На Сумщині цьогоріч взагалі не сіятимуть цукрові буряки
Ще два десятки років тому буряківництво залишалося однією з найпріоритетніших сільськогосподарських галузей агропромислового комплексу Сумщини. І небезпідставно. Галузь забезпечувала область не лише цукром. На ній, по суті, трималося все тваринництво регіону. На молочнотоварних фермах і відгодівельних пунктах, у приватних домогосподарствах в осінньо-зимовий період корови і молодняк уплітали буряки, силос і жом, приправлений висівками. Тож область певний час трималася у лідерах і з надоїв молока, і з виробництва м’яса. Наприкінці 1980-х площі під буряками займали близько 120 тисяч гектарів(!). Зрештою, солодкі корені — це не тільки цукор, жом, силос, м’ясо і молоко... На галузь в області тоді працювало 17 цукропереробних і два найпотужніші в Європі рафінадні заводи — Сумський і Дружбівський, де трудилися майже 10 тисяч чоловік. Щороку на переробку йшло близько 2,5 мільйона тонн солодких коренів, а в урожайні роки, траплялося, і понад три мільйони тонн. Однак нині на Сумщині від безкраїх смарагдових бурякових плантацій, які займали десяту частину наявних сільгоспугідь регіону, від опасистих незліченних стад великої рогатої худоби, відгодованої взимку на буряках та жомі, залишилися хіба що сумні згадки.
Галузь нищили просто ударними темпами. Підприємства, більшість з яких вистояли навіть у роки війни, падали у мирний час наче під масованими нальотами ворожої авіації. Нові хазяї з легкістю, заради баришів, переступали через віковічні традиції, загальноприйняті моральні принципи і людські долі. Не допомогли ні протести, ні масові страйки цукровиків, ні сльози. Тому на початок 2000-х у регіоні залишилося заледве півдюжини цукроварень. Однак, попри вовчі апетити до народного добра новоспеченої «еліти», селяни в глибині душі плекали надію, що у державі врешті-решт дадуть по руках кровопивцям. Марними були ті сподівання...
Свого часу «Голос України» присвятив темі розвалу галузі чимало газетної площі. Автор цих рядків побував у Мезенівці, Чупахівці, Тростянці, Кириківці, Жовтневому та Угроїдах. Побачене шокувало. З шести якось працювали лише два підприємства. На решті повним ходом йшла «модернізація» галузі: експропріатори різали заводи по-живому. Утім, критична публікація про цукропереробний апокаліпсис в області подіяла на тодішнього її очільника як червона ганчірка: замість зупинити знищення підприємств, пан «губернатор» лише виваляв у багнюці автора публікації. Навіть перед керівництвом редакції. Доки редакція перевіряла сигнал «патріота», від чотирьох з названих вище цукроварень лишилися ріжки та ніжки.
Паралельним курсом з переробною галуззю мчалося до своєї погибелі буряківництво і, позбавлене кормової бази, тваринництво. На кінець минулого десятиліття у регіоні лишився буряковий «острівець» площею заледве у 8 тисяч гектарів(!). Цукор тоді злетів до 7—8 гривень за кілограм, а селяни через відсутність кормів масово пускали під ніж своїх корівок.
Після останніх президентських виборів керівництво області привселюдно пообіцяло відродити буряківництво в регіоні у найближчі роки. І дійсно, торік буряковий лан зріс до 14 тисяч гектарів з хвостиком. Однак насторожував той факт, що втілювати ці наміри покликані були лише з півдесятка прийшлих потужних агроформувань.
Власники агрохолдингів, що ті флюгери — сьогодні буряки, а завтра заради надприбутків ріпак та кукурудзу утнуть замість них. Доти, поки землю не виснажать. Їм «зальотним» все одно, де, з кого і з чого надприбутки висмоктувати, в один голос стверджували торік сумські аграрії. Справжніх землеробів влада увесь час проти шерсті «гладить», а своїм дружкам то преференції, то субсидії, то інші блага... А тим все мало і мало. Так що чергова урядова «бурякова ода» без чітких державних пріоритетів приречена на провал. Більше двох-трьох років не протягне...
Мої співрозмовники, наче у дзеркало дивилися. Прорахувалися хіба що тільки у часі: у «реформаторів» вистачило наснаги і запалу лише на один рік.
Після травневих свят більшість регіональних засобів інформації регіону оприлюднили заяву керівника Департаменту агропромислового розвитку Сумської облдержадміністрації Володимира Івченка, що нинішнього року цукрових буряків у регіоні взагалі не сіятимуть. Мовляв, розвитку цукрової галузі заважають низька рентабельність та низькі ціни на цукор... Тож виробники не хочуть працювати собі на збиток. Ось, якщо держава подбає про підтримку, то господарства області (читайте — керівники агрохолдингів) готові до співпраці. Схоже, це звичайнісінький шантаж монополістів перед черговою ціновою експансією на цукор. Адже, приміром, у сусідній Польщі, де соціально-економічне благополуччя народу значно вище за наше, солодкий пісок не дорожчий за український. Однак тамтешні цукрозаводчики чомусь не страхають уряд згортанням галузі і не висувають ультиматумів.
Відмова від буряківництва здатна спричинити нечувані втрати для агропромислового комплексу регіону. Насамперед будуть виведені з виробництва два останні цукрозаводи. Без багатого на корми буряківництва тьмяніє навіть примарна перспектива на розвиток тваринництва. Адже рогатих Зорьок і Рябух не нагодуєш урядовими і регіональними паперовими реляціями про «розквіт» сільського господарства.
Фото Галини КВІТКИ.
