла потрібну інформацію, як це виконати самому. І вийшло! Ще беру на інтернет-сайтах нові узори для плетіння, а нещодавно шукала роботу для дочки. Раніше мережа була мені нецікава, але тепер розумію, наскільки це зручно й корисно», — поділилася досвідом співрозмовниця.

Знайшли спільну мову з технікою

У центральній бібліотеці Артемівська — єдиний в області музей бібліотечної справи. Тут — раритетні видання, фото і документи. У кутку — стара етажерка із книжками, стілець у стилі 50-х років, масивний стіл для письма. Коли дивишся на ці речі, дбайливо збережені працівниками закладу на чолі з директором Тетяною Біленко, мимоволі вимірюєш відстань, яку пройшла бібліотека за останні роки, опанувавши новітні технології і надавши нові можливості читачам.

Спілкування з мешканцями міста проходило в рамках спільної акції газети «Голос України» і програми «Бібліоміст» («Глобальні бібліотеки — Україна») «Інформація з необмеженим доступом». Наші співрозмовники були одностайні: сучасна бібліотека в місті дуже затребувана.

Олена Прокопівна, мешканка Артемівська, слабкочуюча: «Діти мої живуть у Росії, я тут — сама. Чула про таку зручну послугу, як «скайп», але не знала, з чого почати. Порадили піти на курси для пенсіонерів до бібліотеки. Здивувалася, як доброзичливо тут до всіх ставляться. Уперше побачила, як працювати за комп’ютером. Навчалась два місяці, починала з азів. Зате коли приїхали діти і подарували мені ноутбук, то були вражені, як легко я знаходжу спільну мову з технікою!».

Ірина Миронова, пенсіонерка: «Домашнього Інтернету в мене немає, і я часто приходжу до бібліотеки. «Скидаю» книжки в електронному вигляді, шукаю різноманітну інформацію. Тут час летить непомітно: був цікавий вечір до Дня закоханих, діють кіноклуб, спільнота пенсіонерів... Місто наше невелике, і саме бібліотека є культурним центром, який об’єднує навколо себе людей різних поколінь та різних інтересів. Це — наше повітря».

Тетяна Січкар, викладач історії, заступник голови «Польського клубу»: «Для мене бібліотека — невід’ємна частина життя. За освітою я історик, і все, що мені треба, знайшла тут. А коли з’явилися комп’ютери, бібліотека допомогла не відстати від життя. Однією мовою розмовляю з учнями і студентами. Отак не лише зберегла, а й підвищила професійний рівень. Було й таке: знайома давно втратила зв’язок із дорослим сином. Зверталася на телебачення, але безрезультатно. Я привела її до бібліотеки. І вона навчилася користуватися комп’ютером, змогла сама знайти сина! У бібліотеці збирається і наш «Польський клуб». Працівники готують виставки, добирають матеріали, виступають перед нами. На заняття приїздять мешканці Єнакієвого, Костянтинівки. Намагаємося давати якнайбільше інформації про польську культуру, музику, кіно».

Андрій Тищенко, читач: «Бібліотека не раз допомагала й виручала і у школі, і в технікумі. Завжди знав, що сюди можна звернутися. Для захисту диплома знайшов масу інформації в книжках та Інтернеті».

Валентин Глоба, читач: «Уперше поріг бібліотеки переступив у 1965 році, коли навчався в технікумі. Як з’являвся вільний час, одразу біг сюди. Змалку захоплююся радіотехнікою, і тут мене оточили увагою. Нині живу в Горлівці, а в бібліотеку в Артемівськ приїжджаю, як до рідної. Перші кроки в Інтернеті навчили робити саме тут. Вдома комп’ютера немає, а звертатися до родичів не дуже зручно. У бібліотеці працюють чудові співробітники: завжди підтримають, пояснять, вислухають, допоможуть».

«Артемівськ читаючий» — так називався проект, що його здійснила міська газета «Вперед» спільно з бібліотекою. Журналісти провели опитування про ставлення до книжки. Відповідали студенти, пенсіонери, школярі, державні службовці, домогосподарки. «Ця тема не сходила зі сторінок газети два роки, — підкреслила журналіст Тетяна Музалевська. — Усі публікації й думки ми зібрали і хотіли б видати. Може, хтось із меценатів зацікавиться, зробить місту подарунок і допоможе книжці з’явитися на світ?»

Представники громадськості міста розповіли про цікаві проекти, здійснені разом із бібліотекою. Приміром, через електронну пошту зав’язалася дружба між мешканцями Артемівська та нащадками підприємців—власників тутешніх соляних шахт.

«Досліджуючи історичне минуле нашого міста й околиць, дізнався, що за кордоном є такі самі ентузіасти, як я, — розповідає голова комітету самоорганізації населення Володимир Чернозуб. — Із бібліотеки зв’язався з голландським дослідником Пітером Ауденрайтом. Тоді він цікавився українськими землями, де мешкали голландці. А на території Артемівська до 1920-х років працювала соляна шахта під керуванням підприємців-голландців. Ми довго листувалися з колегою, обмінювалися матеріалами. А в 2005-му, накопичивши величезну кількість відомостей, випустили книжку спогадів та історичних фактів про рідний край. На презентацію прилетіла делегація з Голландії. Ми й нині тісно співробітничаємо та запрошуємо друзів, коли випадає така нагода».

Цікава деталь: коли артемівці шукали нащадків голландських підприємців, то спочатку хотіли попросити їх про допомогу в розв’язанні екологічних проблем території, де розташована стара соляна шахта. Як з’ясувалося згодом, свої обов’язки перед територією іноземні підприємці свого часу виконали, про що свідчать історичні документи. Тож благоустрій цього куточка міста тепер — відповідальність місцевої влади і громади. І це не єдина територія, яку в Артемівську хочуть зробити привабливою для мешканців і гостей. Тут активно працюють над новим брендом міста та підвищенням інвестиційної й туристичної привабливості. Цю тему ми обговорювали за круглим столом. Про найцікавіші думки, досвід та пропозиції — в наступній частині публікації.

Донецька область.