Відносини держава—село, якщо не внести до них необхідних коректив, можуть мати важкі наслідки для майбутнього України аграрної. Так вважає голова Запорізького обласного Союзу сільгоспвиробників Анатолій Тиховод (на знімку).

Уже 14 років керує він ТОВ «Ольвія», що у селі Чкалове Приазовського району. До того шість років був головою Дунаєвської сільради. А одразу після закінчення ВНЗ працював заступником голови колгоспу в рідній Вікторівці Приазовського району.

Поки їхали з А. Тиховодом на поле, де ще працювали посівні агрегати, розговорилися, як мовиться, «про наболіле». З’ясувалося, що поля навкруги — «асфальтовані», бо українські аграрії, спасибі новій формі утримання транспортного податку, платять за кожен літр пального так, наче тільки асфальтом і їздять. Однак найбільше Анатолія Миколайовича бентежить ребус стосовно оплати за ті поля, а точніше, за отримані паї.

— Звичайно, нам зрозуміла стурбованість держави стосовно проблеми забезпечення достойного життя селян, — каже мій співрозмовник. — Однак перекладення тієї турботи лише на агровиробників — це не найрозумніший вихід. Сьогодні за пай платимо 3 відсотки від встановленої законодавством вартості наданої в оренду земельної ділянки. На цьому б варто й зупинитися, бо вже тепер згадана стаття витрат агровиробників змушує їх шукати економію у чомусь іншому. Через диспаритет цін та численні, скажемо відверто, побори чи не єдиним резервом лишається зарплата працюючих. І виходить, що той соціально-економічний ребус не має вирішення: бо і життя власників паїв сплаченими грошима не зробиш заможним, і працівники сільськогосподарських підприємств могли б, та не отримують таку зарплату, яка б стимулювала їхню старанну працю. Тому багато хто на ту працю взагалі вже махнув рукою, і на селі потроху стає вигідніше просто лежати на печі, отримуючи якісь гроші за пай і клопоту не мати.

Ще одна державна турбота про село — нині агровиробникам нав’язують чергове мертвонароджене дитя у вигляді розробки сівозмін. Марна, коли роздивитися, праця, яка не лише вимиває оборотні кошти у підприємств, а й (на це дедалі частіше надходять скарги) стає підставою для досить ефективної рейдерської атаки. Майже гарантований «порушник встановленого порядку» стає більш зговірливим. До речі, щороку виділяються чималі гроші на допомогу селу, які, щоправда, мало хто бачить. То, може, хай хоч роботи, пов’язані із землеустроєм, проводять за казенний кошт, а не за десятки, коли не сотні тисяч гривень, «експропрійованих» у агровиробників?

І ще одна, крамольна думка про допомогу. А що, як і вода у районах зрошувального землеробства теж буде за казенний кошт? Це коли мова, звичайно, не про овочівництво. Хтось скаже — чи не зажирно тоді селянам житиметься? Ні. Бо, по-перше, оту допомогу не потрібно буде «поштучно» розподіляти, або шукати, хоча б кому вона дісталася. Та всім, хто живе в умовах зрошуваного землеробства! До того ж ні для кого не секрет, що левова частка українського хліба вирощується саме у зонах ризикованого агровиробництва. І коли минулого року якось обійшлося, то пригадаймо 2003-й, коли довелося купувати зерно за кордоном. Тому, по-друге, може одразу вкласти ті гроші у зрошення. А коли в голодний рік країна буде з хлібом, то держава не лише своє поверне, а й добру вигоду матиме.

Також обов’язково треба сказати й про сільські ради, які вже давно позбавлені реальних важелів впливу на ситуацію, і тим більше реальної податкової бази. Вони вже майже нічого не вирішують, але за старою звичкою за все відповідають. До того ж за два-три роки, не виключено, почнеться продаж землі. І куди із села потечуть грошові ріки? Де у нас нотаріуси, де у нас всі реєстратори? Щонайменше у райцентрі. Отуди та вище усе і попливе. А село в черговий раз рятуватимуть. Це дуже нагадує повідомлення, що Клуб любителів підпалів купив рідному місту пожежну машину...

На жаль, Анатолій Миколайович — добре поінформований оптиміст, тому й завершив свою розповідь на сумній ноті: ми маємо зрозуміти одне, що, 

знищивши малий та середній бізнес в АПК, вважай остаточно розвалимо українське село і, безперечно, поставимо під реальну загрозу продовольчу безпеку країни.

Запорізька область.

ДО РЕЧІ

В «Ольвії» 2,5 тисячі га ріллі, 90 працюючих. Окрім рослинництва, зокрема садівництва, господарство значною мірою, щоб забезпечити односельчан роботою, має корівник на 120 голів, вівчарню та гусячу ферму. Господарство утримує сільський стадіон. Тут, здавалося б, нічого й такого, але читач, мабуть, оцінить 150 пластикових стільців під навісом, та цілий комплекс робіт, які почалися з ранньої весни, щоб футбольне поле було хоча б обласного рівня. А ще в Чкаловому всі громадські споруди — від сільради та правління ТОВ «Ольвія» і до школи із дитсадочком опалюються... соломою. Точніше, спеціальною патентованою установкою, якій на сезон потрібно приблизно 300 тонн соломи. Зрозуміло, що така кількість подібного палива в господарстві завжди знаходиться. До того ж це в рази дешевше, ніж опалення газом, та ще й гроші йдуть не «дядькові», а лишаються в селі.

 

Фото автора.