Людина високого обов’язку

Народився Анатолій Мокроусов у простій і працьовитій сільській сім’ї. Після навчання у середній школі два роки трудився слюсарем Київського комбінату штучного волокна, три роки служив у лавах Радянської Армії, успішно закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості.

З 1973 року працює на Київському виробничому об’єднанні «Хімволокно» — начальником цеху, заступником начальника відділу. Молодого комуніста обирають заступником секретаря, секретарем парткому підприємства. Таке виробниче загартування у передових колективах міста допомогло йому в подальшій партійній і депутатській діяльності. З 1984 року Анатолій Олексійович Мокроусов — другий секретар, а за три роки — перший секретар Дніпровського райкому Компартії України міста Києва. З 1988 року очолює Ватутінську районну партійну організацію, його обирають головою районної ради депутатів трудящих.

У березні 1990 року виборці Троєщинського виборчого округу м. Києва обирають Анатолія Олексійовича народним депутатом України дванадцятого (першого) скликання, він працює членом Комісії мандатної і з питань депутатської етики. Через два роки у зв’язку з тим, що Президент України призначає його своїм представником у Ватутінському районі, він складає свої депутатські повноваження. Згодом його призначають головою цієї районної державної адміністрації.

У наступний період Анатолій Олексійович Мокроусов — народний депутат України третього (1998 — 2002 рр.) і четвертого скликань (2002 — 2006 рр.), працював членом Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Разом з іншими народними обранцями йому вдалося внести серйозний внесок у зміцнення законодавчої бази держави. З його ініціативи багато зроблено для виконання численних наказів і побажань виборців.

Так склалося, що у своїй напруженій трудовій біографії Анатолій Олексійович працював у ролі першої офіційної особи ще й у третьому столичному районі — як голова Деснянської райдержадміністрації. І всюди показав себе людиною високого обов’язку, скромною і доброзичливою, відповідальною за доручену справу. Кожна посада була для нього не службою, а служінням людям. Він залишив у серцях і в пам’яті жителів цих лівобережних районах хороший слід, особливо у здійсненні модернізації і реформаторських перетворень у виробництві, у зведених промислових, житлових і культурно-спортивних новобудовах, за що отримав почесне звання «Заслужений будівельник України».

Зрозуміло, що 70 років життя — це солідна пора змужніння, мудрості, досвіду. І зараз у Анатолія Олексійовича є фізичні сили і здоров’я, нестримне бажання працювати, завжди бути корисним людям. Тож він і тепер на бойовому трудовому посту, для нього не існує такого поняття, як тривалість робочого дня, вже тривалий час очолює раду директорів національної мережі будівельно-господарських гіпермаркетів «Епіцентр», яка забезпечує країну всіма необхідними матеріалами і є одним з найбільших платників податків України.

За видатні здобутки перед державою і народом України Анатолій Олексійович Мокроусов нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «За заслуги» третього ступеня, медалями «За трудову відзнаку» і «Ветеран праці» та іншими високими відзнаками. Звичайно, сюди можна віднести ще й тисячі подяк від жителів і виборців Києва, яким він щиро допоміг у скрутну хвилину корисною порадою і добрим вчинком.

З ювілеєм Вас, дорогий Анатолію Олексійовичу!