Володимир Іванович Нарбут — поет-акмеїст, народився 2 (14 н. с.) квітня 1888 року на родовому хуторі Нарбутівка Глухівського повіту. У 1906-му закінчив Глухівську гімназію, де його однокласниками були старший брат Георгій Нарбут (засновник української книжкової графіки, ректор Української академії мистецтв) та Юрій Шапорін (композитор, автор опери «Декабристи»). А молодші друзі по гімназії — Федір Ернст (мистецтвознавець) та Віктор Романовський (видатний історик). Життя і творчість цих діячів культури є предметом активного дослідження студентів історичних та філологічних напрямів Навчально-наукового інституту гуманітарної освіти Глухівського національного педуніверситету імені Олександра Довженка.
По закінченні гімназії навчався у Санкт-Петербурзькому, а згодом у Київському університетах. Увійшов до літературного об’єднання «Цех поетів», а потім до гурту акмеїстів, очолюваного М. Гумільовим.
За своє життя підготував п’ятнадцять поетичних збірок, встиг видати тринадцять (частина досі не знайдена). Під час Першої світової війни займався журналістикою. У 1916—1917 рр. на батьківщині видавав газету «Глухівськая жизнь». Пізніше у Харкові став організатором УкРОСТА (згодом — РАТАУ), а в Москві — видавництва «Земля і фабрика».
Прожив нелегке життя. В новорічну ніч на 1918-й Володимир Нарбут на своєму хуторі зазнав нападу бандитів, був тяжко поранений. Згодом переслідувався денікінською контррозвідкою. У час терору 1937-го отримав п’ять років таборів. Вірогідно, у 1938-му — знищений (за деякими свідченнями — утоплений у морі). У 1956 році реабілітований.
Співвідношення великої і малої батьківщини, особистого і суспільного яскраво втілено Володимиром Нарбутом у вірші «Левада». Тут надзвичайно цікаво переплетено складні багатовекторні образи.
ЛЕВАДА
«Ой, левада несравненная
Украинския земли!
Что мне Рим?
И что мне Генуя,
Корольки и короли?
В косовицу (из-за заработка)
В панские пойду дома.
Спросит девушка у парубка:
— Кто вы?
— Брут.
— А звать?
— Хома.
Усмехнется темно-розовым
Ртом — и спрячется
в дверях.
И уйду Хомой-философом,
Весельчак и вертопрах.
.........................................
Сколько кочек!
Их не трогали,
Их не тронут косари:
Пусть растут,
как и при Гоголе...
Ты со мной поговори,
Украина!
Конским волосом,
Бульбой был бунчук богат...
Отчего же дочка голосом
Кличет маму из-за хат.
................................
Украина!
Ты не та уже,
Все кругом в тебе не то...
На тебе — очипок: замужем!
Пусто молоко: снято!..
Как же быть Хоме
с левадою,
Парубку: косить траву?..
Бурсаком на горб я падаю —
В лунном бреде, наяву.
Подыму полено медленно,
Стану бить по масти
ведьминой —
От загривка до бедра...
В Глухове, в Никольской,
гетмана
Отлучили от Петра...
А теперь — играй ресницами
Перед свежим женским
ртом
Там, за бойней,
за резницами,
Где мелкопоместный дом.
А теперь — косою, жаркою
От песка (с водой лохань),
Парубок, по травам шаркаю.
Подле — реченька Есмань...»
......................................
1910
Дослідники зазвичай вважають, що тут описано Нарбутівку. Згадують побіжно й Глухів, бо у вірші фігурує глухівський Миколаївський храм. Можна припустити, дослідники творчості поета не бували ні в Глухові, ні в Нарбутівці. Бо у «Леваді» є образи, які можна тлумачити і у суспільно-історичному, і у побутово-біографічному планах. Тобто тут переплетені і географія, і біографія. Наприклад:
«Там, за бойней,
за резницами,
Где мелкопоместный дом».
Це таки не Нарбутівка, а Глухів: тоді від старого гетьманського міста збереглися вже тільки «різниці», де торгували м’ясом, а раніше на цій площі обирали гетьманами Скоропадського, Апостола й Розумовського. А згаданий «мелкопоместный дом» — це будинок Бєловських, що стоїть поблизу, на території колишнього Дівочого монастиря. Є у вірші й інші орієнтири — «Подле — реченька Есмань...» Під валом старої глухівської фортеці, на залишках якої стоїть будинок Бєловських, протікає річка Єсмань. Саме в час написання вірша, після закінчення Глухівської гімназії, Марія Бєловська — муза старшого брата Володимира — Георгія (художника), на його пропозицію руки і серця дала непевну відповідь. І брат-поет вирішив помститися за брата-художника.
Володимир робить себе дійовою особою вірша: «Кто вы?», — «Брут», — «А звать?» — «Хома». Отже, якщо Нарбут-молодший (за Гоголем) —Хома Брут, то Марія Бєловська — Панночка-відьма!
В. Нарбут вживає термін «мелкопоместный дом» як іронічне приниження Бєловських: мовляв, ви — «міщани в дворянстві», а от ми, Нарбути, маємо родовий маєток ще з часів самого гетьмана Мазепи.
Саме належність до старовинного роду дає йому право казати: «Что мне Рим? И что мне Генуя...» Так само легко він переходить на «ти» й з Україною — як представник старого шляхетського стану цієї землі:
«Украина!
Ты не та уже,
Все кругом в тебе не то...
На тебе — очипок: замужем!
Пусто молоко: снято!»
Звісно, він чудово знав: очіпок — ознака жінки, яка одружена законно.
Але далі у поета раптом виникає: «Пусто молоко: снято!» Хто псує молоко, відомо — відьма. Це знов знущальний натяк на відьму-панночку Марію Бєловську. Але не тільки: вершки з молока знімає відьма-імперія, проти якої звучить оця репліка:
«В Глухове, в Никольской,
гетмана Отлучили от Петра...»
Якого гетьмана? Відомо ж — гетьмана Івана Мазепу анафемствували саме в Глухові у 1708 році. Слово «анафема» означає «переведення на вище». Церква ж цим обрядом знімає з себе відповідальність за анафемствованого. А той, у чиїх руках ключі від раю та пекла — св. апостол Петро, вершить суд над душами померлих, і, отже, анафемствований перебуває поза церковною системою. Над ним має владу тільки Бог. Тож ідеться про апостола Петра, а не московського царя Петра.
Двозначним є і образ бульби — золотої кулі, що вивершувала бунчук — символ бойової звитяги гетьмана: «Бульбой был бунчук богат...»
Це явне посилання на славну історію України.
У 1920-му, тримаючи в руках книжку Гумільова «Огненный столп» та свою — «В «Огненных столбах», Володимир Нарбут сказав: «Нам всім горіти вогняними стовпами, але якій вітер розвіє наш попіл?»
Віктор Заїка, депутат Глухівської міської ради, викладач Глухівського національного педуніверситету.
Сумська область.
Глухівська чоловіча гімназія, в якій училися брати Нарбути (тепер — глухівський педуніверситет).
Георгій Нарбут — гімназист Глухівської чоловічої гімназії
Володимир Нарбут.
Марія Бєловська — гімназистка Глухівської жіночої гімназії.
Фото з архіву автора.
