Життя Валерії Фірсанової, депутата п’яти скликань Чернівецької міської ради, громадського діяча, доцента, людини, яка щохвилини переймалася проблемами свого міста, є прикладом не тільки для її колег, а й для нас з вами. Не було жодного дня, щоб ця шанована жінка спокійно прийшла додому і залишила за порогом проблеми звичайних чернівчан. Вона була одним з найактивніших і найвідоміших діячів громадсько-політичних подій ще на початку 90-х. Валерія Герасимівна була росіянкою з великої літери, з когорти Сахарова, Новодворської. Проте, навіть опікуючись російською громадою Чернівців, вона без жодних роздумів стала одним з найактивніших членів «Руху». Упродовж 1991—2006 років Валерію Герасимівну п’ять разів обирали депутатом Чернівецької міськради, вона очолювала низку громадських організацій, депутатських комісій, створених для розв’язання проблем міста і городян. Валерія Герасимівна дуже любила людей, часто навіть ціною особистого щастя, але, як депутат, маючи справу з деякими чиновниками, вона зрозуміла, що мудрість «що більше пізнаєш людей, то більше подобаються собаки» таки має сенс. 

 

— Вона була хорошим викладачем, справжнім філологом, педагогом. А ще — прикладом справжнього російського демократа, який з повагою ставився до країни, в якій живе, — розповідає декан філологічного факультету Чернівецького національного університету Борис Бунчук.

— Валерія Герасимівна викладала російську літературу дуже багато років. Вона завжди вирізнялася високим професіоналізмом, ерудицією, була знавцем давньоруської літератури ХVІІІ ст. Студенти боялися її, як вогню, адже вона була дуже вимоглива і справедлива. Вивчиш предмет — складеш іспит, ні — ходитимеш ще півроку. Я була в неї в квартирі. Бачила, що жила вона сама і дуже скромно. Щодня допомагала і бездомним собакам. А це, погодьтеся, теж є мірилом людяності, — розповідає колишній викладач-методист заочного відділення філологічного факультету Лариса Будик.

Проживаючи сама та не маючи спадкоємців, вона хотіла, щоб після смерті її квартиру переобладнали під гуртожиток для студентів-сиріт, які після закінчення навчання залишаються фактично на вулиці. Проте це бажання не встигла остаточно задокументувати, напевно, через неповороткість міської бюрократії. 

Проте перед смертю, знаючи реалії, про всяк випадок розпочала процес приватизації житла, щоб у разі її смерті у когось не засвербіли руки заволодіти квартирою на вулиці Й. Главки, 14, у затишному районі навпроти університетського парку, на пагорбі поблизу парку імені Юрія Федьковича. Та не встигла все зробити до кінця через смерть.

У січні цього року минув рік, як не стало Валерії Фірсанової. За цей час згідно із законом її спадкоємці могли би претендувати на житло. Хоча при поданні на приватизацію квартири депутат сама вказувала, що спадкоємців не має. Проте згідно із законом міська рада мала б одразу подати оголошення у різні ЗМІ та ін’юрколегію, адже покійна походила із закордонної Росії. Швидше за все, цим у міськраді так ніхто і не перейнявся. Усі знали: Валерія Герасимівна плекала надію передати квартиру під гуртожиток для сиріт, громадськість міста, університетські колеги були переконані, що воля депутата п’яти скликань для її молодших колег буде законом.

Проте через кілька місяців після її смерті з’явилася особа, яка заявила про своє право на спадщину, посилаючись, буцімто, на спільне проживання, ведення господарства і навіть спільний бюджет з Валерією Герасимівною, що дуже здивувало і сусідів, і подруг, і колег.

Мало того, про Валерію Герасимівну, як про одиноку людину, депутата, в останні роки піклувалися працівники територіального центру «Турбота», і не тільки вони. Неодноразово на ремонт квартири, лікування, соціальний захист депутату виділяли кошти з міського бюджету. Так принаймні кажуть в юридичному відділі міськради. Хоча всім відомо, що якихось благ собі пані Фірсанова ніколи не випрошувала, та й пенсія у неї була достойна. 

Допомагали Валерії Герасимівні й сусіди, і зовсім чужі, але добрі люди, яким свого часу допомагала пані Валерія. Проте бажання стати власницею помешкання Фірсанової виникло лише у однієї людини, якоїсь громадянки П. У квітні 2012 року ця пані всерйоз заявила своє право на добротну квартиру Фірсанової, що дуже здивувало, а потім і обурило усіх, хто добре знав стан речей довкола померлої.

Щоби пролити світло на те, що сталося, звертаємося до начальника відділу обміну, розподілу, обліку та бронювання житла департаменту ЖКГ Чернівецької міськради Василя ГУРАЛЯ:

— Валерія Фірсанова проживала в комунальній квартирі. Після приватизації вона, як власниця, мала право розпоряджатися цим майном на власний розсуд. Однак після смерті квартира залишилася, і за законом, якщо після смерті людини залишається майно і нема спадкоємців, то через рік ми звертаємося до суду із позовною заявою про успадкування майна від померлого. І тоді квартира переходить у власність територіальної громади міста Чернівці, а ми маємо право розподілити її згідно з чергою. Оскільки була позовна заява громадянки, яка зазначає, що вона разом проживала і вела спільне господарство з Валерією Герасимівною, рішенням Шевченківського районного суду було визнано право власності на цю квартиру. Чернівецька міськрада звернулася з апеляційною скаргою в Апеляційний суд міста Чернівці. Однак цей суд залишив рішення в силі. Квартира приватна, вона належала Фірсановій. Якщо б вона не приватизувала її, то ми могли б розпоряджатися. Ми хотіли дати її багатодітній сім’ї. Адже Фірсанова була публічною людиною, і всі це знали».

З цих слів випливає, що у згаданій судовій справі є дві сторони — позивач П. і відповідач Чернівецька міська рада. Перша звернулася до Шевченківського суду з позовом, в якому просить визнати її спадкоємницею четвертої черги. Тобто, якщо з одинокою людиною проживає навіть стороння особа, веде господарство однією сім’єю, то суд може визнати її спадкоємцем. Другою вимогою було визнати право власності на майно, а саме на трикімнатну квартиру. Зрозуміло, що міська рада заперечила проти задоволення цього позову, навівши низку доказів.

— Всім було відомо, що Валерія Фірсанова не мала ні спадкоємців, ні рідних людей — осіб, які постійно доглядали б за нею, не було. До самої смерті її обслуговував територіальний центр «Турбота». Ми надали суду свідків, подали відповідні докази, зокрема, договори на обслуговування і акти обстеження комунально-побутових умов, документи, які засвідчують, що пенсію за дорученням отримував працівник «Турботи». Тому ми чітко знаємо, що жодного спільного бюджету з ще кимось, з особою, яка тепер претендує на чуже житло, не було. Навіть поховання здійснили працівники «Турботи». Розпорядження про приватизацію прийняли, але право власності виникає з моменту реєстрації. Тобто факт приватизації не був зареєстрований у встановленому порядку через смерть. Хоча основні необхідні документи були вироблені. Розпорядження про приватизацію було прийнято 6 грудня 2011 року, а 12-го вона померла, так і не отримавши свідоцтва на право власності. Ми надали суду достатньо доказів, які спростовували факт проживання П. з Фірсановою в одному помешканні. Тому ми вважаємо, що наших доказів і підтверджень достатньо, щоб рішення було прийнято на користь передачі житла міській раді, яка потім могла б виконати волю депутатки п’яти скликань, — розповідає представник відповідача, головний спеціаліст юридичного управління Чернівецької міської ради Олександра Кузьма.

Проте іншу думку мав Шевченківський районний суд м. Чернівці, який відбувся 26 жовтня 2012 року і не забарився визнати громадянку П. спадкоємницею четвертої черги, не взявши, за словами юристів з міськради та працівників Чернівецького комунального територіального центру соціального обслуговування «Турбота», їхні безапеляційні докази до уваги. Зате суд ретельно взяв до уваги доводи позивачки, згідно з якими вона буцімто познайомилася з Валерією Фірсановою ще у 1994 році. Тісно спілкувалися, а оскільки Валерія Герасимівна була одинокою, то сім’я позивачки — донька, чоловік — нібито купували ліки, продукти харчування, допомагали в організації побуту. А після смерті чоловіка позивачки, та, за її словами, взагалі почала проживати у квартирі Фірсанової, навіть утворила спільний бюджет.

Ні сусіди, ні «турботівці», ні колеги-депутати, ні колеги-викладачі про це, звичайно, ні сном ні духом не відали. І навпаки, дуже подивовані, як легко можна квартиру депутата п’яти скликань, образно кажучи, пустити з молотка. Отож з доброї волі судді Вікторії Чебан суд вирішує: «Позов П. до Чернівецької міської ради, де третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача є Чернівецький комунальний територіальний центр соціального обслуговування «Турбота», про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на спадкове майно — задовольнити».

Іншими словами квартиру, де, крім сердобольної жінки, проживав ще з десяток бездомних собак, суд вирішив передати позивачці П. Основними доказами, які суд залюбки взяв до уваги, стали факти фінансової підтримки, допомоги в ремонті квартири, надання автомобіля для розвезення Фірсановою матеріальної допомоги бідним, прибирання за собаками на лоджії у депутатки, відвідини її у лікарні, те, що донька позивачки ніжно називає покійну своєю бабусею... А те, що за Фірсановою доглядала «Турбота», донька позивачки пояснила просто. Мати часто їздила за кордон, отож за депутаткою доглядала вона, та коли завагітніла, мати, буцімто, порадила Валерії Герасимівні звернутися до згаданої соціальної організації. Ще дуже важливим виявився той факт, що на якісь свята пані Фірсанова, буцімто, була запрошена на обід до родини позивачки. Ще у суді фігурував ключ від квартири — дуже схожий чи майже аналогічний з ключем покійної тощо.

Наприклад, свідок А. пояснила в судовому засіданні, що в 2009 році вона працювала соціальним працівником центру «Турбота», коли центр взяв Фірсанову В. Г. на облік. Особисто вона обслуговувала Фірсанову В. Г. вдома. Зокрема, вона приходила до Фірсанової В. Г. додому вдень двічі-тричі на тиждень, де готувала, прибирала за собакою на балконі, виконувала всі доручення Фірсанової В. Г., носила документи в міську раду, сплачувала експлуатаційні витрати з коштів пенсії Фірсанової В. Г. На ліки їй також давала гроші сама Фірсанова В. Г. При цьому, щоб хтось проживав у квартирі, вона не бачила. Позивачку П. вперше побачила в 2010 році, коли остання везла Фірсанову В. Г. в лікарню.

Чому суд все-таки проігнорував докази сусідів, двоє з яких теж активно допомагали покійній, а також аргументи працівників «Турботи», які щодня навідувалися до пані Валерії, принаймні нам не зрозуміло.

Вочевидь мудрість «бійся данайців, що дари приносять» у квартирних питаннях Чернівців набирає нової ваги. Тим, хто хоче, щоб його навіть приватизоване житло було у безпеці, схоже, не слід ходити у гості, не приймати допомоги, у разі втрати ключа одразу міняти дверні замки і щодня викликати в квартиру сусідів, а разом з ними і дільничного, щоб у разі чого довести, що громадяни Іванов, Петров чи Петренко спільно з вами не проживали. Усе це краще документувати у письмовій формі під розпис.

Юридичний відділ міської ради — так і не ясно, принципово чи для проформи — подав апеляцію на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці до Апеляційного суду Чернівецької області. А той у складі головуючого Одинака, суддів Кулянди, Перепелюк 23 січня 2013 року ухвалив: «Апеляційну скаргу Чернівецького комунального територіального центру «Турбота», до якої приєдналася Чернівецька міська рада, відхилити. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 жовтня 2012 року залишити без змін». Як кажуть, справедливість перемогла.

Можливо, пані П. та її близькі, всупереч доводам сусідів і соціальних працівників, допомагали Валерії Герасимівні. Може, вони насправді дуже добрі й порядні люди. Щирі й сердобольні, гостинні й привітні, чемні й делікатні. Але, погодьтеся, що трикімнатна квартира у старому фонді, у парковій зоні міста Чернівці — дуже серйозний джек-пот за теплоту душевну. Чи не тому ця справа зацікавила і прокуратуру.

Касаційна скарга ж до Вищого спеціалізованого суду України довго затягувалася (як з’ясувалося, через сплату держмита). Але майже в останній день таки була подана.

Майже на п’яти аркушах Чернівецька міська рада, спільно з «Турботою», спираючись на чинне законодавство, спростовує факт проживання однією сім’єю громадянки П. і Валерії Фірсанової. 

Істотним доказом є також лист приватного підприємства «Регіон-Центр», де зазначено, що після смерті В. Фірсанової її квартира була опечатана в присутності працівників центру «Турбота» та сусіда з квартири №1, що на вулиці Главки, 14. У листі також зазначено, що квартиру обстежували на предмет використання як соціального житла для дітей-сиріт. Однак ні в процесі обстеження, ні в час опечатування особу, яка нібито там мешкала і тепер заявляє про свої права на житло, так ніхто і не бачив.

Прес-секретар прокурора Чернівецької області Олександр Лебідь заявив нам таку офіційну позицію: «Прокуратурою Чернівецької області вивчено матеріали першої та апеляційної інстанцій щодо надання громадянці П. права власності на трикімнатну квартиру, яка перебувала у користуванні чернівчанки Фірсанової. Саме тому, на необґрунтовані, на думку прокуратури, судові рішення внесена касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ».

У разі, якщо рішення буде оскаржено, є надія, що домівка Валерії Фірсанової все-таки стане гуртожитком для сиріт. Зауважимо, що наприкінці січня 2012 року її квартиру обстежували на предмет використання під соціальне житло. Нині в Чернівцях таких квартир є чотири. 

Фото автора.

Будинок, в якому жила депутат п’яти скликань Чернівецької міської ради Валерія Фірсанова.