У «вогненну пастку» потрапила 82-річна пенсіонерка із селища Калінінське Великоолександрівського району Херсонщини. Через недогляд у неї вдома загорілися домашні речі, і бабуся в диму не змогла знайти вихід на свіже повітря. Сусіди дим, що валить із вікон садиби, побачили, але викликати службу «101» навіть не подумали: у селищі своєї пожежної частини немає, а до райцентру Велика Олександрівка, де вона є, — аж сорок кілометрів. Щоб вогонь не перекинувся на сусідні будинки, обивателі кинулися гасити його самі — хто чим міг. Загасити — загасили, але бабусю з будинку вчасно не витягли, і жінка похилого віку загинула, отруївшись чадним газом. Схожий випадок був у селі Нижні Торгаї Нижньосірогозького району області.
Роздолля для «червоного півня»
Подібні трагедії в нас можуть повторитися в будь-який момент. Про яку безпеку тут можна говорити, якщо пожежні частини зосереджені переважно в райцентрах, які від багатьох сіл відокремлює відстань в 30—50 кілометрів! Поки вогнеборцІв викличуть, поки вони доїдуть по степовому бездоріжжю, від будинку або торговельної точки тільки вугілля залишиться. У радянські роки на Херсонщині існувало близько шестисот саме сільських пожежних частин, що перебували на утриманні колгоспів і радгоспів, однак після розвалу системи колективних сільгосппідприємств ці частини або розпаювали разом з іншим майном, або передали на баланс органів місцевого самоврядування, які через безгрошів’я згодом відмовилися їх утримувати й закрили.
Всім уже зрозуміло, що далі так тривати не може, — потрібно терміново вживати якихось заходів. І начебто якісь кроки для цього влада робить: в області розроблено програму відродження місцевих пожежних частин — з 2012-го по 2015 роки повинні заново створити не менш як 51 таку МПЧ. Однак перший етап програми благополучно провалили — торік жодної такої частини створити так і не спромоглися.
Програма є — пожежних немає
Після того, як у курортному селищі Залізний Порт (улітку його відвідують до вісімдесяти тисяч відпочивальників з дітьми щомісяця) після пожежі в кафе вогонь перекинувся ще на два пансіонати і ледь не випалив будівлі уздовж прибережної смуги Чорного моря, що стояли впритул одна до одної, створення МПЧ хоча б у Залізному Порту й Лазурному називали першочерговим завданням. Однак полум’яні промови чиновників облдержадміністрації щодо необхідності гарантувати безпеку відпочивальників так і залишилися даремним «струсом повітря». Як суто тимчасовий захід, на період літніх відпусток МінНС виставило в Лазурному та Залізному Порту два свої пости, але як тільки літо закінчилося, вони припинили існування. А пожеж тим часом менше не стає.
У сільрадах ступінь загрози добре усвідомлюють, але жодних заходів не вживають, оперуючи «універсальним» поясненням: «Немає грошей». Вартість одного лише утримання місцевої пожежної частини наближається до сотні тисяч гривень на рік, а для хронічно дотаційних органів місцевого самоврядування це, вочевидь, надмірне навантаження на їх бюджети, що «тріщать по швах». Однак «зіпхнути» всю роботу із захисту господарств від вогню винятково на ДС НС теж не вийде: держава їх і так фінансує на сорок відсотків від реальної потреби.
Потрібна допомога уряду
Треба зазначити, що державні служби допомагати селянам начебто й не відмовляються, але на цьому шляху в них виникають свої складності.
— Щоб зменшити витрати на створення МПЧ у селах, ми готові передавати для їхніх потреб списану техніку, яку ще можна експлуатувати з меншим навантаженням. Це не менш чотирнадцяти автоцистерн, які просто жаль різати на металобрухт, — коментує начальник (тепер уже колишній — переведений до Києва) обласного керування ДС НС України, полковник Віталій Крапивницький. — На сьогодні до нас уже надійшли звернення з проханням передати таку техніку більш як від десятка сільських рад, включаючи органи самоврядування у великих курортних селах Лазурне й Щасливцеве. Однак необхідний загальний для України правовий механізм передання подібного державного майна у власність територіальних громад. Держслужба з надзвичайних ситуацій займається його розробкою, але «легалізувати» саму можливість такого передання може лише відповідна постанова Кабінету Міністрів України. А її поки що немає.
Селянам тільки й залишається, що кричати «Горимо!». З початку нинішнього року маємо 304 пожежі й 26 загиблих!
Цитата:
«Від Цюрупинська до нашого села пожежній машині їхати двадцять кілометрів. Це й далеко, і довго, особливо коли горить будинок або госпбудівля й рахунок іде на хвилини. З фінансової точки зору наше село самодостатнє, однак витрати на власну пожежну частину проб’ють у скарбниці таку «діру», яку за рахунок власних ресурсів жодним чином не залатати. Без допомоги держави, обласної і районної влади пожежні частини у віддалених селах у нинішніх умовах навряд чи можна буде створити», — каже голова села Раденське Цюрупинського району Херсонщини Петро Василенко.
Факт
У 2012 році на Херсонщині зафіксовано 1952 пожежі зі збитком 106,3 мільйона гривень і 73 загиблими, у тому числі двома дітьми. Інформація обласного управління ДС НС.
Фото прес-служби обласного управління ДС НС.