Твердження про те, що найдревніша професія — добре знана жіноча — не витримує жодної критики. На моє переконання, найдавнішою і найоблуднішою була і залишається... професія лихваря. Майбутні гетери ще тільки збиралися виходити на стовпову дорогу морального занепаду та розтління, а їхні «наставники» вже століттями кочегарили на ній із таким завзяттям, що печатки ніде було ставити на цих «благочесних». Думається, саме позичайли, не інакше як від надмірної скромності, й поділилися сумнівними лаврами зі слабкою статтю. Тим паче що лицемірство — справжня суть лихварства. А жіночий блуд — усього-на-всього похідна від нього, яка й штовхає представниць слабкої статі на шлях розпусти.

Одні — в бомжі, другі — з інсультом у лікарню...

Згідно зі стародавніми джерелами — папірусами, сувоями, літописами — позичайли ледь не від створення світу грають першу скрипку в історії імперій та цивілізацій. У всі віки їм найбільше заздрили, їх найбільше боялися і ненавиділи всі — від простолюдинів до кесарів. Заздрили непомірному багатству, боялися і ненавиділи — за патологічну жадібність, нечуване здирництво і владу, яку давали їм гроші. Їхні пороки спровокували незліченну кількість антилихварських бунтів, які частенько змітали з лиця землі древні держави. І це при тому, що тодішні позичайли ніколи (адже гроші люблять тишу) не афішували своєї наскрізь блудної діяльності.

Однак, схоже, історія так нічого й не навчила сучасних наступників лихварів — банкірів, передусім доморощених вітчизняних скороспілок. У Сумах, приміром, філій лихварських лавок (знаних і незнаних банків) на душу населення щонайменше вдвічі більше, ніж звабливих гетер. Місто напхане банківськими філіями, ніби різдвяний базар новорічними гірляндами: «Укргазбанк», «Промінвестбанк», «Златобанк», «Платінумбанк», «Сведбанк», «VABбанк», Ощадбанк, «ПриватБанк», «Сбербанк Росії», «Кредобанк», «Ексімбанк», «Правексбанк», «Мультібанк» і ще не менше двох десятків представників «благодійної» лихварської касти. У цьому «медовому» переліку не вистачає хіба що Дурбанку та Ідіотбанку.

У центрі міста лихварські філії вишикувалися, наче гейші на вечірньому подіумі — по три-чотири вряд, мовляв, дивіться, які ми ошатні та привабливі. Тож налітай — не пошкодуєш! Такої втіхи і насолоди, як від спілкування з нами, ніхто тобі не подарує. Спокушають довірливих українців як можуть і чим можуть. Порівняно з сучасними банкірами бідні жриці кохання — немовлята нетямущі. В останніх увесь «товар» анфас і в профіль «на вітрині»: хочу — купую, не хочу — не купую. А ось у сучасних лихварів — продукція віртуальна. А віртуальне завжди приваблює більше. І що миршавіша лихварська контора, то солодші і гучніші її зваблювання. Ось і ведуться клієнти на... «чемність персоналу, безвідсоткові кредити, автомобілі у розстрочку, кредитки Gold, прозорі умови кредитування, економію часу, мінімальні пакети документів, астрономічні відсотки по депозитах...» та іншу локшину, приправлену цукровою пудрою, немов нічні метелики на світло. І гинуть: одні потрапляють на довгі роки у фінансову кабалу до облесливих лихварів-«благодійників», другі стають бомжами, треті валяться з інсультами та інфарктами, а то й гірше. Лише у Сумах таких прикладів сотні.

...Десятки тисяч мешканців міста й досі згадують незлим тихим словом, приправленим портовою лексикою, фінансову установу сумського розливу, засновану на початку минулого десятиліття одним з колишніх очільників області. З перших днів існування банк, заманюючи довірливих клієнтів «безплатним сиром», піарився та крутився перед ними, немов бувала стриптизерка на жердині. Люди повірили і понесли, передусім ветерани, пенсіонери, чорнобильці, свої кровні туди дивізіями. За ними у чергу вишикувалися юридичні фірми. Більшість ішла під знамена банку з-під палиці, яку тримали в керівних кабінетах тутешньої облдержадміністрації. Доки співзасновник «рулив» регіоном, фінансові показники установи були більш-менш пристойними. Та після 2005-го вона почала чахнути на очах аж до банкрутства. Не принесла їй оздоровлення і зміна власників. Навпаки, з приходом кожного нового лихваря установу дедалі більше скручувало у фінансових корчах. Обкрадені вкладники позаминулого і минулого року влаштовували перед банком пікети, голодовки. Двоє з них, облившись бензином на знак протесту, ледь не згоріли живцем. Та лихварі, попри втручання нинішнього очільника Сумщини, навіть за вухом не почесали. Не допомогли й критичні виступи «Голосу України». Останній арбітражний керуючий при зустрічі з кореспондентом газети лише руками розводив: мовляв, я не я і хата не моя. Тим часом містом колами розходилися чутки: гроші можна повернути за хабар у розмірі 20—30 відсотків від суми вкладу. Ситуація певною мірою виправилась, коли вкладники пригрозили піти хресним ходом на столицю: кому повернули 50, кому 70 відсотків вкладу. Нині на будівлі банкрута, яка до цього була одним з найулюбленіших кінотеатрів Сум, висить оголошення про продаж...

Вішають локшину на вуха пересічним українцям

Намагаються пустити по миру вкладників власники й багатьох інших банків. Після гучних скандалів «благопристойні банкіри» на якийсь час дещо вгамовували свій запал. Утім, ненадовго. Почистили пір’ячко і знову за своє — втюхувати пересічним українцям, передусім пенсіонерам, свої «благодійні акції».

У трьохсоттисячних Сумах, як, зрештою, й по всій Україні, найбільшу мережу мишоловок із безплатним сиром — понад 20 філій — розкинув банк відомого українського олігарха. Причому «бідолашний» власник так «перейнявся турботою» про завтрашнє «безхмарне» майбутнє злиденних співвітчизників, що майже в половині філій паралельно з друкованою рекламою запровадив електронну. А та — ось у кого треба брати уроки зваблення — ледь не облизує перехожих. Заманює — безвідсотковими кредитами на рік, розстрочками на автомобілі, безлімітними кредитами до 25 тисяч гривень, бонусами в магазинах, пенсійними програмами, оплатою комунальних послуг без комісій, бонусами — бонус-плюс, найбільшою в Україні мережею філій — 3425, і банкоматів — 7748, астрономічними — 20-гривневими, 10-доларовими, 8-євровими і 9-рубльовими — відсотками на депозити та сотнями інших «райських» банківських послуг... Читаєш це і готовий розцілувати «благодійника» за те, що у поті чола роками цілодобово «піклується» про «зростання добробуту» знедолених і зубожілих українців. Можливо, й розцілував би, якби реклама не замовчувала правди: про здирництво (за роздруківку чека у банкоматі знімають 95 копійок, за довідку про погашення кредиту — 30 гривень (особисто платив), про нечувані відсотки за кредити. 

Заради цікавості «провентилював» в одній із сумських філій банку, у скільки гривень додатково мені обійдеться п’ятирічний кредит у 50 тисяч гривень. Від почутого від оператора — у 85 тисяч гривень — на моїй лисій голові шапка дибки встала. 

Таких прикладів «піклування» про клієнтів, чи то пак прихованого ошуканства, можна наводити безліч. Для отримання повної картини «турботи» банку про вкладників досить затриматись на півгодини у будь-якій з його сумських філій. І ти оминатимеш «благодійника» сотою дорогою.

Згідно зі статистикою, сьогодні нібито кожен четвертий українець так чи інакше фінансово пов’язаний з цією установою. Наголошую: кожен четвертий.

Однак його власникам цього замало, і вони, «сердешні», дедалі наполегливіше напрошуються до нас у родичі. 

Особисто мене власник банку намагається засватати по телефону через своїх підлеглих чи то п’ять, чи то шість років підряд. Причому здебільшого напередодні великих свят, передусім новорічних і різдвяних. Для ролі «свахи» створено не інакше як спеціально вишколений у надрах установи загін представниць прекрасної статі, прозваний у народі «п’ятою колоною». Агітуючи за відкриття пенсійного вкладу в банку, звабниця робила акцент на поліпшенні якості обслуговування клієнтів за рахунок подальшого розширення мережі філій, яке здійснюватиметься шляхом залучення інвестицій.

— Інвесторами, зрозуміло, виступатимуть вкладники? — цікавлюсь у «свахи». У відповідь — короткі телефонні гудки.

На початку року «засватати» мене по мобільнику намагалася вже представниця центрального офісу. Я погодився перейти до банку «з усім своїм гамузом» за умови, що «жених» надасть мені довгостроковий кредит під 5—7 відсотків річних. Як це роблять банки в європейських країнах. Невідома «звабниця», либонь, сторопівши від такого нахабства, пережовувала почуте секунд 10—15. Потім кілька разів хмикнула і роз’єдналася. Ось тепер чекаю наступної телефонної зустрічі. Можливо, дочекаюсь і кредиту під цивілізовані відсотки. Та навряд чи. Як відомо, у «благочинних» снігу взимку не випросиш. А відтак, як і раніше, заради власного зиску піаритимуть себе і свій альтруїзм до посиніння. Бо знають: у разі банкрутства друзі-можновладці завжди виручать сотнею-другою мільйонів гривень. Тому безпардонно і вішають локшину на вуха пересічним українцям. Раптом хтось повірить і пустить до ліжка...

Сумська область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.