Місто мільйона листівок

Людмила Сердечна, замдиректора донецької дирекції УДППЗ «Укрпошта», уже 5 років зареєстрована на сайті посткроссінгу, зібрала близько 200 листівок.

«Улюбленої теми досі нема, цікава зворотна сторона (тарифікація, поштові штемпелі, технологічні оцінки). Так, на французьких марках вартість пересилання — не в грошовому виразі, а вказується гранична вага листа, наприклад, до 20 грамів. А з Німеччини приходили листівки з інтернет-маркою: платиш електронкою, одержуєш марку з бар-кодом, вибираєш для неї картинку й роздруковуєш», — поштовик перегортає пухкий альбом з картками. На зворотах — фінські стереолижники, італійські спагеті, Бах і Бетховен з... Китаю. «А співробітниця отримала привіт з Південно-Східної Азії — на марці було зернятко рису, яке пройшло весь світ і не відклеїлося!» — висловлює захват Людмила.

Юлія Скрипник, співробітниця донецької «Укрпошти», — посткроссер з 3-літнім стажем: «Дуже люблю екзотику, щоб звісточка півсвіту пройшла. Листівки з Німеччини, Нідерландів дістаю зі скриньки, як звичайну пошту. А от якщо Нова Зеландія...» Найрідкісніша картка прийшла в Донецьк з островів Французької Полінезії — поштовики ледь знайшли їх на карті. У деяких учасників системи побажання занадто специфічні: «Вимагають надсилати листівки тільки «по темі», усе інше обіцяють передарувати. Звичайно, це неприємно», — ділиться досвідом співрозмовниця.

Трапляється, люди одержують особливий сувенір — календарик, монетку, магніт: «Якось наклеїла на звороті трамвайний квиток — стільки радості в адресата було! Співробітникові приходила ціла бандероль — кілька листівок і місцева газета», — продовжує Юлія. Людмила протягує листівку — вхідний квиток у національний парк Литви: хоч у гості їдь!

Ще одна цінність донецьких колекцій — німецька картка з жерсті, таких у нас не роблять, тільки дерево освоюємо. Людмила з гордістю показує акуратну дощечку з машинкою: «Це новинка, мені пробний екземпляр Макіївка надіслала. Такі ми вже отримували з Фінляндії, але там їх роблять на лубку, у нас — випалюють на дереві».

Юлія витягає екземпляр з тюльпанами та велосипедами: «А ця майже у всіх знайомих є, бачила штук п’ять, не менше. З Голландії». Асортимент в магазинах невеликий, часто посткроссери замовляють листівки через Інтернет або оригінальничають: у Людмили є «фіолетовий лід» із Чехії — зразок для покупки фарби певного відтінку.

Відправляти порожню картку з адресою нудно, але Людмила Сердечна зменшує мій запал: «Посткроссінг ні до чого не зобов’язує. Дехто спочатку зрозумів цей проект як переписку, але тут цікаво те, що ти не повинен писати та відповідати. Багато хто обмежується побажанням щасливого посткроссінгу».

Втім, люди часто просять черкнути про рідне місто, захоплення, родину. Можна надсилати листівки на подяку або вступати в групи за інтересами для обміну тематичними картками.

Найбільше це захоплення зближує посткроссерів одного регіону: «Донецький клуб посткроссінгу — один із найактивніших в Україні. Його члени регулярно зустрічаються, за результатами публікують звіти. Разом підписують листівки і відсилають їх. Збирається близько 20 осіб», — ділиться Юлія Скрипник. Захоплення заразне: її син, семирічний Вітя, вже «у системі»: «Дитині подобаються картки з літаками, паровозами, улюблена — з Музею космонавтики. Спочатку він не зрозумів принцип посткроссінгу, на зустрічі клубу запитував, навіщо такі гарні листівки викинули», — сміється співрозмовниця.

«Викинуті» послання можуть стати чиїмось приданим: «Мами просять підписувати листівки на ім’я новонароджених дочок. Обіцяють показати, коли дитина виросте», — каже Юлія. Поштовики допомагають «співучасникам» руху: «Хлопець відправив додому листівку із Швейцарії — її помилково доправили нашому співробітникові, активному посткроссеру, який живе поруч. Через Інтернет самі знайшли отримувача», — згадує Юлія.

І звичайно, збіги — обов’язкові: «До мене прийшла листівка з Австралії російською мовою. Дівчина написала, що нещодавно переїхала з Росії, а я — її перший адресат», — сміється Юлія Федіна, поштовик, посткроссер з 2-літнім стажем. «Наш співробітник отримав «російську» листівку з Кіпру — в одержувача дружина з Донбасу», — згадує Л. Сердечна.

Глобалізація — забавна штука: «От прийшла листівка з Фінляндії: надрукована в Америці, з картиною француза Дега», — показує Людмила. Поштовик розглядає свою колекцію: «Лос-Анджелес — це ж «місто янголів», Сан-Франциско — «святий Франциск», а Санта-Барбара — «свята Барбара», не тільки серіал. Тільки з посткроссінгом звертаєш на це увагу». Ввечері мені приходить звісточка з німецького Штаде: у містечку всього 45 тисяч жителів, зате перша письмова згадка про нього датована 994 р. — і до цієї історії можна доторкнутися за допомогою посткроссінгу!

«Люди дивуються: що, мобільного телефону нема, з листівками возитися? Але Фінляндія, батьківщина «Nokіa», уже півтора мільйона карток надіслала», — сміється Людмила Сердечна. У системі зареєстровано 14,5 тисячі фінів, українців — 18,5 тисячі, з них 1426 осіб — мешканці Донецької області. При цьому населення Фінляндії зіставне з населенням Донбасу: 5,2 мільйона порівняно з 4,3 мільйона.

Дончани люблять ставити рекорди. «Місто мільйона листівок» — як щодо такого звання?

Донецька область.