Існуючий нині профіцит вугілля експерти, крім інших причин, пояснюють і тим, що українці, нарешті, навчилися заощаджувати: активно використовувати енергозберігаючі технології, вести ретельніший облік і розрахунки. Можна сказати, що програма енергозбереження, прийнята в нашій країні два роки тому, реально реалізується й дає плоди. Усього одна енергозберігаюча лампочка допомагає зберегти десятки гривень. Таким змінам можна тільки порадіти. Але що робити з вугіллям, яке накопичилося на шахтних складах?

Тут — добре, там — погано

Профіцит видобутого вугілля продовжує залишатися. За результатами першого кварталу поточного року державні шахти країни збільшили збитки на 52%, для покриття яких держава спрямувала зі свого бюджету 3,2 млрд. грн. Більша частина палива перебуває на складах вугільних підприємств, і найближчих перспектив потрапити до споживача поки що не має. «Сировину просто немає куди дівати — видобуток триває, витрати залишаються, а грошових надходжень немає. Звідси й збиток», — стверджують у ДП «Луганськвугілля». Нині надлишок вугілля на складах українських теплоелектростанцій перевищує 5 млн. т. А попереду — літо. Це вже спричинило зупинку деяких приватних шахт. Так, торік в області припинила видобуток шахта «Sadovaya Group», а «Coal Energy» цього року скоротила виробництво на 50%.

Надто дорого обходиться державне вугілля та електроенергія промисловим підприємствам, тому вони намагаються мати свої ресурси. Скажімо, такий великий споживач електроенергії, як Алчевський металургійний комбінат, відмовився від послуг центральних комунальних мереж і сьогодні не тільки виробляє свою електроенергію, а й готовий продавати її на споживчому ринку. Це добре для економіки АМК і, можливо, загалом для країни, але вносить свої небажані корективи в економіку підприємств вугільної галузі. Шахтарі змушені штучно занижувати вуглевидобуток: не на склад же їм працювати? Керівники вугільних підприємств в один голос вимагають серйозних заходів щодо зміни ситуації у вугільній галузі. Уряд заявляє про свою готовність до проведення необхідного реформування та модернізації. Зокрема, Міністерство енергетики та вугільної промисловості розробило стратегічну програму розвитку галузі до 2030 року, згідно з якою Україна має намір тільки нарощувати обсяги вуглевидобутку. А як же нинішній профіцит?

— Профіциту вугілля не буде, — переконує перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Ігор Попович. — Через три-чотири роки Україні буде потрібно значно більше вугілля, ніж зараз. Тому найближчим часом планується поставити на модернізацію низку підприємств, щоб підготувати їх до роботи в нових умовах.

Як обіцяють, процесом модернізації охоплять велику кількість шахт, але їх остаточний список ще не визначено. Скільки «щасливчиків» буде з-поміж луганських підприємств, ще невідомо. Поки що наукові інститути проробляють по кожній шахті-претендентці її технічні параметри. Адміністративне рішення з цього приводу не приймається, своє авторитетне слово передусім має сказати наука. Та і перед високими чиновниками, і перед вченими стоїть одне завдання — знайти такі технології, які дадуть змогу серйозно знизити собівартість видобутку вугілля й водночас збільшити обсяги видобутого «чорного золота». Держава вже не може фінансувати розрив між собівартістю видобутого вугілля і його ринковою вартістю. Словом, поставлено мету зняти шахти з державних дотацій. А це влетить у копієчку.

Надія на нові заводи. І не тільки

Кажучи про серйозну необхідність знизити енергоємність шахт на всіх етапах виробничого процесу — від видобутку вугілля й до його збагачення, всі розуміють, що для таких кардинальних заходів необхідні величезні капіталовкладення. Цю проблему уряд має намір розв’язати в такий спосіб: частину державних шахт реконструювати за рахунок бюджетних коштів, а частину передати в концесію або продати приватному капіталу. Але не тим, хто найбільше заплатить, а тим, у кого є конкретна інвестиційна програма, що розвиватиме не тільки саме виробництво, а й соціально захищатиме інтереси громадян. Гірників запевняють, що у прийнятті рішення про передачу шахти в концесію або про її приватизацію враховуватимуться думки органів самоврядування, профспілок, шахтарських колективів і загалом громадськості. Однак луганські шахтарі до цих запевнень ставляться насторожено, з недовірою.

Оптимістичніше вони налаштовані стосовно іншого рішення уряду, яке підтримав парламент, — будівництво заводів з газифікації вугілля. Як відомо, всього за проектом у країні планують побудувати п’ять таких підприємств, два із яких — на Луганщині. Сьогодні вже підтверджено виділення необхідних коштів Банком розвитку Китаю в розмірі 3,6 млрд. доларів під державні гарантії. До речі, приємно повідомити, що наукові дослідження проекту, концепцію такого виробництва готують сіверськодонецькі вчені. Місту хіміків вдалося зберегти досвідчені кадри, науковий потенціал, які сьогодні стали затребуваними.

Магістральне завдання проекту — заміщення нашим вугіллям дорогого імпортного газу. Для Луганщини цей проект дуже вигідний. Газові марки вугілля саме є основою вуглевидобутку регіону і сьогодні становлять в основному профіцит вугілля, що утворився. Тому йдеться про підготовку, модернізацію шахт із тією метою, щоб вони могли видобувати більше газового палива. Але при цьому радикально підвищити безпеку видобутку. З роками гірничо-геологічні умови стають дедалі складнішими, вугілля залягає все глибше, а шахтарська праця підвищує ступінь своєї небезпеки.

Перспективи розвитку вугільної галузі Луганщини постають у рожевому світлі. Голова облдержадміністрації Володимир Пристюк виступив з ініціативою розробки програми розвитку вугільної галузі області на 20—25 років. Цю ініціативу підтримав Кабінет Міністрів, схвалив Президент країни, і сьогодні розпочато підготовку концепції даного програмного документа. Йдеться про істотну модернізацію вугільних підприємств області, що займаються традиційним видобутком, і створення нових виробництв. Надра регіону, до речі, мають найбільші в Європі запаси енергетичного вугілля. Ці поклади переважно містяться на півночі області.

— Для того щоб через 20—30 років тут почався видобуток, уже сьогодні треба думати про те, як на цих територіях створювати міста, залучати людей, які займатимуться видобутком вугілля, як будувати дороги, об’єкти соціальної сфери, комунікації та інші об’єкти, — каже перший заступник голови облдержадміністрації Едуард Лозовський. — Це грандіозне завдання, яке порівнянне, можливо, з індустріалізацією 20-х —30-х років минулого сторіччя. Це нова сторінка історії не тільки Луганщини, й в цілому країни. Сьогодні ми працюємо над такою програмою. Тож в області є шанс стати найбільшим центром вуглевидобутку не стільки у країні, а й у Європі. Яким буде це вугілля — наскільки дешевим і безпечним, — це і є частина тієї роботи, яку ми сьогодні ведемо.

...Усе це в майбутньому. А як ліквідувати існуючий профіцит вугілля сьогодні? Плановане будівництво двох заводів з газифікації палива на Луганщині невиправдано затягується. На сьогодні, приміром, не визначено координуючий орган на рівні Кабінету Міністрів. Досі незрозуміло, хто конкретно реалізовуватиме проект і координуватиме дії. За словами заступника голови Луганської облдержадміністрації Анатолія Репицького, з Китайською Народною Республікою є тільки угода на інвестиції в розмірі 3,5 мільярда доларів. В іншому поки що не визначено, яке вугілля піде на виробництво синтезгазу, якої якості на виході має бути продукт і на які виробничі потреби воно буде використане. Крім того, не вирішене питання з логістикою. Дотепер невідомо, де конкретно будуватимуть заводи — на території ДП «Ровенькиантрацит» чи у дворі Сіверськодонецького «Азоту»? Керівництво областю стурбоване цими проблемами й домагається їх розв’язання у кабінетах високопоставлених київських чиновників.

А тим часом учасники ринку говорять про настання кризи надвиробництва вугілля. «Наші склади забиті вугіллям. Аналогічна ситуація й на українських ТЕС».

 

Луганська область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

ФАКТ

За попередніми підрахунками, потреба нашої країни у вугільному паливі до 2030 року становитиме 90—100 млн. тонн, оскільки програма передбачає максимальне заміщення імпортного газу вітчизняним вугіллям. При цьому більшу частину енергоспоживаючих об’єктів плановано перевести на споживання вугільного палива.