Прокинувся у суботу квітневого ранку — за вікном весна, на душі розмай. Сонячного настрою додавав недавній сон. Наснилося мені, буцімто в Україні раз і назавжди покінчено з корупційною гідрою. А відтак засоромлені олігархи по совісті і порівну поділилися з усіма українцями награбованими мільйонними і мільярдними статками, зніяковілі чиновники-корупціонери повернули у загальнодержавну казну всю власність, придбану ними за хабарі, правоохоронці-хабарники добровільно подалися у відставку... Утім весна і благодать тривали на душі лише до вечора: доки не вийняв зі скриньки суботню пошту — примірник «Голосу України» і два листи: один редакційний, інший — від сумчанки Ольги Перець, адресований головному редактору нашого видання. Саме він і опустив мене на нашу грішну «некорупційну» українську землю...

Як прокурори злочинців у трьох соснах загубили...

«Факти бездіяльності, корупції та протиправні дії працівників Сумського райвідділу міліції та прокуратури Сумського району змусили мене звернутися до вас, щоб про засоби фальсифікування ними кримінальних справ дізналася вся Україна...», — скаржиться до редакції жінка.

Прочитавши перший абзац скарги, подумав, а чи не занадто круто бере землячка? Те, що на Сумщині останнім часом міліціонерів і суддів саджають за корупцію мало не пачками — правда. Не без гріха й чимало тутешніх власників синіх мундирів, чиї «діяння», до речі, автор цих рядків неодноразово висвітлював на сторінках газети. Проте випадків, щоб отак — без напівтонів, відразу, навідліт — і правоохоронців, і прокурорів викривали, у моїй багаторічній журналістській практиці ще не траплялося. Однак після ознайомлення зі скаргою запідозрити сумчанку у зведенні наклепу на вартових порядку язик не повертається...

...Напередодні минулорічних травневих свят її 16-річна донька Юля поїхала погостювати до своєї двоюрідної сестри й однолітки Олени у приміське село Велика Чернеччина. Був весняний вечір, небо над селом визорилося до граничної яскравості. Навколо цвіли сади, наповнюючи повітря п’янким запахом надій. Дівчата, прогулюючись вулицею, де проживала сестра, вдихали аромат розквітлого бузку і пошепки ділилися своїми таємницями і заповітними дівочими мріями. Зненацька цю ідилію обірвала нецензурна лайка, насичена горілчаним перегаром. На сестер, які вже підходили до свого обійстя, похитуючись випливли три тутешні заматерілі «законодавиці моди» 18—20 років. Глянувши на тендітну Юлю з висоти свого зросту і «прожитих років», одна із них, кивнувши головою у бік Юлі, видихнула на сестер перегаром, мовляв, звідки і що це за географічне одкровення?..

— Це моя сестра, — відповіла Оленка і почула у відповідь: «а ти глохни, малявка, тебе не питають...» Тим часом заклякле від страху «географічне одкровення» не могло вимовити ні слова. Подальші події вона й досі згадує з жахом і тремтінням...

Чи то «ображені неповагою до їхніх персон», чи то для того, щоб розігнати «власну тугу», три двоногі істоти жіночої подоби — як стверджують сестри — з люттю диких горил накинулися на тендітну залякану Юлю. Зі слів мимовільних свідків випливає, що «леді» били «за правилами» тайського боксу — не до першої крові, а до смерті.

 Причому побиття влаштували трираундове, так би мовити, з перепочинком: поб’ють-поб’ють — перепочинуть, і знову давай «наставляти уму-розуму» неповнолітню сумчанку. 

Били, як професійні садисти, — «зі смаком». Медики нейрохірургічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні, куди Юлю, яка страждала від головного болю, доставили на світанку, назвали діагноз: струс головного мозку, забиття м’яких тканин лівої скронево-тім’яної ділянки, забиття лівого стегна, забиття області лопатки зліва.

Одне слово, набрався цілий кримінальний букет, який за об’єктивного слідства тягне на солідний строк позбавлення волі.

Так, до речі, спочатку вважала і слідчий Сумського райвідділу УМВС України в Сумській області Інга Щербина, яка 11.05.2012 р. порушила кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 КК України. У справі, щоправда, з невідомих причин на першому етапі слідства «засвітилися» чомусь «невстановлені особи», але завдяки наполегливості матері та старанням того ж таки слідчого невдовзі імена трьох чернеччинських «боксерів» у спідницях офіційно появилися у кримінальній справі. «... свідки, які були на місці події, з самого початку розслідування вказали на осіб, які скоїли злочин, — стверджує мати потерпілої Юлі. — Проводилося попереднє слідство, очні ставки, на яких особи, що скоїли злочин, не заперечували факт побиття моєї дитини, і я була впевнена, що справу, як мене запевняла телефоном слідчий, вона передасть до суду, щойно вийде з відпустки...» Забігаючи наперед, скажу: передає і досі.

Три мішки гречаної вовни від... вартового закону

А потім, за словами Ольги Перець, почалися дивні «фентезі»: минав тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а її, матір неповнолітньої дитини, ніхто навіть не вважав за потрібне повідомити про розслідування справи.

Понад дев’ять місяців даремно промучилися в очікуванні торжества справедливості Ольга Перець зі своєю дочкою. А в райвідділі міліції і районній прокуратурі наче води в рот набрали: ні гуд монінг, ні гуд бай. «... Тим часом мені стало відомо, — продовжує жінка, — що дівчата, які побили мою дочку, розповідають односельцям, що їхні батьки уже вирішили все і «закрили» кримінальну справу... Це підтверджує те, що їх повторно викликали до Сумського райвідділу, де вони під диктовку працівників міліції переписали свої свідчення. Коли я телефоном поцікавилася у слідчого І. Щербини, на якому етапі перебуває розслідування, то почула у відповідь, що справу у неї витребували для перевірки до прокуратури Сумського району. Тоді я зрозуміла, кримінальну справу фальсифікують і ніхто не збирається направляти її до суду, і чутки, які «ходять» селом, це підтверджують...»

Утім Ольга Перець не збиралася миритися з такою «надзвуковою оперативністю» вартових закону і 19 лютого нинішнього року в пошуках справедливості особисто звернулася зі скаргою до прокурора Сумської області Руслана Білоконя «...на бездіяльність та протиправні дії працівників Сумського РВ УМВС України і прокуратури Сумського району...»

 І, за її словами, за кілька днів отримала черговий «апперкот справедливості» від служок закону.

Ось цитати з листа-відповіді заступника прокурора Сумського району, молодшого радника юстиції Вікторії Постоленко: «... Під час перевірки звернення встановлено, що 11.07.2012 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 року) досудове слідство за цією справою зупинено (от тобі, Гандзю, й книш. — Авт.). З метою проведення подальшого (?) розслідування справи прокуратурою району надано вказівку про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань...» А ось і три мішки гречаної вовни від прокурора.

По-перше, про закриття справи мати неповнолітньої потерпілої дізнається через сім місяців після того, як її було спущено на гальмах, і то лише після візиту до обласного прокурора. По-друге, пані Постоленко жодним словом не обмовилася, якого числа і якого місяця вона «відважилася» «... на вказівку про внесення відомостей про справу до Єдиного реєстру досудових розслідувань»: у жовтні, листопаді чи напередодні відправлення листа-відповіді, коли півень у її вікно прокукурікав?.. І нарешті, третє, щодо закриття справи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 206 досудове слідство було зупинене через... невстановлення особи, яка скоїла злочин. Ось вам разом «законні» і ярмарок, і базар під правоохоронним дахом. З огляду на них, не можу не запитати через газету у молодшого радника юстиції Постоленко, яка своєю відповіддю поставила закон з ніг на голову: «Як бути з показаннями свідків і свідченнями звинувачених, які зізналися у скоєнні ними злочину майже рік тому? Невже випарувалися, чи, можливо, через прокуратуру ненароком пройшла овеча отара і через свою неосвіченість зжувала всі докази у справі?» Та, швидше за все, мені здається, підозри пані Перець про те, що міліцейська рука прокурорську миє, чи то пак навпаки, не такі вже й далекі від істини. Це, до речі, підтверджує невідповідність фактів і заяви пані «прокурорші» щодо внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Повідомляючи про це заявниці у листі від 23 лютого 2013 року, Вікторія Постоленко лукавила. Сама, а чи ж її напоумило начальство, не знаю. Але, м’яко кажучи, лукавила безбожно, про що свідчить такий факт. Щоб перевірити прокурора на чесність, мати побитої Юлії особисто поцікавилися у слідчого Інги Щербини, коли все-таки справу було внесено до реєстру? І дізналася: 16 березня 2013 року. Тобто лише за 20 днів після «правдивого» повідомлення пані прокурора.

«...Відповідь В. Постоленко мене шокувала, і стало зрозуміло, що прокуратура Сумської області не провела жодної перевірки порушень чинного законодавства, а лише направила мою скаргу до прокуратури Сумського району, яка відписалася листом, — підбиває підсумки «законності дій» прокурорів зневірена Ольга Перець. — А де висновки і покарання відповідальних осіб, які зволікали і фальсифікували кримінальну справу, ... не направили її до суду в установлений законом термін, а призупинили справу через вигадані причини — «якісь там неустановлені особи», які насправді були усім відомі з самого початку розслідування... Ось про це і хочу розповісти через вашу газету всій Україні».

Прохання зневіреної у законі і його виконавцях Ольги Перець «Голос України» виконує з надією, що сьогодні ще не всі вартові закону, у Сумах, зокрема, ставляться до нього як «до дишла» у власних руках.

 До речі, наприкінці березня нинішнього року в прокуратурі Сумської області запроваджено посаду прокурора з питань внутрішньої політики. Як на мене, обов’язок нового підрозділу — з’ясувати, де у цій кримінальній справі собака зарита? Редакція з нетерпінням чекатиме відповіді із Сум на цю публікацію. Звісно, в установлений законодавством термін. В іншому разі всі наявні матеріали за цією справою разом з публікацією для всебічного та неупередженого дослідження усіх обставин розслідування у цій справі редакція «Голосу України» змушена буде передати керівництву Генеральної прокуратури України...

 

Сумська область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.