70 років тому, 19 квітня 1943 року, було знищено українське село Красний Сад. Фактично з цієї страшної події розпочався польсько-український конфлікт 1943 року, який згодом отримав назву Волинської трагедії.
Красного Саду сьогодні немає. Залишилося лише кладовище, а на ньому серед кількох десятків могил одна найбільша — братська. У ній сьогодні покоїться все колишнє село. А було воно красивим, або як ще кажуть у народі, красним. Усе в квітучих садках, з ошатними хатами, що розкинулися на пологих пагорбах.
Бікфордів шнур тлів роками і згодом призвів до вибуху. У розпалюванні цієї ворожнечі була зацікавлена і німецька окупаційна влада: міжнаціональний конфлікт відволікав і українців, і поляків від боротьби зі спільним ворогом, яким для них, безумовно, був німецький фашизм.
Трагедія сталася у перший день великоднього тижня. Люди жили святковими клопотами, ніхто не чекав біди. Ранкової пори озброєні загони оточили село. Усіх, хто був у ньому, знищили. Із 116 жителів Красного Саду того страшного понеділка загинуло 103 особи, а 104-м став мешканець сусіднього села, який випадково опинився під час масової страти в цьому пеклі. Не дивилися ні на старих, ні на жінок, ні на дітей. Дивом врятувалося лише кілька осіб.
Багато років про трагедію Красного Саду не прийнято було говорити. Навіть на стелі спалених і знищених сіл на меморіалі Вічної Слави в Луцьку не знайшлося йому місця. Лише із здобуттям Україною незалежності відкрилася таємниця тієї страшної трагедії. А минулого року за сприяння голови облдержадміністрації Бориса Клімчука було впорядковано кладовище колишнього українського села Красний Сад і врочисто відкрито величний пам’ятник на братській могилі та ще один — на місці, де колись було село (на знімку).
Минулої п’ятниці, в роковини знищення Красного Саду, на його кладовищі відбувся траурний мітинг і панахида. Учасники цих сумних заходів згадали всіх загиблих поіменно, поклали квіти на братську могилу.
Правду про польсько-український конфлікт 1943 року на Волині не можна замовчувати, хоч би яка прикра вона була. Так як і не можна роздмухувати вогонь ненависті, спихати на сусіда всю провину за скоєне 70 років тому. Рани минулого болять однаково і полякам, і українцям. Тож треба шукати шляхи, які нас зближують, а не роз’єднують.
На встановленому пам’ятнику на братській могилі Красного Саду викарбувані слова: «Вічна пам’ять невинним жертвам польсько-українського міжнаціонального конфлікту, мученицькою смертю умерлих 19 квітня 1943 року мешканцям українського села Красний Сад, що тут квітувало. Святий Боже! Ти знаєш їх поіменно — прости їх. Прости гріхи і винуватцям їхньої смерті. Даруй їм воскресіння у вічне життя. Нащадки». Вони символічні. Адже ми, християни, маємо вміти прощати і любити одне одного.
Михлин
Горохівського району
Волинської області.
Фото автора.
Журналіст Петро Боярчук — один з тих, хто не дав забути про трагедію Красного Саду. Поруч із ним голова Горохівської райдержадміністрації Жанна Савчук.
