В Україні, відповідно до законодавства (ст. 281 Цивільного кодексу України та ст. 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»), жінка має право на штучне переривання вагітності. Так, операція штучного переривання вагітності може бути проведена лише за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров’я при вагітності строком не більш як 12 тижнів. За наявності певних медичних та немедичних підстав штучне переривання вагітності може бути проведено при вагітності від 12 до 22 тижнів.

 

Особливу небезпеку для здоров’я чи навіть життя становлять аборти, проведені всупереч їх нормативно визначеним умовам та/або порядку. 

Тому з метою належного забезпечення здоров’я та життя вагітної жінки умови та порядок проведення штучного переривання вагітності взято під кримінально-правову охорону — у ст. 134 Кримінального кодексу (далі — КК) України встановлено відповідальність за незаконне проведення аборту. Проте рівень цієї кримінально-правової охорони достатнім визнати не можна.

Пояснимо нашу позицію. По-перше, 2006 року Україна перейшла на нові, прийняті ВООЗ, критерії перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, у зв’язку з чим у підзаконних нормативно-правових актах Міністерства охорони здоров’я України (далі — МОЗ України) скореговано термін «аборт». Так, згідно з п. 1.5 Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої Наказом МОЗ України від 29.03.2006 р. №179, аборт як штучне переривання вагітності — це її переривання до повного 22-го тижня вагітності з масою вилученого плоду менш ніж 500 грамів та ростом менш ніж 25 сантиметрів, незалежно від наявності ознак життя. Після 22 тижнів формально аборт неможливий, можливі лише пологи.

У зв’язку з вищевикладеним, поза межами кримінально-правової охорони залишається діяння — проведення передчасних пологів з метою позбавитися вагітності, що фактично означає переривання вагітності у термін понад 22 тижні. Тому, оскільки аборт не охоплює переривання вагітності при її терміні понад 22 тижні, пропонується в ст. 134 КК України замінити термін «аборт» на юридичну конструкцію «переривання вагітності».

По-друге, щодо суб’єкта незаконного проведення аборту. За ч. 1 ст. 134 КК України суб’єктом незаконного проведення аборту може бути будь-яка фізична осудна особа, котра досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку, за винятком лікаря акушера-гінеколога. Цей висновок випливає зі змісту диспозиції ч. 1 

ст. 134 КК України — проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти.

За ч. 2 ст. 134 КК України суб’єктом незаконного проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, може бути будь-яка фізична осудна 16-річна особа, в тому числі й акушер-гінеколог.

Без зазначених вище наслідків акушер-гінеколог, навіть у разі порушення ним нормативно визначених умов та/або порядку проведення аборту, відповідальність за ч. 2 ст. 134 КК України нести не буде. Такий висновок базується, виходячи зі змісту диспозиції 

ч. 2 ст. 134 КК України. У ній відповідальність пов’язується не з самим фактом незаконного проведення аборту, а лише з умовою, що це незаконне проведення аборту спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої.

У цьому контексті зазначається, що нормативно-правове встановлення умов та порядку проведення аборту якраз і покликано мінімізувати всі ризики для життя чи здоров’я жінки при перериванні вагітності. А тому пропонується в ч. 1 

ст. 134 КК України взагалі не виділяти «осіб, які не мають спеціальної медичної освіти». Отже, відповідальність за незаконне проведення аборту нестимуть усі особи, які його вчинили з порушенням встановленого законом порядку та/або умов проведення такої операції.

По-третє, щодо такого наслідку як безплідність. Злочин, відповідальність за який передбачена в ч. 2 ст. 134 КК України, сконструйований як матеріальний. Тобто злочин визнається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. У КК УСРР 1922-го та 1927 року наслідок, який передбачався в кваліфікованих складах незаконного аборту — це лише смерть потерпілої. У КК УРСР 1960 року ця позиція була доповнена наслідком у вигляді тривалого розладу здоров’я. У ч. 2 ст. 134 КК України 2001 року в кваліфікованому складі незаконного проведення аборту передбачено три можливі суспільно небезпечні наслідки: тривалий розлад здоров’я, безплідність, смерть потерпілої.

Звертаючись до медичної літератури, з’ясуємо категорію «безплідність». Так, у «Великій медичній енциклопедії» визначається, що «безплідність — це нездатність до відтворення потомства». Автори підручника «Гінекологія» виділяють такі причини жіночого безпліддя: «психогенні чинники; порушення овуляції (ендокринне безпліддя) (35—40 відсотків); трубчасто-перитонеальний чинник (20—30); різноманітні гінекологічні захворювання (15—25); імунологічні причини (2). У 48 відсотків безплідних жінок, — констатують далі автори, — виявляють одну причину безпліддя, в решти — поєднання двох і більше».

В акушерстві розрізняють ранні наслідки проведення аборту, тобто такі, які розвиваються під час аборту і/або одразу після його проведення, і пізні, тобто такі, які проявляються через деякий час, іноді навіть через роки після операції. Так, М. Майоров у своїй статті «Гормональна реабілітація після аборту» вказує, що «до ранніх ускладнень аборту належать: затримка частин плідного яйця, істміко-цервікальна недостатність, порушення менструального циклу, перфорація матки та ін. До пізніх ускладнень проведеного аборту належать різні порушення менструальної функції: олігоменорея, мено- і метрорагії. Причинами таких станів є, як правило, нейроендокринні порушення центрального ґенезу, аменорея, що виникає внаслідок порушення регенераторної здатності ендометрію, з наступним пригніченням функції яєчників, а також розвиток спайочного процесу в області внутрішнього отвору цервікального каналу внаслідок його механічної травматизації. До віддалених наслідків проведеного аборту належать: можливе вторинне безпліддя, виникнення трубної вагітності, викидні, мимовільні аборти (невиношування вагітності, ендометриоз, формування в порожнині матки децидуального поліпу та ін.)».

Безплідність — це не самостійне захворювання, це симптомокомплекс різноманітних захворювань організму, а тому його діагностика, а тим паче лікування, є величезною задачею.

Ми вважаємо, що позиція законодавця, який передбачив такий наслідок, як безплідність, у ч. 2 ст. 134 КК України, є поспішною і непослідовною. На підтвердження сказаного пояснимо нашу позицію: по-перше, проведення судово-медичної експертизи з приводу настання безплідності не передбачено ані Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затвердженими Наказом МОЗ від 17.01.1995 р. №6 (це основний документ, який застосовується у кримінальному провадженні з приводу статевих станів. — Авт.), ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами. Так, відповідно до п. 2.8.1 зазначених Правил при проведенні експертизи незаконно проведеного аборту серед інших питань має бути з’ясовано, якої шкоди завдав аборт обстежуваній. На нашу думку, це достатньо загальна фраза, яка може стосуватися питання щодо встановлення конкретно безплідності, а може і не стосуватися. Це означає, що встановлення безплідності при незаконному проведенні аборту не є обов’язковим для слідчих органів у кримінальному провадженні. По-друге, оскільки встановлення безплідності не є нормативним зобов’язанням для слідчих органів, то, відповідно, витрати на проведення цієї експертизи покладаються на потерпілу особу. На практиці жінка, яка перенесла незаконне переривання вагітності навряд чи проходитиме таку процедуру, оскільки, погоджуючись на незаконний аборт, вона, відповідно, намагалася приховати цей факт і надалі ще й платити за проведення експертизи на предмет встановлення безплідності, яку призвів аборт, не буде. По-третє, навіть якщо потерпіла особа сама виявить бажання провести таку експертизу, то між самим встановленням безплідності і незаконним абортом, який її спричинив, має пройти певний проміжок часу. Цей час потрібен для діагностики та виявлення конкретних причин.

На питання безплідності як наслідку незаконно-го проведення аборту бу-ла звернена увага і окремих учених-юристів. Так, М. Хавронюк зазначає: «Правильно те, що, на відміну від ст. 134 КК України, у КК Росії відповідальність за цей злочин не обтяжується наслідком у вигляді безплідності потерпілої. Справді, такий наслідок може бути встановлено лише після спливу значного часу, а стосовно особи, яка не досягла статевої зрілості, — тільки після її досягнення, а тому довести причинний зв’язок між діянням і зазначеним наслідком часто буває неможливо».

Однак зауважимо, що наша пропозиція щодо виключення «безплідності» з числа наслідків у ч. 2 ст. 134 КК України не повинна суперечити реальному стану справ. Ідеться про випадки із судової практики. Так, вироком у кримінальній справі №1-106-09 було встановлено таке: підсудна, не маючи спеціальної медичної освіти, шляхом введення чужорідного предмета провела потерпілій незаконний механічний аборт, унаслідок чого остання була госпіталізована в обласну клінічну лікарню міста Одеси. Згідно з висновком судово-медичної експертизи №76 від 16.04.2009 р. у потерпілої була вагітність, строк якої міг становити 3,5 місяці; штучне переривання вагітності механічним способом у потерпілої перебуває у прямому причинному зв’язку із введенням чужорідного предмета (пластмасової трубки) в порожнину матки, що потягло за собою видалення матки і втрату продуктивної здатності (здатності до запліднення, зачаття і дітонародження). Суд справедливо кваліфікував дії підсудної за ч. 2 ст. 134 КК України як незаконне проведення аборту, що спричинило безплідність потерпілої.

Відповідно до п. 2.1.7 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені МОЗ України від 17 січня 1995 р. №6, ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв’язок.

Отже, безплідність може бути результатом різних захворювань організму, а не лише незаконно проведеного аборту. 

Діагностика причин безплідності є складним процесом, який іноді може тривати роки. Тому з метою усунення необ’єктивного ставлення у вину цього наслідку пропонується виключити безплідність з числа наслідків в ч. 2 ст. 134 КК України. Випадки видалення внутрішніх статевих органів жіночого організму внаслідок незаконного проведеного аборту слід розглядати як «тяжкі наслідки», що узгоджується і не суперечить Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Висновок. На підставі всього вищевикладеного нами запропоновано ст. 134 КК України викласти в такій редакції:

«Стаття 134. Незаконне переривання вагітності

1. Незаконне переривання вагітності, карається... (далі  за текстом статті).

2. Те саме діяння, якщо воно з необережності спричинило тривалий розлад здоров’я, тяжкі наслідки або смерть потерпілої, карається... (далі  за текстом статті).».

Віталій ЖУРАВСЬКИЙ, доктор юридичних наук, народний депутат України;

Ірина ПАВЛЕНКО, викладач кафедри інформаційного та підприємницького права НТУУ «КПІ».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірина ПАВЛЕНКО.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Віталій ЖУРАВСЬКИЙ.