Інженери — справжні герої. Але вони не факіри...

Через ту «кризу» підприємства феросплавної галузі вже добрих три-чотири роки послідовно і наполегливо, як мовиться, заганялися на слизьке. У результаті, як багато хто пам’ятає, два заводи — Запорізький і Стахановський — зупинилися на три місяці. Спасибі, що після зими, зрештою, вдалося підписати, на підставі постанови уряду, Меморандум між всіма зацікавленими сторонами. Це дало змогу встановити Запорізькому заводу феросплавів та Стахановському феросплавному заводу тариф на електроенергію на рівні близько 6,5 цента за кіловат. Так, це трохи вище від ціни, за якою Україна продає електроенергію за кордон (6 центів), але, як і у всякій подібній справі, мають місце компроміси, і феросплавники погодилися хоча б на таку ціну.

І закипіла робота. Ми про це вже повідомляли, однак уточнимо деякі позиції. Станом на 14 березня, тобто на день візиту на підприємство Голови Верховної Ради Володимира Рибака, на Запорізький завод феросплавів було прийнято на роботу 100 осіб. Це без врахування того факту, що повернулися до цехів всі, хто змушений був сидіти дома майже три місяці (з 1 грудня) і отримувати в середньому 2,5 тисячі гривень «за простій». Так ось, повідомимо, що станом на 1 квітня прийнято вже 319 нових працівників. Динаміка очевидна. Ми поцікавилися ситуацією і на Стахановському заводі. Там цифри не такі вражаючі, але тому, що на цьому підприємстві не простоював цілих два роки найпотужніший цех, як це мало місце у Запоріжжі.

Варто зазначити, що після зупинки такого технологічно складного підприємства, де споживання енергії міряється мільярдами кіловат-годин на рік, все за один присяд не робиться. За березень у Запоріжжі змогли вийти на 41,6 відсотка потужності. Середня зарплата вже вийшла на планові показники у 4,3 тисячі гривень. Відповідно свої майже два мільйони гривень отримав міський бюджет Запоріжжя. Недарма у своєму останньому інтерв’ю голова Комісії з питань соціального та економічного розвитку, бюджету та фінансів Запорізької міськради Віктор Великий назвав відновлення роботи ЗФЗ «головною соціально-економічною подією березня». Додамо, що свої майже 5,5 мільйона отримав і Пенсійний фонд. Теж зовсім не зайві для нього гроші.

І у Стаханові справи пішли вгору. Тут показник завантаження виробничих потужностей сягнув вже 57 відсотків від проектно-можливого. Середня заробітна плата вийшла практично на плановий показник у майже 3600 гривень. Бюджет Стаханова отримав 700 тисяч гривень, державний бюджет — 2,4 мільйона. І ці гроші, як мовиться, були як знайдені! До того ж зауважимо, що СФЗ сьогодні фактично набув у Стаханові статусу містоутворюючого підприємства. Тому 1600 достатньо високих зарплат, отриманих заводчанами, буквально закрутили всю економіку міста. На кінець року на СЗФ планують вийти на завантаженість 89 відсотків виробничої потужності.

Наші наполегливі спроби протягом всіх останніх місяців звернути увагу на соціальні наслідки постійного підвищення тарифів на електроенергію для феросплавних підприємств, на втрати бюджетів усіх рівнів тощо, як здалося, були криком волаючого у пустелі. Та хіба ж тільки наша газета намагалася достукатися до зчерствілих чиновницьких сердець? А заводські делегації за участю робітників, які стукали у керівні двері, а профспілки, а громадськість? І... нічого у відповідь.

Але у лютому таки щось спрацювало. Що саме? Ми про це вже писали у матеріалі «Запорізькі феросплавники дадуть раду собі й роботу іншим» («Голос України» за 20.03.2013). Можливо (на наш, звичайно, «непросвещенный взгляд»), що головним аргументом у поступках феросплавникам стала не «соціалка» та бюджет. Поступки у плані надання їм не ПІЛЬГОВОГО — це підкреслюємо особливо, а саме ЕКОНОМІЧНО ОБГРУНТОВАНОГО тарифу, до того ж вищого від ціни експортованої електроенергії, спричинило інше. Це 5,5 мільйона тонн видобутого та не використаного вугілля на складах. Бо м’яка зима і два зупинені феросплавні заводи зробили профіцит електроенергії в Україні просто загрозливим. Електростанціям її просто нікуди дівати. На полицю ж її не покладеш, тому на складах накопичується вугілля, яке не розкуповується. Через те вже шахтарі вимагають роботи і зарплат. І залізничники — теж. І весь ланцюжок підприємств, які обслуговують енергетику і вугільну галузь, теж відчули проблеми. Виявилося, як це підкреслив голова правління ПАТ «Запорізький завод феросплавів» Павло Кравченко, «ми всі в одному човні».

Тому кілька рядочків про ще одні підсумки березня у феросплавній галузі. ЗЗФ сплатив за спожиту електроенергію майже 52 мільйони гривень. Ще понад чотири мільйони отримали за свою роботу залізничники. Зауважимо — підприємство вийшло поки що на 41,6 відсотка потужності. Уявляєте, що буде, коли вийде на заплановані на кінець року 85 відсотків? А тепер про Стахановський завод. Енергетики отримали від нього майже 49 мільйонів гривень, залізничники — майже 5,5 мільйона гривень.

А тепер перейдемо до ще одного феросплавного підприємства. Яке під час нашої сьогоднішньої розповіді перебуває наче в затіночку. Але тільки не за потужністю і обсягами виробництва. Мова, звичайно, про флагман феросплавної галузі не лише України, а й світу — Нікопольський завод феросплавів. Підприємство минулої зими вистояло і не зупинилося. Сталося це з кількох причин. Перша — більш потужніше виробництво, ніж його побратими в Запоріжжі та Стаханові, знайшло, може, й останні, але резерви, щоб встояти. По-друге, і ми про це вже якось (7 вересня 2012 року) писали, пам’ятник треба ставити заводським інженерам! Адже вони змогли вивести Нікопольський завод у трійку найкращих у світі за показником витрат електроенергії на одиницю продукції. Крім того, вони змогли так модернізувати ще радянське виробництво з безперервним циклом роботи, що воно левову частку споживання електроенергії забезпечує саме у нічний час. Річ у тім, що головний споживач електроенергії — ми з вами і, зазвичай, наша робота — уночі спить. Через те, щоб нормалізувати роботу генеруючих потужностей, з’явилася ідея стимулювати саме нічне споживання. І на цю ідею відгукнулися в Нікополі, і дуже добре, що так зробили!

Бо «через дорогу», а, точніше, через Дніпро, на відстані 10—15 кілометрів від НЗФ — Запорізька атомна станція. Її блоки надійні і хороші, але вимагають одного — ПОСТІЙНОГО навантаження. Це така особливість атомної енергетики, яка дуже в цьому плані інерційна. Тому більш мобільні ГЕС і ТЕС беруть на себе коливання споживання, підключаючись-відключаючись за години (ТЕС) і хвилини (ГЕС). Однак які ТЕС і які ГЕС компенсують раптову втрату споживання одразу двох областей, таких, наприклад, як Івано-Франківська і Тернопільська? А рівно стільки ж електроенергії споживає Нікопольський завод феросплавів.

Ще у серпні 2012 року голова правління ПАТ НЗФ Володимир Куцин прогнозував можливу зупинку свого підприємства до кінця минулого року. З тієї ж причини, через яку зупинилися заводи в Запоріжжі та Стаханові — тобто через непідйомний електротариф. Знову наголосимо, що заводські інженери здійснили черговий подвиг, і підприємство вистояло. Однак далі амбразуру закривати нічим, бо підприємство закуповує електроенергію вже за 97 доларів за мегават (на початок року була 93 долари за мегават). Однак це тільки початок — обіцяють, що до кінця поточного року тариф підскочить сумарно на 9,8 відсотка. І це вже буде кінцем роботи і НФЗ теж.

Про соціальні наслідки ні слова, як і про бюджети всіх рівнів, хоча останні отримують від НФЗ свої незайві 450 мільйонів. Поговоримо про втрати саме енергетиків. Можливо, для них 300 мільйонів на місяць і не гроші, але... І для вугільників додаткові майже 2 млн. тонн вугілля на складах — не проблема? Але ж хтось має дбати і про ядерну безпеку держави, яка через можливу втрату такого потужного і такого СВОЄЧАСНОГО споживача, вже точно, що вищою не стане.

Власне, дзвоники у Нікополі вже, як мовиться, закалатали — із 16 печей сьогодні працюють тільки вісім. Підприємство скоротило виробництво на 60 відсотків і відправило у вимушений простій майже третину працюючих — 2000 осіб. І ще. НЗФ відповідає усім вимогам згаданого на початку нашого матеріалу меморандуму. 34 відсотки собівартості його продукції — це електроенергія, а щодо обсягів споживання, то в березні вони становили 192 млн. кіловат-годин. Отже, справа тепер за урядом і регулятором, які мають щонайменше розглянути питання надання Нікопольському заводу феросплавів економічно-обґрунтованого тарифу. Тим більше, що всі його конкуренти за кордоном тарифу вище 6—6,5 цента за кіловат не мають.

 

Запоріжжя — Нікополь.