Тіньовий сектор веде до бідності, а не багатства

Йшлося про загальновідоме: якщо в нас акциз за тонну бензину 198 євро (для дизпального — 46—98 євро), то, приміром, у Німеччині — 851 євро (для дизпального — 375 євро); у Польщі — 494 євро і 375 євро відповідно. «Зрозуміло, наші заробітні плати, — визнало Мінінфраструктури, — поступаються європейським, але акциз піднімати треба для поповнення коштів дорожнього фонду».

Зважаючи на вимогу Податкового кодексу приводити ставки податків до рівня інфляції, уже наступного дня ЗМІ повідомили: ініціатива Мінінфраструктури може підняти вартість пального до 18 гривень за літр. Відомство було змушене заперечити: «Сьогодні оптимізація акцизу на пальне до мінімального європейського рівня — це лише пропозиція Мінінфраструктури і «Укравтодору», викликана необхідністю збільшення надходжень і винятково цільового спрямування коштів на поліпшення якості доріг в Україні і, відповідно, підвищенням безпеки руху», — повідомила прес-служба Мінінфраструктури.

По-перше, тими само причинами обумовлювали і попереднє зростання акцизів на пальне 2011 року. Нагадаю, до того автомобілісти сплачували збір на утримання доріг, якого також не вистачало через неефективне та нецільове використання коштів «Укравтодором». Не випадково наголошується на тому, що відтепер, мовляв, буде все інакше.

По-друге, наше пальне відрізняється від європейського, як день від ночі. Європейське — на порядок кращої якості. Отже, перед тим як оптимізувати акцизи, варто привести до європейського рівня якість пального. На це потрібні неабиякі інвестиції, котрих немає; поітична воля покласти край нелегальному виробництву і тіньовому обігу пального, що пов’язано з інтересами багатьох впливових людей. Зрештою, має добігти кінця переділ активів галузі, який спалахує перманентно на тлі протистояння виробників нафтопродуктів та імпортерів.

По-третє, навіть початок поступового зростання акцизів о цій порі для уряду небажаний, адже це не лише збурить роздрібні ціни, а й знизить попит на пальне на АЗС, що спричинить падіння обсягів реалізації, як це спостерігалося минулого року.

Потерпає через тіньові оборудки й вугільна галузь. Як повідомило Міненерговугілля, збитки державних шахт у першому кварталі зросли на 52 відсотки, на покриття витрат по собівартості спрямовано 3,2 мільярда гривень з держбюджету. У міністерстві це списують на падіння цін на вугілля проти минулого року і зростання заробітних плат шахтарів. Але очевидно, що причини не тільки в тому. Почасти провал обумовило різке зростання видобутку нелегального вугілля (антрацитового) на шахтах-копанках і його реалізація на державних ТЕС. Усе разом уже вказує на кризу перевиробництва — складувати вугілля вже є проблемою не тільки на шахтах, а й на ТЕС.

Очевидно активізації збуту вугілля посприяв би додатковий попит на нього, скажімо, з боку заводів з газифікації. Є обіцяні інвестиції з Китаю, але немає навіть фундаменту для таких заводів. Про це нагадав невеличкий комплекс з газифікації вугілля, встановлений в одній з котелень навчального господарства Луганського аграрного університету. Саме на Луганщині уряд планував звести не один, а два такі заводи. Але планувати — не будувати. За словами заступника Луганської облдержадміністрації Анатолія Репицького, уряд ще не створив координаційного органу для управління цим проектом, ще не відомо, яке вугілля придатне для виробництва синтегазу, якої якості газ буде на виході технологічного процесу і де його можна використовувати. З логістикою також не все ясно: де саме розпочнуть будувати заводи — на території ДП «Ровенькиантрацит» чи на подвір’ї сєверодонецького «Азота»?

Ще один шлях підняти попит на вугілля — покращити якісні характеристики продукції з його використанням у доменному виробництві. Скажімо, застосовуючи технології з відокремлення фракцій сірки, як це з успіхом практикують металурги Китаю. Утім, про це — анічичирк. Китай, як показав звіт Держагентства з інвестицій та національних проектів за 2012 рік, нас цікавить здебільшого як інвестор будівництва повітряного експреса від Києва до аеропорту Бориспіль. Треба й це, але хіба з тим горить?!

Самий звіт виявився рімейком багатьох попередніх публічних заяв керівників Держінвестпроекту про рожеві перспективи. В сухому залишку: мобілізовані три мільярди гривень за рік під 17 нацпроектів — чи не кіт наплакав?

Про приємне. Росія зняла тотальний контроль за кожною партією наших сирів, які потрапляють на її ринок. Це зайве доводить, що претензії до якості української сирної продукції мали політичний підтекст.

Упродовж 2012 року і першого кварталу нинішнього в російських лабораторіях протестовано понад 1260 зразків від різних партій продукції, виробленої ТОВ «Гадячсир», ПП «Рось» (філіал Охтирського сиркомбінату), ПП КФ «Прометей» (філіал «Менський сир») ПАТ «Дубномолоко», ПАТ «Пирятинський сирзавод». Висновок такий: ця продукція відповідає усім вимогам російського Технічного регламенту на молоко і молочну продукцію.

Серед низки уроків, які принесла ця довготривала сирна історія, виокремлю узагальнюючий — чи не найважливіший. Системному розвитку російського і українського товарних ринків протистоять сьогодні колосальні тіньові сектори, інтегровані у фінансову і політичну системи. Коли до третини економіки перебуває «у тіні», виявити некондиційний товар або зловживання конкурентним законодавством на тому чи іншому ринку, або навіть приписати його комусь іншому — справа техніки. З іншого боку, нелегальний сектор унеможливлює втілення вкрай необхідних реформ, передусім оплати праці, пенсійного забезпечення, місцевого самоврядування. Без цього не обійтися.